Реферат: Шляхи оптимізації взаємодії школи та сім ї у навчанні та вихованні учнів молодшого шкільного вік

- дослідити педагогічну спадщину відомих українських вчених та вчителів-новаторів; необхідність практичної реалізації принципу інтегративності в навчанні та вихованні дітей;

- розкрити значення батьківського авторитету в становленні особистості дитини;

- показати роль позашкільної системи освіти навчання та виховання для розвитку учнів молодшого шкільного віку.

Методи дослідження: аналіз, спостереження, бесіда.

Структура роботи складається: з вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Також пропонуються додатки, які підтверджують положення про те, що єдність в діяльності школи та батьків відіграє важливу роль не тільки в навчанні школярів, а й у вихованні та становленні особистості дитини.

Розділ І. Сім’я і школа як головні осередки навчання і виховання дитини

1.1. Основні народно-педагогічні традиції родинного виховання.

Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших дітей, підлітків – результат копіткої щоденної роботи, а ще більше – результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Виховує не тільки і стільки сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Щоправда, сім’я з точки зору соціальної психології за структурою, функціями та іншими ознаками є специфічною виховною інституцією. Сім’я – це спільність рідних і близьких людей, зайнятих різноманітними видами діяльності і спілкування, які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. Як усякий колектив, сім’я може успішно функціонувати, розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів, усвідомлюваних цілей.

Причиною нечесних вчинків у молодшому шкільному віці часто буває надмірна вимогливість батьків до дітей. Якщо батьки не зіставляють свої вимоги з можливостями дитини, то в неї може виникнути реакція самозахисту – брехня, яка на якийсь час відверне незадоволення чи гнів батьків. Брехня – це свідоме викривлення дітьми дійсності, ухилення від істини з прихованою метою. вона може набути стійкої форми, і тоді вже стає рисою характеру. Однак не всі випадки викривлення дійсності вважаються брехнею. Наприклад, якщо правда приховується задля того, щоб зробити сюрприз батькам чи комусь іншому.

Добре, коли дитина відчуває до себе увагу батьків, контроль за найменшою обіцянкою, доти, доки не звикне бути точною та обов’язковою.

Регулярне виконання вимог батьків щодо сумлінного ставлення до справи сприяє нагромадженню дитиною необхідного досвіду поведінки, формуванню міцних звичок, хоча повне, глибоке розуміння необхідності подібних дій з’явиться значно пізніше. Важливо, щоб вимоги були обґрунтованими, висловлювалися у доброзичливій формі, ґрунтувалися на довір’ї. Нагадування і контроль з боку батьків мають бути тактовні, не перетворюватися на дрібну опіку. Найкраще, коли дитина відчуває, що близькі їй люди впевненій в ній, повністю їй довіряють. Якщо дитину батьки заохотять, похвалять за те, що вона дотримується даного слова, виявляє порядність, чесність, то у неї з’явиться і закріпиться позитивне ставлення до такої поведінки.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. “Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління” [29, с. 152] – зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.

Не менш важливим і добре відомим є принцип єдності вимог до дитини з боку дорослих: матері, батьки, бабусі, дідуся, старших дітей стосовно молодших. Нехтування цього принципу в практиці сімейного виховання, як правило, відразу ж дає очевидний негативний результат.

“Родина відіграє у вихованні дітей колосальну роль. У сім’ї відбувається формування характеру кожної людини, її особистісних рис і національної свідомості. Саме тут з молоком матері закладаються основи становлення особистості. Оптимальне досягнення реалізації навчальних і освітніх завдань початкової школи прийде через забезпечення гармонії родинно-шкільного виховання молодших школярів” [29, с. 154].

Добре відомо, що саме у своїй виховній діяльності дорослі можуть зазнавати невдач. Досить часто можна зустріти батьків, учителів, вихователів, які скаржаться на дітей, онуків, учнів, котрі, мовляв, не піддаються жодним впливам.

“Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих, у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та, на жаль, дехто вважає за потрібне фіксувати увагу дітей на недоліках людей. Предметом обговорення в сім’ї надто часто бувають вияви егоїзму, кар’єризму, жорстокості, лицемірства, безвідповідальності. Надмірна фіксація уваги дітей на негативному в людях поступово формує в них думку, що взагалі абсолютна більшість людей – погані, безсердечні, нечесні. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини” [3, с. 4]. На основі такої неправильності і заниженої оцінки в дитини розвивається недовірливе й підозріле ставлення до інших. А це, відповідно, може спричинити грубість, цинізм, презирливе ставлення до людей.

Формуючи у дитини сумлінність, совісність, батьки мають не тільки контролювати виконання нею своїх обов’язків, доручень, а й допомагати віднаходити найраціональніші засоби дій у кожному конкретному випадку. Слід домагатися, щоб не до ладу зроблена справа була виправлена, доведена до кінця, водночас у дитини не має виникати почуття озлоблення, провини.

“Сім’я – первинний різновіковий колектив, де починається формування якостей колективіста, підготовка дитини до спілкування та співжиття з іншими людьми. Чим краще діти підготовлені до цього, тим менше відбувається їхня соціальна адаптація – виявляються загальноприйняті у суспільстві моральні норми, форми поведінки. Коли діти є свідками турботливості батьків, їхнього піклування один про одного, допомоги рідним і близьким, то вони наслідують такий приклад” [13, с.7].

Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добо, відрізнити його від злого, негідного. “Джерелом людського життя є родина. З прадавніх часів люди усвідомлювали значущість родини для всебічного розвитку особистості” [37, с. 88].

Нині, на порозі третього тисячоліття, коли Україна стала незалежною країною, стало надто очевидним, що освіта наших дітей потребує докорінної орієнтації. “Незалежна Україна прагне увійти в світове співтовариство. Зробити це можливо за умови дбайливого ставлення до покоління, якому будувати завтрашнє життя”[10, с. 24].

В.О. Сухомлинський вказував на те, що дитина йде до 1 класу в сім років, але бажано, щоб вона вже з п’ятирічного віку перебувала у сфері виховного впливу школи. “Педагогічний колектив школи надає великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком, від двох до семи років, оскільки перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль відіграють люди, що оточують її, з усім багатством і багатогранністю” [13, с. 19].

Створення побутової бази не є першоосновою, подібно до того, як створення навчально-матеріальної бази у школі ще не є єдиною запорукою успішного навчально-виховного процесу. Головне полягає в якості викладання і виховання, в педагогічній майстерності вчителів, а в сім’ї – у стимулюванні до навчання дитини на повну силу її здібностей.

У батьків має скластися своя система виховання самостійного, відповідального ставлення сина або доньки до виконання домашніх завдань, а за потреби контролю і допомоги. Батькам слід знати зміст програм і підручників, щоб мати змогу вчасно допомогти дитині. Однак при цьому потрібно запобігати формуванню у неї утриманського настрою (“ось прийде батько з роботи і розв’яже мені задачу”), а привчати до наполегливого обдумування складного завдання, намагання будь-що розв’язати його самостійно.

Концепції виховної роботи стверджують: “Нам потрібно виховати особистість дійову, з високою громадянською свідомістю почуттям національної гідності, інтелектуальну, творчу, благородну, фізично здорову, естетично повноцінну, працелюбну, порядну, гуманну” [15, с. 16].

Великий педагог К.Д. Ушинський писав, що слід зробити неможливим таке проводження часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думок в голові, оскільки саме в цей час псується голова, серце, моральність.

“У важких матеріальних умовах педагогічні колективи позашкільних закладів залучають до туристсько - краєзнавчої та гурткової роботи, до технічної творчості, юнацько-біологічної діяльності, художньої творчості та до інших видів діяльності” [10, с. 25].

Для успішного будівництва демократичної, правової і цивілізованої Української держави необхідно, щоб підростаючі покоління мали високу національну свідомість і самосвідомість. Особлива відповідальність покладається на українські педагогічні кадри, високе покликання яких виховувати національно свідомих, палких патріотів, стійких громадян незалежної України, які працю рук і зусилля мозку будуть присвячувати підвищенню добробуту, розвитку науки і культури рідного народу.