Реферат: “Слово про закон і благодать” Іларіона на уроці літератури у 9 класі

І молитва до Бога од усієї Землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

Тут зустрічається незнайоме слово “каган”. У коментарях до хрестоматії М.Сулими сказано, що це титул верховного правителя у давніх тюркських народів, із VIII-1Х ст. вживався на Русі у значенні “великий князь” [2, 611].

У першій частині “Слова” йдеться про закон і благодать, що протиставляються один одному. Щоб зрозуміти ідею твору, треба вияснити, який зміст вкладав Іларіон у ці слова. Письменник вбачає у законі Старий Завіт Біблії, віру, що передувала християнству і була замкнута в одному народові. Благодать – християнське віровчення, що викладено у Новому Завіті Біблії. Іларіон вважає це вчення вищим ступенем розвитку людства, вірою, відкритою для всіх народів. Це дає йому змогу обґрунтувати церковну і політичну незалежність Русі від Візантії, її рівноправність з іншими християнськими країнами. Автор розмірковує про сутність хрещення Русі. Його теологічна концепція така: для спасіння людства Бог дарував людям через іудейського пророка Моісея закон, що повинен підготувати людей до прийняття благодаті –християнства. “Закон бо предтечею був і слугою благодаті і істини” [2, 189]. Він регламентував життя і віру лише одного єврейського народу. “Віра бо благодатна по всій землі поширилась. І до нашого народу руського дійшла” [2, 195]. Прилучені до християнства народи рівноправні.

Працюючи з текстом, учитель матиме змогу простежити особливості стилю Іларіона.

Звернемо увагу на абстрактні образи у тексті: закон, благодать, істина, віра, морок та ін.

За словами Д.С.Лихачова, у всій середньовічній церковній літературі існує прагнення до абстрагування, відокремлення від побутового мовлення. Вважалося, що мова “високої” церковної літератури повинна бути “священною”, доступною не всім. Абстрагування підтримувалось аналогіями із священного писання, що створювало враження загального, вічного [5, 123-126]. Звідси – велика кількість цитат у таких пам’ятках.

Зачитуємо вислів Д.С.Лихачова, в якому пояснюється стилістична роль численних цитат у творах давніх авторів. “Чем авторитетнее круг произвдений, из которых собираются “цветы” (цитати – Н.З.) его стиля, тем сильнее они настраивают читателя на благочестивый лад своею привычной приподнятостью, тем легче вызывают они благоговение и сознание высоты описываемого. Отсюда обилие цитат из священного писания, особенно из псалтыри, стилистическая роль которых в “высокой” литературе средневековья огромна и своеобразна” [5, 127-128].

Далі запропонуємо учням прочитати першу частину тексту і вибрати порівняння, що характеризують закон і благодать. Одночасно заповнюємо таблицю:

Закон	Благодать
спершу тінь рабиня Агар світло місяця нічний холод старі міхи, застарілі в іудействі пересохле озеро	потім істина вільна Сарра сонячне сяйво сонячна теплота вино нового вчення благодатного розлите євангельське джерело

Звернемось до порівнянь, записаних у таблиці. Це характерні для давньої літератури порівняння-антитези, в яких образи, явища не тільки співставляються, а й протиставляються. Вони створюються за допомогою антонімів.

Переваги благодаті перед законом автор підкреслює й у висловах, що сприймаються як афоризми. Знаходимо їх у тексті:

Християнство ж спасіння благе і щедре,

бо шириться на всі краї землі.

Закон бо раніше був, а вознісся невисоко

і одійшов. Віра ж християнська, пізніше

з’явившись, більшою од ранішої стала і

розійшлася між множеством народів.