Реферат: Сільське господарство світу

США

301

1,16

66

ІНДІЯ

197

0,22

54

Росія

99

0,67

51

Франція

58

1,0

32

Канада

53

1,8

31

Індонезія

53

0,3

27

Україна

43

0,83

23

Бразилія

39

0,26

3

ФРН

37

0,46

16

Туреччина

30

0,5

20

Казахстан

29

1,7

15

Інші країни

581

-

158

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Найбільше значення мають цукрові - цукрові буряки, цукрова тростина; олійні - соняшник, олива, соя, арахіс, плоди олійної пальми, рапс тощо; волокнисті — бавовник, льон, коноплі та ін. Важливу роль відіграють також культури, з яких виготовляють тонізуючі ре­човини - особливо чай, кава, какао, кола; наркотичні речовини - тютюн, опійний мак та ін; прянощі - перець чорний та червоний, гвоздичне дерево, мускат­ник та ін., а також каучуконоси (гевея), коркові, лікарські, ефірно-олійні рослини.

Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

Наведемо приклади з географії цієї галузі.

У 90-і роки щороку в світі виробляється 116 млн тонн цукру. Частину його одержують з цукрової тростини в тропічній, субтропічній і субекваторіальних зо­нах (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія тощо). У помірній зоні - основні виробники цукру бурякосіючі регіони (Франція, ФРН, Україна, Росія тощо). В США та Китаї цукор виготовляють як з цукрової тростини, так і з цукрових бу­ряків. Частково цукор виробляють також з кукурудзи (США), кокосових горіхів (Індія та інші країни тропічної Азії та Океанії).

Серед волокнистих культур найважливіше значення має бавовник, щороку ви­робляється 18-20 млн тонн волокна бавовни. Основні райони його вирощування -субтропічна, тропічна та субекваторіальна зони: майже по 1/4 збору дають Китай та США, близько 1/10 - Індія, інші важливі виробники - Пакистан, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина, Єгипет, Бразилія, Австралія. В помірній зоні основною во­локнистою культурою є льон, якого найбільше вирощують у Китаї, Франції, а також в Росії, Україні та Білорусі. Основні виробники джуту - Індія, Бангладеш, Китай.

Основні риси географії тваринництва. У різних країнах світу тваринництво має неоднаковий рівень розвитку. В економічно розвинутих країнах (Європа, Північна Америка, Японія) та постсоціалістичних країнах з перехідною еко­номікою (Центральна Європа, країни СНД) - це високоінтенсивна, високомеханізована галузь, що базується на такому ж інтенсивному і механізованому кор­мовиробництві. Основні галузі тут - молочне тваринництво, стійлове вирощуван­ня великої рогатої худоби на м'ясо, свинарство, високомеханізоване птахівництво. Тваринництво цих країн - високотоварна галузь, тісно пов'язана з переробни­ми та збутовими ланками агропромислових комплексів. Однак у країнах, що ма­ють великі пасовища, тваринництво поєднує в собі риси екстенсивного виробниц­тва (проте добре технічно оснащеного), пов'язаного з іншими ланками АПК. Тут вирощують велику рогату худобу на м'ясо, розводять овець, використовуючи па­совища. Це характерно, наприклад, для Південного Заходу США, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, меншою мірою півдня України і Росії, Казахстану тощо.

У країнах, що розвиваються, склалося екстенсивне тваринництво, яке вико­ристовує можливості пасовищ і мало пов'язане з іншими галузями АПК. Найкра­ще тут розвинуте м'ясне та м'ясо-молочне тваринництво (велика рогата худоба при цьому менш продуктивна, порівняно з Європою чи США), пасовищне вівчарство, місцями конярство, верблюдівництво тощо.

Серед країн, що розвиваються, найбільше поголів'я великої рогатої худоби на м'ясо розводять країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Мексика, Уругвай) та Східної Африки (Ефіопія), поголів'я овець та кіз - країни Південно-Західної та Південної Азії (Іран, Туреччина, Індія, Пакистан).