Реферат: Система освіти Китаю

Виходячи з рівня розвитку Китай можна поділити на три групи.

Перша – група з високим рівнем розвитку, друга – села, третя – відсталі райони де проживає четверть населення країни.

Умовою успішного розвитку безумовно є підготовка вчителів, яким потрібно надати соціальний статус і добрі умови життя, підвищення кваліфікації, заборонити перевід на другу роботу.

Другий важливий напрямок реформи навчання – структура середнього навчання і розвиток професійно-технічної освіти молоді. Ця задача в основному покладається на місцеві органи влади. Вони повинні відкривати професійно-технічні школи підготовляти кадри для себе і для інших організацій, а також прийняти на навчання осіб вносити за це плату.

Велику увагу в реформі приділяють досконалості роботи вищих навчальних закладів: перестройці планів прийому в вузи, зміні системи розпреділення випускників.

Постановою передбачено державне забезпечення гуртожитками і харчуванням студентів педагогічних вузів і тих, кому потрібно працювати в важких умовах. Ці студенти звільнюються від плати за навчання.

Після прийняття постанови ЦК КПК про реформу систему освіти робота по розвитку навчання в Китаї помітно активізувалася.

В квітні 1986 р. в Пекіні відбулася четверта сесія ВСНП шостого з’їзду, на якій був прийнятий “ Закон про КНР про обов’язкову освіту”.

В 1990 р. ввели загальне обов’язкове дев’ятирічне навчання у всіх економічне розвинутих районах країни. Навчання в Китаї зараз залишається платним. Так як держава не може взяти на себе всі витрати, тому і відкривається багато приватних шкіл.

1.3 Система освіти ХХІ століття

В останні десятиліття КНР іде по шляху успішного соціально-економічного розвитку. Вона має стабільні досягнення в розвитку промисловості . сільського господарства, НТП, в поліпшенні життєвого рівня населення. КНР на першому місці у світі за щорічним приростом валового національного доходу, обсягом залучення іноземних інвестицій. Вона не тільки задовільного власні потреби в продуктах харчування, але й експортує чимало сільськогосподарської продукції. І це притому, що має 1 мільярд 200 мільйонів населення, що за технічним забезпеченням сільськогосподарського виробництва поступається сьогодні навіть Україна, а загальний обсяг і родючість сільськогосподарських угідь в цілому не перевищують наших. Немає також сумніву, що жодна з промислово розвинутих країн світу з найрозвинутішим сільським господарством, як наприклад, США, не змогла б прогодувати 1,2 млрд. населення.

У цьому великий вклад робить освіта, школа, китайський вчитель. Головні задачі полягають в тому, щоб забезпечити стратегію пріоритетного розвитку навчання, мобілізувати суспільство на свідоме виконання “Програми реформи і розвитку народної освіти в Китаї”.

Китайці велике надають народному навчанні, розглядають його як корінне питання стратегії тотального розвитку соціалізму з китайською специфікою, від якої залежить вся соціалістична модернізація.

Китайці переводять економічне будівництво в русло опори на НТП і підвищення якості робітників, і науково культурний рівень всієї китайської нації. Створення соціалістичної ринкової економіки і здійснення модернізації залежить від підвищення підготовки спеціалістів.

З початком реформи все суспільство вийшло на новий рівень розуміння стратегічного місця освіти. Всі керівні кадри зобов’язані віддавати ясний звіт чіткий звіт про підготовку спеціалістів. Тільки за рахунок підйому освіти можна збільшити сукупність сил держави і отримати стратегічну ініціативу міжнародної конкуренції.

Вчені всіх ступенів і типів повинні виховувати нових людей – цілеспрямованих, високоосвічених, культурних і дисциплінованих, тобто людей з моральним, розумовим і фізичним вихованням.

Тільки таким чином можна підвищити можливості молоді і підлітків протистояти спокусливого впливу фінансового фетишизму, крайнього індивідуалізму. Все суспільство повинно старатися оберігати здоровий ріст учнів, створювати позитивне середовище для виховання справжніх людей.

Розділ 2. Структура і зміст трудового навчання у Китаї

2.1 Трудова підготовка учнів 40-70х. рр.

Починаючи з двадцятих років в Китайських школах праця та трудове навчання завжди займали важливе значення. Діти вчились працюючи в майстернях чи фабриках або заводах.

На протязі 40 років існування КНР компартія і уряд держави завжди приділяли багато уваги трудовій підготовці учнів. В 1955 році міністерство освіти Китаю підготувало документ, проведення основного технічно-виробничого навчання, посилити трудове виховання, включити виробничу працю післяурочну діяльність учнів. В програми початкової і середньої школи був включений урок ручної праці. Учні в старших класах працювали на заводах і фабриках, виїжджали на сільськогосподарські роботи. Праця почала розглядатися як засіб морального виховання. Але порушився навчальний процес, понизилась якість навчання.

Технічно-трудове навчання повинне стати складовою частиною все стороннього розвитку учнів. Трудова діяльність – джерело фізичної і розумової досконалості: поєднання навчання з виробництвом – єдиний засіб для гармонійного формування особистості.

На шляху розповсюдження технічно-трудового навчання зустрічається немало перешкод. Головна з них – слабкий розвиток навчально-виробничої бази. Друга велика проблема – нестача вчителів і наставників технічно-трудового навчання.

Отже китайська політика в галузі освіти спрямована на розвиток технічного виробництва, на всебічний розвиток, на моральне виховання, на гармонію людського життя з працею.

Література

1.Педагогіка толерантності 1999. - №2.

2. Народна освіта 1987. - №2

3. Радянська педагогіка 1973. - № 9. - 1987. - №2 . - 1991. - №8.