Здібності і схильність до керування має лише мала, найбільш продуктивна й ініціативна частина суспільства – люди зовсім особливого складу, звичайно з видатними психологічними, інтелектуальними й організаторськими якостями, з гарною освітою і вихованням. Вони і займають елітарні позиції в суспільстві. Подібно, суспільству, соціальні еліти поділяють на відкриті і закриті[4,с.83].

Закриті еліти - це ті, доступ у які людям з інших класів утруднений. Закрита правляча еліта прагне передати свої привілеї в спадщину людям "свого кола", навіть якщо вони не володіють необхідними елітними властивостями. Це може привести до виродження еліти, погіршенню її якісного складу, некомпетентному керівництву громадським життям і, у підсумку, до застою в суспільстві. Існування подібних еліт характерно для закритих, недемократичних суспільств (станових, кастових, тоталітарних).

Відкриті еліти, навпроти, звичайно очолюють демократичні суспільства. Тут забезпечується вільний конкурентний доступ у керівні ланки, відновлення еліти за рахунок найбільш здатних і активних людей (у тому числі "з низів"), більш ефективне керування суспільними процесами.

Демократія припускає і контроль за діяльністю еліт з боку іншої частини суспільства (через вільні вибори, референдуми, опитування населення, засоби масової інформації і т.д.). Особливо важливо, коли еліта більше піклується про процвітання суспільства, а не про власне благополуччя, коли вона служить моральним зразком для інших громадян і користується повагою більшості людей.

Уже відзначалося, що усередині страт чи між ними можливе виділення додаткових чи проміжних шарів. Зокрема, у вищому класі деякі дослідники розрізняють його 1-й рівень (аристократична верхівка) і 2-й рівень (представники еліти неаристократичного, незнатного походження, у тому числі так називані нувориші).

Середній клас займає в сучасних суспільствах воістину особливе положення. По-перше, він там має значну і усе більш зростаючу питому вагу (у діапазоні 60-80%). А по-друге, він служить своєрідним стрижнем, опорою порядку і стабільності в суспільстві[5,с.88].

Висновки

Отже, соціальна стратифікація – необхідне, неминуче і універсальне явище, пов’язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Ієрархія функцій визначає ієрархію соціальних груп. Винагорода здійснюється у відповідності з роллю, а тому є справедливою. Стратифікація забезпечує оптимальне функціонування суспільства. Проте функціоналісти не могли пояснити, чому окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній питомій вазі, значущості для суспільства, наприклад, чому особи, що обслуговують еліту, одержують за свою працю більше, ніж їх колеги у звичайних умовах. Критики функціоналізму підкреслювали, що висновок про корисність ієрархічної побудови суперечить історичним фактам про соціальні конфлікти, які призводили до складних ситуацій, вибухів і часом відкидали суспільство назад.

Другим напрямком аналізу соціальної стратифікації можна вважати конфліктологічний підхід, тому що він аналізує це явище з позиції теорії конфлікту. Відповідно до нього соціальна стратифікація не є необхідною і неминучою, вона виникає з боротьби груп, з конфлікту між ними.

У 70-80-х роках XXст. набула розповсюдження тенденція синтезу функціоналістського та конфліктологічного підходів.

Всі розглянуті підходи, аналізуючи феномен соціальної стратифікації та причини його виникнення із власних позицій, дають лише часткові знання, вони не є універсальними. Це означає, що при аналізі стратифікаційних явищ у кожному конкретному випадку слід враховувати як сильні, так і слабкі сторони цих методологічних підходів.

Список використаних джерел

1. Волович В. І., Головченко Г. Т. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.

2. Городяненко В. Г., Гілюн О. В., Демічева А. В., Легеза С. В., Липовська Н. А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.

3. Жоль К. К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.

4. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: Загальний курс.— К.: Каравела, 2006. — 407 с.

5. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.

6. Соціологія / І. Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284 с.