Реферат: Розвиток освіти як напрям соціальної політики

3) Як сукупність навчально-виховних настанов. У цьому аспекті, на думку І.Д. Беха, особливе значення має категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “Я” особистості". Ця категорія є ключовою для формування й розвитку особистості учня в педагогічному процесі, оскільки за його допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдність навчально-пізнавальної та професійної діяльності особистості учня, позитивна спрямованість його ціннісних орієнтацій. В особистісно орієнтованому навчанні важливу роль відіграють гуманні стосунки між його учасниками: “... Гуманне ставлення - це ставлення перехідне від взаємин за потребою до взаємин за сформованим гуманним мотивом", тому що “ в центрі гуманного педагогічного процесу має бути не метод, не спосіб, а сама дитина, її почуття, переживання і проблеми” [4, 80-83].

Американські вчені виділяють функції шкільної освіти:

Соціалізація - передача підростаючому поколінню культурних цінностей і норм, забезпечення культурного зв’язку між поколіннями.

Культурна інновація - розвиток причинного мислення, яке сприяє виникненню нових ідей та їх розвитку.

Соціальна інтеграція - проявляється в тому, що шкільна освіта допомагає перетворити різнорідну множину людей в єдине суспільство.

Соціальна розстановка - виявляється в тому, що шкільна освіта допомагає виявити здібності школярів, які перетворюються на основу статусу людини в суспільстві.

Отже, освіта-це водночас і процес, і результат засвоєння учнями певних систематизованих знань, навичок і вмінь, формування наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей.

Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного

обґрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Ці напрями визначені Законом України “Про освіту", Державною національною програмою “Освіта: "Україна XXI століття", Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті.

В Законі України “Про освіту” підкреслено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави [6].

Багато проблем, які повинні розв’язуватися в нашій державі, мають світовий характер. У документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене століттям освіти, і при цьому йдеться про кризу освіти в усьому світі та необхідність розробки суттєво нової моделі. Основними напрямами реформування освітніх систем у світі є: загальнопланетарний глобалізм, гуманізація і демократизація освіти; культурознавча соціалізація та екологізація змісту навчання; міждисциплінарна інтеграція в технології освіти; орієнтація на її безперервність, розвиток та громадські функції.

Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визначення необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів самонавчання, саморозвитку, самовиховання й самоактулізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.

Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені в Державній національній програмі “Освіта: "Україна XXI століття":

демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;

гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;

гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;

безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;

неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність [7, 8-9].

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:

Орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визначення цінності особистості учня та її гідності: “Орієнтація навчально-виховного процесу... на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб’єктів освіти та рефлексивно-акмелогічної оптимізації життєдіяльності" [8, 29];

усвідомлення педагогами суб’єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення: “Дитина - не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї" [2, 5];

спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;

подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професіональної діяльності;

перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самонавчання та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;

перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: “Одним з найістотніших механізмів “окультурення" цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу" [9, 40];

комп’ютеризація і технологізація навчання;

цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання [1, 217-219].

2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти