Реферат: Самооцінка учнів в виховній роботі

•збіг чи незбігання самооцінки з адекватною оцінкою вчителя;

•характер аргументації самооцінки:

а) аргументація, спрямована на якість виконаної роботи;

б) будь-яка аргументація;

в) усталеність чи неусталеність самооцінки, за якою роблять висновкипро ступінь збігу характеру виставленої учнем самому собі оцінкий відповідей на поставлені запитання.

Зауваження: через те, що оцінки в 1 класі не виставляються, пропонуємо інший вид оцінювання.

А питання 2, 3 слід замінити питаннями:

1.Які зауваження вчителя при оцінюванні тебе тішать, які засмучують?

2.Твоя робота заслуговує на середній вид оцінювання, а вчителька оці нила твою роботу високою похвалою. Чи радітимеш ти цьому, чи за смутишся?

Досить високий рівень шкільної тривожності дітей і, до речі, зниження у них самооцінки характерні для першокласників..

Виділяти дітей зі шкільною тривожністю й починати з ними роботу доцільно у другій половині 1-го семестру.

Дітей із різними формами шкільної тривожності у перших класах за раз до 30-35%.

Для дітей, які характеризуються високою шкільною тривожністю, характерні нерозвиненість суттєвих передумов навчальної діяльності, таких як уміння слухати й точно виконувати вказівки дорослого.

Робота з підвищення самооцінки також є однією з важливих складових роботи з формування самоосвітніх навичок.

Діти, які мають занижену самооцінку, що виражається в побоюванні братися за нове складне завдання, обвинуваченні себе в багатьох невдачах, повинні частіше підлягати маніпулятивним впливам із боку дорослих.

Для підвищення самооцінки дитини можна використати такі мето ди роботи.

Перш за все, необхідно якомога частіше називати її на ім'я й хвали ти в присутності інших дітей і дорослих. Із цією метою можна відзначати досягнення дітей на спеціально оформлених стендах («Наші успіхи», «Це ми можемо», «Я зробив це»).

Заохочувати таких дітей можна, доручаючи їм виконання престиж них у даному колективі справ (роздати зошити, написати щось на дошці тощо).

Не можна порівнювати результати, яких досягли такі діти, з результатами інших дітей, порівнювати можна лише досягнення даного учня.

Тривожних дітей бажано опитувати не на початку й не наприкінці уроку, а в середині. Не треба квапити й підганяти їх із відповіддю. Якщо вчитель уже поставив питання, він повинен дати такому учню необхідний для підготовки відповіді час, намагаючись не повторювати питання двічі чи навіть тричі. У протилежному випадку учень дасть відповідь не скоро, адже кожне повторення він буде сприймати як новий стимул.

Якщо вчитель звертається до тривожної дитини, він повинен установити контакт очей: це викликає довіру в душі дитини.