Реферат: Розвиток недільних шкіл в Україні
1) нижча (для неписьменних);
2) середня повторювальна (для тих, хто вибув із початкового училища) - давала компенсаторний рівень знань;
3) вища додаткова (для тих, хто закінчив початкове училище) - давала додатковий рівень знань і була, по суті, наступною ланкою після початкової школи;
4) повторювально-додаткова - поєднувала завдання двох попередніх типів.
За участі та сприяння діячів просвітницького руху на користь недільних шкіл створювалася відповідна навчально-методична література: посібники („Книга взрослых", 1899, 1900; „О книге взрослых", 1900, 1907; критико-бібліографічний покажчик „Что читать народу?", 1884, 1889, 1906), підручники - О. Кониського („Українські прописи", 1862; „Арихметика або „Щотниця"", 1863; „Граматка або перша чьгганка за для початку вченья", 1882), М. Корфа („Руководитель воскресных повторительных школ", 1882) Т. Лубенця („Читанка", 1883;,Арифметичний збірник"; „Граматка. Український буквар з малюнками", 1906), Д. Мороза („Арихметика" (Щотниця)", 1862), О. Потебні („Буквар", 60-ті pp. XIX ст.), К. Рубісова („Начальная арифметика", 1861), С. Русової („Український буквар", 1906, 1919; „Перша читанка для дорослих (для вечірніх, недільних шкіл)", 1918), А. Свидницького („Русская азбука. Руководство для учащихся" та „Русская азбука. Руководство для преподавателей", 1868), О. Строніна („Азбука по методе Золотова для Южнорусского края", 1861), Т. Шевченка („Букварь Южнорусский", 1861), К. Шейковського (,Домашня наука" („Перші початки", 1860 і „Вищі початки", 1861); „Дещо про світ божий", 1863), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (Українського видавництва в Катеринославі), „Українська граматка для позашкільного навчання і недільних шкіл", 1918 (складена учительським гуртком Олександрівського товариства „Просвіта") та ін.
Всебічне вивчення проблеми дозволяє стверджувати, що недільні школи другої половини XIX- початку XXст. виступали ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів: бесіди, пояснювального читання (використовувався при вивченні основних навчальних дисциплін з метою повідомлення учням загальноосвітніх відомостей з різних галузей знань - історії, географії, природознавства, літератури), „взаємного навчання" (парний спосіб організації групової навчальної діяльності учнів), „прискореного проходження алфавіту" (термін вивчення алфавіту в недільній школі становив 6-12 занять), „перепитування прочитаного" (передбачав використання таких прийомів, як бесіда, усні та письмові відповіді з метою з'ясування ступеня засвоєння учнями змісту прочитаного), „вивчення читацьких інтересів" (опитування змісту прочитаного у формі бесід, письмових відгуків, анкетування з метою контролю за позакласним читанням, виявлення рівня підготовки учнів до читання різноманітної літератури), звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти та ін. У роботі недільних шкіл використовувалися різні форми організації навчально-виховної діяльності: шкільні (урочні та позаурочні), позашкільні (домашня робота, екскурсія та ін.); індивідуальні, групові, колективні.
Створена та запроваджена діячами недільних шкіл система методичної роботи передбачала:
1) запровадження передового педагогічного досвіду; створення творчої атмосфери у колективі;
2) поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти (педагогічні ради, збори (загальні, гурткові), комісії, педагогічні читання, координуючі ради діячів недільних шкіл, взаємовідвідування уроків, „школа молодого учителя", курси підвищення кваліфікації учителів, ведення педагогічних щоденників);
3) проведення низки взаємопов'язаних заходів, спрямованих на удосконалення професіоналізму та підвищення якості навчально-виховного процесу, рівня педагогічної майстерності учителів (анкетування, статистично-описова звітність);
4) діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих з метою організаційно-методичної координації роботи народно-просвітницьких закладів;
5) створення у журналі „Русская школа" рубрики „Хроника воскресных школ", у якій протягом 1897- 1907 pp. опубліковано понад 180 матеріалів - звіти недільних шкіл, навчальні програми та методичні вказівки до них, публікації щодо різних аспектів діяльності недільних шкіл і т.п.
Постійний пошук гнучких, конструктивних принципів, розробка та апробація нових ефективних методів та прийомів навчання і виховання, особливої техніки викладання, узгоджених з „голосом науки", використання прогресивних досягнень вітчизняної та світової педагогіки - ось далеко не повний перелік складових професійності та основних засад новаторської діяльності викладачів недільних шкіл.
У ході проведеного дослідження ми дійшли таких висновків:
1. Недільні школи України другої половини XIX - початку XXст. - це нетрадиційні народно-просвітницькі заклади позашкільної освіти для дітей та дорослих, що працювали у неділю (для осіб єврейської національності - в суботу) та святкові дні. Еволюція недільних шкіл є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що відбувався у контексті зміни освітньої ситуації, певних конкретно-історичних умов та ідейно-ідеологічних тенденцій означеного періоду.
2. У розвитку українських недільних шкіл, враховуючи кількісні та якісні зміни даного феномена в хронологічних рамках дослідження, можна виділити 4 послідовні етапи діяльності:
1) початковий етап (1859 - 1862 pp.) - зародження, становлення і формування недільних шкіл (вироблення організаційних, дидактичних та методичних засад діяльності); розширення мережі таких нетрадиційних народно-просвітницьких закладів, об'єднання їх навколо координуючих центрів у різних містах України; на початку 1862 р. у результаті репресивної політики уряду поступове послаблення просвітницького руху на користь недільних шкіл та їхнє закриття відповідно до царського указу від 10 червня 1862 р. Протягом 1859 - 1862 pp. в Україні діяло щонайменше 115 недільних та суботніх шкіл;
2) перехідний етап (1862 р. - перша половина 1888 р.) - нелегальна діяльність окремих недільних шкіл та початок їхнього відродження відповідно до чинного законодавства даного періоду („Положення про початкові народні училища" від 14 липня 1864 р. і 25 травня 1874 p., „Правил про церковно-парафіяльні школи" від 13 червня 1884 р. та „Правил про повітові відділення єпархіальних училищних рад" від 28 травня 1888 p.);
3) інтенсивний етап (друга половина 1888 р. - 1905 р.) - значне зростання асигнувань на користь недільних шкіл з боку земств, міських управлінь, товариств та приватних осіб; консолідація у своєрідні об'єднання (товариства, комітети, комісії) недільних шкіл; організація та участь у міжнародних та вітчизняних виставках, освітянських з'їздах, створення друкованого органу (рубрика „Хроника воскресных школ" (1897 - 1907 pp.) у журналі „Русская школа"), публікація матеріалів теоретико-методичного характеру у спеціальних збірниках та на сторінках періодичних видань з метою обміну педагогічним досвідом та популяризації діяльності недільних шкіл; ініціативні пошуки діячів недільних шкіл у напрямі задоволення освітніх запитів та удосконалення змісту навчання; розгалуження типології недільних шкіл; створення та видання спеціальної навчально-методичної літератури; розробка, апробація та популяризація освітніх програм, форм, методів і прийомів недільного навчання в контексті зародження вітчизняної теорії позашкільної освіти та освіти дорослих;
4) національно-креативний етап (1905 - 1920 pp.) - діяльність недільних шкіл у період визвольних змагань українського народу та становлення національної системи освіти й виховання як своєрідного центру залучення учнів до надбань національної культури, зокрема, шляхом поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти, запровадження навчання українською мовою, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної та художньої літератури.
3. Специфіка розвитку недільних шкіл України другої половини XIX - початкуXXст. полягала у відкритому характері їхньої" діяльності. Переважна більшість недільних шкіл діяли на основі принципів гуманізму, природовідповідності, індивідуалізації, диференціації, демократизму, зв'язку навчання і виховання з життям, свідомості, активності, самостійності, доступності, наочності, народності та ін.
Головні завдання недільних шкіл другої половини XIX - початку XX ст. полягали у поширенні знань та підвищенні освітньо-культурного рівня населення, розумовому вихованні та розвитку дітей і дорослих (формуванні навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості), моральному вихованні та розвитку учнів (вихованні, формуванні та розвитку морально-духовної зрілості, світоглядних переконань учнів), соціалізації особистості дітей та дорослих.
З метою забезпечення широких освітніх потреб та розвитку особистості діячами недільних шкіл (навіть за умов жорстких урядових регламентацій) було зроблено спроби: по-перше, координації змісту освіти та програмних завдань недільних шкіл з існуючим науковим, громадським та соціально-економічним потенціалом; по-друге, спрямування змісту освіти на можливість демократичного вибору кожним учнем рівня, характеру і глибини знань (зокрема, через діяльність недільних шкіл різних типів); по-третє, поєднання загальноосвітніх та додаткових соціально-економічних знань з освітньою ідеєю розвитку національної самосвідомості.
Недільні школи України другої половини XIX - початку XX ст. виступили ареною апробації, запровадження та популяризації нових педагогічних методів, прийомів та форм організації навчально-виховної діяльності. Незважаючи на те, що цілісної дидактики недільного навчання створено не було, розроблені, апробовані та запроваджені діячами недільних шкіл методики викладання різних предметів, навчально-методична література використовувалися в українських школах першого радянського десятиліття. Вони сприяли подальшим дослідженням у галузі методології підручникотворення і навчально-методичного забезпечення позашкільної освіти та освіти дорослих в Україні.
4.З метою підвищення якості навчально-виховного процесу та рівня педагогічної майстерності викладачів у недільних школах діяла ефективна система методичної роботи, що базувалася на засадах педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості учителів і учнів. Вона передбачала: запровадження передового педагогічного досвіду, створення творчої атмосфери у колективі, поєднання різних форм організації теоретико-практичної освіти та самоосвіти, проведення анкетування, статистично-описової звітності, діяльність недільних шкіл як громадських центрів позашкільної освіти та освіти дорослих.
5.У результаті всебічного вивчення даної історико-педагогічної проблеми встановлено і обґрунтовано типологію недільних шкіл України другої половини XIX - початку XXст. за такими критеріями: за статтю (чоловічі, жіночі, спільні для осіб чоловічої і жіночої статі - так звані "змішані"); за віком (для дітей, підлітків, дорослих, спільні для осіб усіх вікових категорій); за статусом засновників (громадсько-приватні, державні, напівдержавні); за відомчим підпорядкуванням (відомства Міністерства народної освіти, відомства православного віросповідання при Св. Синоді); за змістом освіти (нижчі, середні повторювальні, вищі додаткові, повторювально-додаткові).
6. Недільні школи відіграли значну роль в українському національно-культурному русі другої половини XIX - початку XXст. Шляхом запровадження української мови навчання, виховання в національному дусі, створення, видання, поширення та використання української навчально-методичної, науково-популярної і художньої літератури, поєднання загальноосвітнього та національного компонентів змісту освіти недільні школи стали своєрідним центром залучення учнів до надбань української культури.
Проведене дисертаційне дослідження дозволило зробити висновок про те, що розвиток недільних шкіл в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. є закономірним об'єктивно зумовленим цілісним процесом, що значно вплинув на розвиток вітчизняного шкільництва.
Дослідження не висвітлює усіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребують такі проблеми, як розвиток недільних шкіл окремих регіонів України, вивчення педагогічної і методичної спадщини діячів недільних шкіл та внеску видатних просвітників у теорію і практику позашкільної освіти та освіти дорослих з метою врахування та творчого використання історико-педагогічного досвіду у практиці роботи сучасної школи.