Швидкий ріст промисловості, що супроводжується глобальним забрудненням природного середовища, небувало гостро поставив проблему сировинних ресурсів.

Із всіх видів ресурсів на першому місці по росту потреб на нього й по збільшенню дефіциту коштує прісна вода. 71% всієї поверхні планети зайнятий водою, однак прісна вода становить лише 2% загальної кількості, і майже 80% прісної води перебувають у льодовому покриві Землі. У більшості промислових районів води вже відчутно не вистачає, і її дефіцит з кожним роком росте.

У цілому на господарсько-побутові потреби вилучається 10% річкового стоку планети. З них 5,6% витрачаються безповоротно. Якщо безповоротний забір води буде й далі збільшуватися в тім же темпі, що й тепер (4-5% щорічно), то до 2010 р. людство може вичерпати всі запаси прісних вод у геосфері

Встановлено що, задовго до вичерпання запасів горючих копалин люди повинні припинити їхнє спалювання, щоб не задихнутися самим і не знищити все живе.

Думають, що запаси нафти на Землі виснажаться через 200 років, вугілля - через 200-300 років, горючих сланців і торфу - у цих же межах. Приблизно за цей же час може бути вичерпано 2/3 запасів кисню в атмосфері планети.

Дотепер перспективу виснаження ресурсів зв'язують по інерції з так називаними невідновними факторами природного середовища: запасами залізних руд, кольорових металів, горючих копалин, дорогоцінних каменів, мінеральних солей і т.д. Строки розробки родовищ цих ресурсів свідомо кінцеві й варіюють залежно від багатства вмісту їх у земній корі. Вважається, що при нинішніх темпах видобутку запасів свинцю, олова, міді може вистачити на 20-30 років. Строки невеликі, а тому вже заздалегідь вишукуються засоби компенсації й економії дефіцитної сировини. Зокрема, удосконалювання методів видобутку дозволяє приступити до розробки порід з бідним вмістом потрібних елементів і подекуди вже прийнялися за переробку відвалів гірської породи. У перспективі можна буде витягати потрібні елементи в будь-якій потрібній кількості з найпоширеніших у природі порід, наприклад із граніту.

Екологічний зміст науково-технічної революції

Основою взаємодії природного середовища й людського суспільства в процесі виробництва матеріальних благ є наростання опосредкованості у виробничому відношенні людини до природи. Крок за кроком людина поміщає між собою й природою спочатку перетворене за допомогою своєї енергії речовини (знаряддя праці), потім перетворену за допомогою знарядь праці й накопичених знань енергію (парові машини, електроустановки й т.д.) і, нарешті, з недавніх пор між людиною й природою виникає третя велика ланка опосередкування - перетворена за допомогою електронно-обчислювальних машин інформація. Таким чином, розвиток цивілізації забезпечується безперервним розширенням сфери матеріального виробництва, що охоплює спочатку знаряддя праці, потім енергію й, нарешті, останнім часом, інформацію.

Природно, що природне середовище виявляється при цьому усе більш широко й ґрунтовно залученим у виробничий процес. Загострюється необхідність свідомого контролю й регуляції всієї сукупності антропогенних процесів як у самім суспільстві, так і в природному середовищі. Особливо різко ця необхідність зросла з початком науково-технічної революції, сутність якої становить насамперед механізація інформаційних процесів і широке застосування керуючих систем у всіх областях громадського життя.

З першою ланкою опосередкування (виготовлення знарядь праці) зв'язаний стрибок з світу тварин у соціальний світ, із другою (застосування силових установок) - стрибок у вищу форму класово-антагоністичного суспільства, із третьою (створення й застосування інформаційних пристроїв) - зв'язана обумовленість переходу до суспільства якісно нового стану в міжлюдських відносинах, оскільки вперше з'являється можливість різкого збільшення вільного часу людей для їх повноцінного й гармонічного розвитку. Крім того, науково-технічна революція обумовлює необхідність якісно нового ставлення до природи, тому що до крайнього ступеня загострюються ті протиріччя між суспільством і природою, які раніше існували в неявній формі.

Найважливіша риса науково-технічної революції полягає в тому, що вперше у взаємодії суспільства із природою досягнута гранична (у змісті охоплення) опосредкованістъ всіх природних факторів виробництва й тим самим відкрились принципово нові можливості для подальшого розвитку суспільства як свідомо контрольованого й регульованого процесу.

У цих умовах підпорядкування виробництва тільки егоїстичним інтересам підприємців може бути чревате серйозними наслідками для суспільства. Доказ тому - загроза екологічної кризи. Це досить нове й тому поки ще мало вивчене явище, що виникло в ході розгортання науково-технічної революції.

Небезпека екологічної кризи збіглася з науково-технічною революцією не випадково. Науково-технічна революція створює умови зняття технічних обмежень у використанні природних ресурсів. У результаті зняття внутрішніх обмежень розвитку виробництва винятково гостру форму прийняло нове протиріччя - між внутрішньо безмежними можливостями розвитку виробництва й природно обмеженими можливостями природного середовища.

Заходу щодо відновлення технології виробництва, очищення відходів, боротьбі із шумом і т.д., які організуються зараз у розвинених країнах, лише відтягають настання катастрофи, але не здатні запобігти неї, оскільки не усувають корінних причин виникнення екологічної кризи.

Висновок

Всю попередню історію можна розглядати в екологічному змісті як йшовший із прискоренням процес нагромадження тих змін у науці, техніці й у стані навколишнього середовища, які зрештою переросли в сучасну екологічну кризу. Основна ознака цієї кризи - різка якісна зміна біосфери, що відбулося за останні 50 років. Більше того, не дуже давно з'явилися вже перші ознаки переростання екологічної кризи в екологічну катастрофу, коли починаються процеси необоротного руйнування біосфери.

Екологічна проблема поставила людство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бути йому як і раніше орієнтованим на безмежне зростання виробництва або цей ріст повинен бути погоджений з реальними можливостями природного середовища й людського організму, розмірний не тільки з найближчими, але й з віддаленими цілями соціального розвитку.

У виникненні й розвитку екологічної кризи особлива, визначальна роль належить технічному прогресу. По суті справи виникнення перших знарядь праці й перших технологій привели до початку антропогенного тиску на природу й виникненню перших спровокованих людиною екологічних катаклізмів. З розвитком техногенної цивілізації відбувалося збільшення ризику екологічних криз і обважнення їхніх наслідків.

Джерело такого взаємозв'язку - сама людина, що одночасно є й природною істотою, і носієм технологічного розвитку.

Однак, незважаючи на таку "агресивність", саме технічний прогрес може бути запорукою виходу людства із глобальної екологічної кризи. Створення нових технологій маловідходного, а потім і безвідхідного виробництва по замкнутому циклу дозволить забезпечити досить високий рівень життя не порушуючи при цьому тендітної екологічної рівноваги. Поступовий перехід до альтернативної енергетики збереже чисте повітря, припинить катастрофічне спалювання атмосферного кисню, усуне теплове забруднення атмосфери.

Таким чином, технічний прогрес, як дволикий Янус, має дві протилежні іпостасі в картині сьогодення й майбутнього людства. І тільки від колективного людського розуму, від продуманості й злагодженості дій урядів, освітніх і громадських організацій усього миру залежить, яке чи побачать наші нащадки майбутнє.

Бібліографічний список

1. Гирусов Э. В. Основи соціальної екології. - М., 1998.

2. Лосєв А. В., Провадкин Г. Г. Соціальна екологія. - М., 1998.

3. Маркович Данило Ж. Соціальна екологія. - М., 1997.

4. Форрестер Дж. Світова динаміка. - М., 1978.

5. Малин К. М. Життєві ресурси людства. - М., 1967.

6. Дрейер О. К., Лось В. А. Екологія й стійкий розвиток. - М., 1977.

7. Семенов Н. Н. Наука й суспільство. - М., 1973

8. Марахов В. Г. Науково-технічна революція і її соціальні наслідки. - М., 1975

9. Моисеев Н. Н. Шляхи до творення. - М., 1992.