Реферат: Соціалізація індивіда. Девіантне поводження

Менталітет, схильний до пасивної безпеки й відходу в особисту сферу, відрізняється прагненням до рівноваги в приватному житті, безконфліктним міжособистісним і соціальним відносинам, природному порядку в матеріальній і соціальній сторонах життя. Будучи чутливим до пропозиції послуг і інформації, такий менталітет мало відкритий до яким би те не було новаціям і стихійному прогресу.

Менталітет, відкритий змінам, характеризується прагненням одержувати задоволення від життя, схильністю до подорожей і інновацій, духом підприємництва.

Менталітет, відкритий прогресу або ризикованим підприємствам, мислить категоріями виробництва й споживання, відрізняється схильністю до різного роду непередбаченим витратам на миттєве досягнення бажаного й втіхи. Люди з таким менталітетом хотіли б одержати всі й відразу, вони харчуються уявлюване, ірраціональне, їхнє улюблене читання - комікси й наукова фантастика.

Наведені тут характеристики менталітетів орієнтовані на використання в рекламній справі, сфері купівлі-продажу. Зрозуміло, що така спрямованість диктується замовленням рекламних організацій. Проте в нас немає аргументів для оцінки цих результатів як около наукових.

Девіантне поводження

Р. Мертон визначає девіантне поводження як результат нормальної реакції нормальних людей на ненормальні умови. Це вірне визначення, тому що в число людей з девіантним поводженням реально входять і революціонери в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства, і злочинці (зловмисники), що переступили закон. Без відхилення від норми, що затвердилася, немає творчості в соціальному житті. Все залежить від того, яка норма, закон, чиї інтереси він обслуговує.

Однак теорія девіантного поводження всю свою увагу донедавна обертала лише на порушників кримінального кодексу. Чому - стане ясним з аналізу криміногенної обстановки у світі. В 1987 р. на 100 тис. населення доводилося: у СРСР - 690, в Англії - 7853, США - 5233, Японії - 1743 правопорушень. У наступні роки відбувся стрибок: в 1993 р. у США було зроблено вже 14 млн. злочинів проти особистості, а економічний збиток склав 425 млрд. дол. У Росії в 1993 р. на 100 тис. чоловік було зроблено 1866 злочинів. Ріст злочинності в Росії за останні чотири роки подвоївся. Середнє розкривання не перевищує 50%. В 1993 р. відбулося 29 тис. убивств, в 1994 р. - 32 тис. (це в 2 рази перевищує число загиблих в афганській війні). На охорону органів влади витрачається до 8 млрд. дол. щорічно. Близько 1 млн. молодих чоловіків у 2005 році притягнуто до охорони комерційних структур. Такого не було в історії Росії ніколи. Тим часом Міністерство внутрішніх справ може контролювати приблизно лише 40 з 140 факторів злочинного поводження людей. Отже, щирі причини росту злочинності лежать в основах суспільства, у якому ми зараз живемо. Розглянемо сучасні теоретичні пояснення такого положення справ.

У центрі уваги теорій насильства перебуває феномен агресивності людини. Відзначимо принаймні чотири напрямки досліджень і пояснень людської агресивності:

- етологічні теорії насильства (соціал-дарвінізм). Основне пояснення треба з визнання людини суспільною твариною, а суспільства - носієм і відтворювачем у своєму пристрої інстинктів тваринного миру. Критика цього напрямку дана вище. Безбережне розширення волі індивіда без необхідного рівня розвитку його культури руйнує границі моєї й твоєї волі, підвищує агресивність одних і беззахисність інших. Таке положення в нашім суспільстві одержало найменування свавілля, тобто стан абсолютного беззаконня у відносинах людей і в діях влади;

- фрейдизм, неофрейдизм і екзистенціалізм пояснюють агресивність людини як результат фрустрації відчуженої особистості. Агресивність викликається соціальними причинами (фрейдизм виводить її з Едіпова комплексу). Отже, основна увага в боротьбі зі злочинністю повинне бути звернене на пристрій суспільства;

- інтеракціонізм бачить причину агресивності людей у конфлікті інтересів, несумісності цілей;

- когнітивізм уважає, що агресивність людини є результат когнітивного дисонансу, тобто невідповідності в пізнавальній сфері суб'єкта (Л. Фестингер). Неадекватне сприйняття миру, де конфліктують свідомість як джерело агресії, відсутність взаєморозуміння зв'язані з будовою мозку (Х. Дельгадо, Б. Скиннер, Дж. Макконел).

Дослідники виділяють два види агресії: емоційне насильство й антисоціальне насильство, тобто насильство проти воль, інтересів, здоров'я й життя кого-небудь. Агресивність людини, точніше, злочинність як наслідок ослаблення саморегуляції поводження по-своєму намагається пояснити генетика людини. В 1980-1990 р. у нашій країні велися інтенсивні розробки по цій проблемі. Було виявлено, що відхилення в генотипі (коли число хромосом перевищує норму) ведуть до злочинного поводження, якщо процес виховання пустити на самоплив. Але наступні події вказали на те, що в основі протиправного поводження лежать соціальні умови: саме зміни в них викликали стрибок злочинності в 1992-1994 р.

Соціальні умови, переломлюючись у внутрішньому світі людини, викликають неврози, фрустрації. К. Хорні описує чотири великих неврози нашого часу:

- невроз прихильності (пошуки любові й схвалення за всяку ціну),

- невроз влади (погоня за владою, престижем і володінням),

- невроз покірності (самоідентифікація з харизмою лідера, релігійне поклоніння),

- невроз втечі від суспільства.

На думку К. Хорні, всі ці неврози збільшують самовідчуження особистості в суспільстві, вихід же з положення вона бачить лише в психотерапії. До речі, всі східні релігії засновані на боротьбі особистості із собою заради відходу від страждань - виявляється, досить змінити точку зору, внутрішню позицію, щоб перестати страждати від виразок суспільства. Зрозуміло, такий шлях найлегший, оскільки це позиція соціального дезертира.

Вникнемо за допомогою Р.К. Мертона в сучасну американську культуру. Р. Мертон говорить, що вона близька до полярного типу, коли акцентування мети-успіху не супроводжується еквівалентним акцентуванням інституціональних (законних, легітимних, культурно-визнаних) засобів. Культ успіху символізований багатством, останнє - грошима. Грошовий успіх укорінений в американській культурі (ти коштуєш рівно стільки, скільки в тебе грошей!). Інституціональні засоби заміняються інструментальними, ефективними в даній ситуації (тобто мораль ситуативна - на цьому узагальненні наполягав ще Д. Дьюї, американський філософ, представник прагматизму).

В американській (прийнятої) культурі немає слова «невдача». Невдачі ставляться лише до тимчасових явищ. Подібний підхід має на меті: не зменшувати домагань за рахунок самоідентифікації з рівними собі, а самоототожнювати себе з верхніми (кожний може стати економічним королем! - рефрен американських легенд про багатих). А це означає, що індивід у своїх невдачах обвинувачує лише себе, лад же критиці не піддається. Самокритика веде до ще більшої активізації суб'єкта, але в умовах, коли відбувається сильне акцентування багатства як основного символу успіху без відповідного акцентування законних способів його досягнення, у суспільстві відкривається широка дорога злочинності. Ріст злочинності за останні роки в США досяг таких розмірів, що терміново була прийнята державна програма по боротьбі зі злочинністю, у якій видне місце займають програми професійної орієнтації з метою запропонувати підліткам здорову альтернативу злочинним способам наживи.

Найбільше що характерно відхиляється поводження для нижчих шарів. До них культура висуває несумісні вимоги: з одного боку, їх орієнтують на багатство, з іншого боку - вони в значній мірі не мають змоги досягти його законним шляхом. У цій області Росія та Україна йде зараз слідом за Америкою.

Якщо культура визначає мети людей, то суспільний організм контролює шляхи й засоби досягнення людьми цих цілей. Існують формальний і неформальний види контролю. Перший пов'язаний з державою, що має поліцію (міліцію), суди й в'язниці. Ці організації покликані зміцнювати конформізм і регулювати дотримання правил. Затриманий поліцією людина стає після осуду ув'язненим - вона уже є частиною нової для його соціальної системи, у якій формуються власні статуси й ролі. В останні роки намітилася тенденція до формування кодексу необхідного службового поводження й почуття боргу в представників органів контролю: адже девіант повністю перебуває в їхній владі. Довіра до суду й поліції повинні бути врівноважені бездоганним службовим поводженням персоналу поліції, суду, виправної установи. Розвивається наука деонтологія, що вивчає проблему взаємин людей у цих системах для формування точних кодексів поводження (поліцейська і юридична деонтологія).

Однак формальний контроль, на якому ми зупинялися, є лише вершина айсберга. Теорія виділяє чотири механізми соціального контролю: прямій контроль, здійснюваний ззовні за допомогою покарань; внутрішній контроль, заснований на нормах і цінностях конкретної культури (субкультури); непрямий контроль, пов'язаний з ідентифікацією з родителями, друзями й т.д.; контроль, заснований на широкій доступності різних способів досягнення цілей, задоволення потреб (динамічність соціальних структур, демократизм суспільства, прагнення в культурі до соціальної рівності).

Література

1.Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. - К., 1995.

2. Дельгадо Х. Мозок і свідомість. - К., 1999.

3. Дако П. Нове мистецтво жити. - К., 1995.

4.Ерасов Б.С. Социальная культурология. - М., 1994.