Реферат: Саудівська Аравія та країни Закавказзя: економіко-географічний аспект
Природа. Особливістю країн Закавказзя є виняткова різноманітність і контрастність природних умов. Це пояснюється тим, що держави розташовані поблизу кількох природних меж — між помірним і субтропічним поясами, горами й рівнинами, морем і суходолом.
Більшу частину території Закавказзя займають гори Великого й Малого Кавказу. Гірська система Великого Кавказу, що складається з кількох хребтів, поділених мальовничими долинами, тягнеться з північного заходу на південний схід від Таманського до Апшеронського півострова. Найвищі гори Кавказу — Ельбрус (5642 м) і Казбек (5033 м) — являють собою конуси згаслих вулканів. Південніше розкинулося Закавказьке нагір'я, що складається з хребта Малого Кавказу (висота до 3724 м) і Вірменського нагір'я. Столиця Вірменії — місто Єреван — розташована в межах Вірменського нагір'я, що являє собою лавові плато, над якими піднімаються окремі хребти й численні вулканічні конуси.
Для ведення господарства й розселення найбільше значення мають міжгірські улоговини й рівнинні території. Так, на заході — між Великим і Малим Кавказом — розташована зона міжгірських улоговин, у якій зосереджені найбільш родючі землі Грузії. На сході, за нижньою течією найбільшої річки регіону Кури та її притоки Арак-са, гори Великого й Малого Кавказу розділяє велика Кура-Араксинська низовина, окремі ділянки якої розташовані нижче за рівень океану.
Регіон характеризується високою сейсмічною активністю, нерідкими є землетруси силою від 7 балів і більше. Наприклад, у грудні 1988 р. один із таких землетрусів повністю зруйнував місто Спітак і частково такі міста, як Гюмри (раніше Ленінакан) і Ванадзор (раніше Кіровакан). І хоча він тривав лише ЗО секунд, жертви були колосальні — близько 25 тис. осіб загинуло, а 530 тисяч залишилися без домівки.
Клімат у горах Великого Кавказу холодний, середньорічні температури близько 0 °С і нижче, випадає багато снігу. На півдні кліматичні умови трохи м'якіші. На узбережжі Чорного моря клімат субтропічний — із м'якою зимою, теплим літом і рясними опадами. У східній частині Закавказзя є райони з кліматом сухих субтропіків, де середня температура січня близько +3 °С, липня +26 °С, а річна кількість опадів — лише 200—400 мм. На Вірменському нагір'ї клімат сухий континентальний, зі спекотливим літом, холодною зимою й невеликою кількістю опадів — до 550 мм на рік.
Більшість річок Закавказзя бурхливі й короткі, багато з них мають значний гідроенергетичний потенціал. Найбільше озеро — Сеиаіі — розташоване у східній частині Вірменії на висоті 1900 м, із нього витікає річка Раздан.
Закавказзя здавна знають як джерело різних корисних копалин. Найбільше значення мають родовища високоякісної нафти в Азербайджані, мідних і поліметалевих руд у Вірменії та Грузії, молібдену Іі залізної руди у Вірменії.
Історичний розвиток. Вірменія першою здобула державність. УIX— VІ ст. до н. є. вона входила до складу рабовласницької держави Урарту, на руїнах якої і виникло перше вірменське державне утворення. У цей час у давньоперських текстах згадується «країна Арміна» (давньогрецьке — Вірменія). Населення країни називало себе хайк (хай). Вірменські легенди розповідають про існування прабатька всіх вірменів — Хайке, ім'ям якого вірмени й називають свою країну «Хайястан», а знайому нам назву пов'язують із сином Хайка — Драмам. У 301 р. вірмени прийняли християнство, а в 405—406 рр. був створений вірменський алфавіт, що практичйо без змін використовується й досі,
У XVI ст. Вірменію розділили між собою Персія й Туреччина. Більше ніж 450 років вірмени перебували під владою мусульман. Основним заняттям місцевого населення залишалося землеробство й скотарство, але частина вірменів успішно займалася ремеслом і торгівлею. Найважливішим центром вірменського купецького капіталу була Нова Джульфа, багато вірменських ремісників і торговців жили у великих містах Туреччини, у тому числі й у Стамбулі.
На початку XIX ст. Східна Вірменія була приєднана до Росії. Незабаром після початку Першої світової війни турки вирішили вигнати всіх вірменів із Малої Азії. Солдати-вірмени, що служили в турецькій армії, були демобілізовані й розстріляні, а жінки, діти й старі переселені в пустелі Сирії та Месопотамії. Багато вірменів, що вижили завдяки допомозі турків і курдів, утекли до інших країн. Із І922 р. Вірменія разом з Азербайджаном і Грузією була включена до складу Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (ЗСФРР), а через 14 років вони стали окремими республіками у складі СРСР.
У 1991 р. була проголошена незалежність Вірменії. Але, на жаль, країна не змогла уникнути конфлікту з Азербайджаном через Нагарний Карабах, і в 1992 р. він переріс у великомасштабні воєнні дії. Із 1994 р. країни дотримуються перемир'я, однак минулі події вплинули на взаємини між сусідніми народами.
Початок формування грузинських народностей пов'язаний з утворенням приблизно в VI ст. до н. є. Колхідського царства. Через два століття у східній частині країни з'явилося Картлійське (Іберійське) царство. Із того часу грузини називають себе картвели, а свою країну Сакартвело («земля картвельців»). У 337 р. грузинський народ прийняв християнство й тим самим змінив свої історичні перспективи. Після цього відносини Грузії з християнськими державами стали більш-тісними, але при цьому країна ніколи не розривала відносин зі Сходом. Найважливішим чинником об'єднання грузинів стало створення писемності. Найдавніша зі збережених літературних пам'яток датується Уст.
Наприкінці Хет. почалося об'єднання Грузії в єдину державу, що! особливо зміцнилася за часів правління Давида IV Будівельника та його онуки - цариці Тамари. її правління (1184-1207) було часом економічного й культурного підйому Грузії, «золотим століттям» країни.
Період величі Грузії закінчився в XIII ст., коли в країну вторгайся монголи. Але особливої кризи вона зазнала на початку XV ст. - під час навали військ Тимура. У наступні три століття Грузія опинилася відрізаною від християнського світу, а її південними сусідами були ісламські держави - Османська імперія та Іран, які по черзі завойовували й ділили її. Під їхнім впливом у Грузії почав поширюватися іслам.
На зламі ХУШ-ХІХ ст. Туреччину та Іран витіснила Росія, що и 1801 р. включила до свого складу Східну Грузію, а. через три роки іі Західну. Грузинський народ неодноразово боровся за незалежність, але антиросійські повстання жорстоко придушувалися.
Із 1991 р. Грузія після розпаду Радянського Союзу нарешті здобула незалежність. Як і її сусіди, вона не змогла уникнути політичних порушень і військових конфліктів. Першим президентом країни був обраний 3. Гамсахурдіа. Він проголосив курс на державотворення без автономій.