Реферат: Руїна
В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І. Холмський . У роботі надано різностороннього погляду , що включає у себе компільовані погляди різних науковців.
1 . Україна другої половини 17-го сторічя.
Причини та характер виникнення внутрішнього
розколу суспільства .
Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало
1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське та Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi . Пiсля повстання 1648 року майже половина землi , вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих , так званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам , 17% - православнiй церквi .
Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово- адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу , територія кожного військового округу , або полку , поділялась на сотні , де адміністративну , судову та військову функції виконували сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось село або навелике місто , влада в якому належала козацькому отаманові . Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах , відповідно яких ці полки і називались . Столицею формально вважався Київ , але козацький уряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького ( сучасна Черкаська область ). Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман . Вибирався гетьман на генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік , то скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим . Дуже великий вплив мала козацька старшина , яка спочатку вибиралась на зборах , та з посиленням елітарних тенденцій в середовищі старшини ці посади стали спадковими . Старшина являла собою поєднанням ради міністрів та генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу старшини був фактичним правитилем України , командуючи козацьким військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику , контролюючи системи судочинства , адміністративного управління , земельним фондом , козацькою скарбницею та інш .
Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін . До лав Війська Запорозького вливалося багато людей . Козаком міг стати кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі . Стаючи козаком , селянин отримував право обирати старшину , бути обраним в старшину , право володіти землею , звільнявся від податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни , для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу , право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі .
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости , маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку . Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську православну церкву , якій було надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та простим народом стає все більшою та більшою .
Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави , неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на демократичних засадах .
2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський .
Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження .
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська . Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником . Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину , намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства . Та цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України , обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування .
Досить сильну опозицію виявили запорожці , ображені за їх ігнорування в прийнятті досить важливих рішень , але насамперед за те , що їх не запросили на вибори гетьмана . До Москви почали надходити доноси кошового отамана Якова Барабаша та Полтавського полковника Мартина Пушкаря , який мав амбітні плани самому стати гетьманом . В цих доносах виговського звинувачували в пропольських симпатіях та в намірах “ продати “ Україну Польші . На вимогу Москви було скликано нову Генеральну Раду в місті Переяславі в надії , що вона провалить Виговского . Як представник царської корони на Раді присутній був боярин Хітрово . Та незважаючи на всі заходи з боку Москви , Виговського було обрано одноголосно . Як компенсацію Москва отримала згоду на збільшення воєводств в Ніжині , Переяславі та Чернігові . Відразу після закінчуння Ради боярин Хітрово направляється да Полтави та намовляє Пушкаря підняти проти Виговського повстання . В кінці 1657 року той збирає 20 тисяч рядових запорожців та 20 тисяч “гультяїв” , наймитів . Під Полтавою він розбиває полки Сербіна та Богуна . Та в червні 1658 року гетьманська армія Виговського під тією ж таки Полтавою розгромила повстанську армію . Загинуло 15 тисяч повстанців , а з нами й М. Пушкар . Барабаша пізніше схоплено та страчено . Наступного року придушено виступ І.Іскри . З обох сторін загинуло до 50 тисяч людей .
В загальному на Українй посилювалась боротьба різних груп населення :
старшина , яку лякав царський абсолютизм , все більше схилялась до Польші , та навпвки – селяни та міщани до союзу з Польщею відносились напрочуд ворожо : їх лякали панщина , панський гніт , релігійні утиски тощо . Та неминучисть розриву з Москвою була очевидна .
Врешті українські та польські дипломати досягають компрмісного рішення . 16 вересня 1658 року у місті Гадяч І. Виговський укладає з Польщею союзний договір , відомого як Гадяцький трактат . З боку України представниками були видатний дипломат Юрій Немирич та переяславський полковник Павло Тетеря . Суть Гадяцького договору , автором якого головним чином був Ю.Немирич була така : три держави , а саме Польша , Литва та Україна створюють федерацію рівноправних держав , до якої може приєднатися Москва . До України з назвою “Велике Князівство Руське” входять три воєводства : Київське , Чернігівське та Брацлавське . Україні надається широка автономія . Законодавча влада належить Національним Зборам , а виконавча – гетьманові , якого українське населення обирає “доживотно” , і якого затверджує король . Князівство Руське має власну монету , скарбницю , суд та армію - 30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська . Гарантувалось збереження трвдиційних прав козацтва . Щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків приймалась до шляхетського стану . Польські війська не мають права переходити кордон без запрошення гетьмана , а якщо переходять то вступають під його команду . В Україні скасовується унія . Обидві релігії – римо-католицька та православна - визнаються рівноправними . Засновуються два універсмтети , колегіїї , школи , друкарні .
Гадяцький трактат викликає захоплення тими можливостями , які він надавав Україні та Польщі . Але все це так і залишилось тільки на папері. Ще до свого підписання в 1659 році він викликав війну з Москвою . Виговський звертається до європейських дворів з маніфестом , в якому Москву обвинувачено в порушені Переяславського договору : в захопленні Литви , завойованої українськими силами , у Віленському договорі з Польщею , в підтримці повстання проти гетьмана тощо . Майже 150 тисячна московська армія під командуванням князя Трубецького та Ромодановського окуповує Україну . Виговський за допомогою союзників – татар , поляків та німців 28-29 червня під Конотопом завдає війську московитів нищівної поразки . Гине цвіт московського боярства , татари захоплюють в полон та страчують князя Пожарського . Москву охоплює паніка , цар збирається тікати до Ярославля . Проте Виговський не зміг продовжувати війну . Напад на Крим запорожців кошового І. Сірка змушує союзників-татар повернути назад . Починаються повстання : Гадяч , Ромен та Лохвиці підтримують Москву . Ніжинський протопоп Максим Филимонович та Ічнівський Семен Адамович висилають Трубецькому доноси на Виговського . Проти гетьмана виступають старі полковники : Золотаренко , Сомко , Ціцюра . За час зворушень гине близько 3 тисяч українців . В жовтні 1659 року Іван Виговський скликає в Германівці Генеральну Раду і складає перед нею булаву . Сам подається до Польщі , де дістає посаду барського старости , потім Київського воєводи, а ще пізніше сенатора . За доносом полковника Тетері арештовано та розстріляно в 1664 році неподалік Манявського скиту на Галичинні .
Можна сказати , що за часів гетьманування Івана Виговського Україна мала найбільшу у свій час можливість стати країною вільною та політично незалежною . І хоч деякі історики досить негативно оцінюють його діяльність , називаючи його гетьманом старшини , а не усього народу Виговський все ж таки залишив яскравий слід в історіїї України як видатний дипломат та взагалі один з найбільш освічених державних діячів України . Шкода , що всередені країни певні політичні сили так і не досягли одностайності в поглядах на майбутнє України , часом переслідуючи свої власні , але не завжди правильні цілі . Тай не треба забувати , що з усіх боків молоду козацьку державу отчували країни – хижаки , які й уявити не могли Україну вільною та для яких саме існування під боком сильної та незалежної держави вже становило загрозу .
3 . Друге гетьманування Юрія Хмельницького .
Війна з Польщею та розкол України . Апогей Руїни .
На тій же Раді в Германівці гетьманом знову обрано Юрія Хиельницького , кандитатуру якого висунула старшина антипольського напрямку , яка схилялась до союзу з Москвою . Головним помічником Юрія був генеральний осавула Іван Ковалевський , якого Б. Хмельницький призначив опікуном . Досить близькими до молодого гетьмана були Луцький полковник Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко . Насамперед новоспечений гетьман та старшина хотйли налагодити стосунки з Москвою та добитися поширення прав для України , приєднання північної Чернігівщини та частини Білорусіїї , свободи дипломатмчних стосунків , заборону воєводам втручуватись у внутрішні справи країни . Все це було оформлено в так званних Жердевських статтях . На той час князь Трубецький повертається на Україну з новим військом . До нього вирушає посольство на чолі з П. Дорошенком , та той їх не приймає . В свою чергу він запрошує Юрія до Переяслава , де Генеральна Рада знову обирає його гетьманом . Заляканий силою російського війська та погрозами Трубецького в 1659 році Юрій приймає замісь Жердицьких статей – нібито статті Богдана Хмельницького , а саме Переяславську угоду 1654 року . Справжні ж статті в Москві були кардинально перероблені та доповнені , в них було проведено принцип повного підкорення України Москві , а митрополита Київського – Московському патріархату ( про це в редакції 1654 року не було наіть згадки) . Згідно з Преяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувались в усіх найбільших містах . Козакам заборонялось вести зовнішню політику та вступати в війни без дозволу московського царя . Не дозволялось без згоди з Москвою обирати та звільняти старшину та полковників . Гетьман після обрання повинен був їхати на поклон до російського самодержця . Козацькі залоги повинні вийти з Білої Руси . Митрополит Київський повинен був визнати владу Московського патріархату .
Вся трагедія подальшої історії України була в тому , що цей зфальсифікований документ 1659 року став єдиним офіційним текстом так званих “Статтей Богдана Хмельницького” і на ньому згодом підписувались усі гетьмани.
Московький уряд не рахувався з Юрієм Хмельницьким , той свої функції вже виконав . Воєводи втручалися в управління крвїною , роздавали на свій розсуд землі , уряд через голову гетьмана вів переговори з старшиною . Поступово гетьманська влада Ю. Хмельниццького стає номінальною . Зростає невдоволення простого люду .
В 1660 році між Росією та Польщею знову виникає війна за панування над Україною . Московські війська разом з гетьманським військом виступають на Правобережжя . Та незабаром під Чудновом що на Волині вони потапляють в польське оточення . Після розгрому Ю. Хмельницький згоджується до повернення України до складу Польщі , підписуючи договір , так званий Слободищенський (інша назва – Чуднівський) трактат , що був повторенням Гадяцького договору , але без “Великого Князівства Руського та з скасуванням Переяславської угоди 1654 року та розривом союзу з Москвою - фактично Україна діставала автономію . Але на той час влада гетьмана поширювалась лише на Правобережя , лівий беріг знаходився під владою московського царя . Ю. Хмельницький ще не втрачав надії об’єднати Україну , але розуміючи власну неспроможність виправити важке становище країни в січні 1667 року він зрікається гетьманської булави та йде в монастир . Згодом його поляки заарештували і ув’язнили в Марієнбурзькі фортеці . Вийшовши на волю , тривалий час жив в одному з монастирів в місті Умань .
Таким чином , окупована російськими та польськими військами , розірвана на шматки соціальними конфліктами та політичним протистоянням різних сил Україна розділилась па дві частини . Історичний період , відомий як Руїна досягає свого апогею .
4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.