Реферат: Соціальне страхування від безробіття в Україні в 20-ті роки XX сторіччя
В сільських місцевостях допомога з причин безробіття не видавалася: а) безробітним, що не були членами профспілок; б) безробітним, що входили до складу селянського двору, оподаткованого сільськогосподарським податком28 . При ув'язненні безробітного, який одержував допомогу через безробіття, виплата допомоги припинялася на весь час ув'язнення і поновлювалася тільки з дня звільнення його з-під арешту29 .
Інваліди, що втратили працездатність через трудове каліцтво або професійне захворювання й були віднесені до IV, V або VI групи інвалідності і мали право на допомогу з причини безробіття, могли одержувати, окрім пенсій з причини інвалідності, також і допомогу з причини безробіття. Однак за умови, щоб загальна сума пенсії й допомоги не перевищувала 50% тієї заробітної платні, з розрахунку якої вирахувано пенсію з причини інвалідності. Одержання допомоги від профспілки не позбавляло безробітного права на одержання допомоги порядком соціального страхування30 .
За безробітних, що одержували допомогу порядком соціального страхування і яких направляли на громадські роботи й в колективи, що їх організовували комітети біржі праці, страхова каса зобов'язана була передавати комборотьбезу (колективу) суму допомог, які належали безробітним за 3-6 місяців наперед. Цю суму приєднували до інших коштів, що їх відпускали на організацію трудової допомоги. Для здійснення контролю біржа праці (комборотьбез, колектив) періодично, не менше одного разу на місяць, подавала страховій касі іменний список осіб, зайнятих в колективах і на громадських роботах, в порядку цього пункту31 .
Допомоги з причин безробіття згідно із законодавством розподілялися на: основні допомоги й сімейні надбавки. Основні допомоги з причин безробіття страхові каси видавали за такими місячними нормами (в крб. і коп.) 32 :
Пояси категорії безробітних
І ІІ ІІІ
І 27- 20- 15 50
ІІ 24- 18- 14 50
ІІІ 20- 15- 11 50
ІV 17 50 13- 10 50
V 15- 11- 850
VІ 12- 9- 7
Як бачимо, щодо розміру основних допомог безробітні розподілялися на три категорії й допомоги для кожної категорії установлювалися в сталих розмірах за поясами.
Поясний поділ страхових кас встановлювався спеціальною постановою Союзної Ради Соціального Страхування (далі - СРСС) при НКТ СРСР, за якою: до першого поясу не належала жодна із територій України; до другого - лише Харківська губернія; до третього - Артемівська, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Криворізька, Луганська, Маріупільська, Миколаївська, Одеська, Сталінська, Старобільська губернії; до четвертого - Бердичівська, Зінов’ївська, Кремінчуцька, Полтавська, Херсонська губернії; до п’ятого - Вінницька, Житомирська, Ізюмська, Конотопська, Куп’янська, Лубенська, Мелітопільська, Могилівська, Молдавська, Прилуцька, Проскурівська, Сумська, Гуманська, Черкаська, Шепетівська губернії; до шостого - всі страхові каси, не віднесені до 1-5 поясів33 .
Поділ безробітних на категорії здійснювався цією ж постановою СРСС. Відповідно до неї: до 1 категорії безробітних відносилися особи розумової праці, високої кваліфікації з вищою освітою (наукові робітники, педагоги, лікарі, агрономи, землеміри, інженери, юристи, економісти та ін); відповідальні політичні робітники; робітники мистецтв; особи технічного персоналу, що працювали на підприємствах зв'язку, транспорту, на будівництві (техніки, механіки, майстри); завідувачі магазинів та склепів; середній медично-технічний персонал (зубні техніки, рентгенотехніки, ортопедисти); інші особи розумової праці з місячним окладом утримання по основній службі не меншим від: 250 крб. у І поясі, 225 крб. у II поясі, 200 крб. у III поясі, 180 крб. у IV поясі, 160 крб. у V поясі та 150 крб. у VI поясі; робітники, що їх віднесено за новими тарифними сітками до четвертого і вище розрядів; звільнені в довготермінову відпустку, у запас або зовсім від служби особи рядового та начальницького складу РСЧА.
До другої категорії відносили: персонал викладачів навчальних закладів - незалежно від розміру зарплатні; середній медичний персонал; фармацевтичний персонал; службовців водяного транспорту; службовців залізниць; поштових службовців та адміністративно-канцелярський персонал телеграфу, телефону й радіо; інших осіб розумової та конторської праці з місячним окладом утримання по основній службі не меншим від 125 карб. у І поясі, 113 карб. у ІІ поясі, 102 крб. у III поясі, 92 крб. у IV поясі, 83 крб. у V поясі та 75 крб. у VI поясі; окремих робітників 2-7 розрядів; учнів, що їх віднесено за новими тарифними сітками до 5 розряду й вище; робітників й учнів 5-7 розрядів.
До третьої категорії відносили всіх безробітних, які не попали до переліку І та ІІ категорій, в тому числі чорноробочих та хатніх працівників34 .
Друга складова допомоги по безробіттю - сімейна надбавка видавалася на таких членів родини безробітного, що проживали спільно з ним і перебували на його утриманні: дітей, що не досягли шістнадцятирічного віку, або непрацездатних, якщо непрацездатність наступила до 16 років; батьків: матері з 50 років та батька з 55 років.
Сімейна надбавка не видавалася, якщо такі особи мали заробітки або інші прибутки. Сімейні надбавки видавалися: на одного члена родини - в розмірі 15% основної допомоги; на двох членів родини - в розмірі 25% основної допомоги; на трьох і більше членів родини - 35% основної допомоги35 .
Сума основної допомоги та сімейної надбавки не могла перевищувати 50% пересічної місячної заробітної платні даної особи за останні три місяці її роботи в наймах або за меншій строк, якщо дана особа працювала в наймах менш, ніж три місяці36 .
Коли безробітними були обоє з подружжя, кожен з них мав самостійне право на забезпечення з причин безробіття. Сімейна надбавка на дітей в такому разі видавалася тому з подружжя, хто отримував основну допомогу за вищою нормою. Кожен із подружжя мав право одержувати сімейну надбавку на своїх батьків. Якщо батьки перебували на утриманні кількох безробітних дітей і проживали спільно з ними, то надбавка видавалася тому з безробітних, який звернувся за нею перший. Поденна допомога визначалася в розмірі 1/30 місячної допомоги. Допомога за неповний місяць виплачувалася за календарні дні безробіття37 .
Якщо безробітного відсилали на роботи, не зв'язані із зняттям з обліку біржі праці, то час, проведений на роботі, не оплачувався допомогою з причин безробіття, а за дні безробіття в цьому місяці допомога видавалася на загальних підставах.
Допомогу з причини безробіття видавали з дня подачі безробітним заяви про призначення йому допомоги, але не раніше від дня реєстрації на біржі праці, а в місцевостях, де немає біржі праці - у відповідній профспілці. При цьому допомога виплачувалася не раніше від дня, до якого безробітному виплачено вихідну допомогу при звільненні.
Безробітним, що залишили роботу за власним бажанням без права на вихідну допомогу (арт.46 Кодексу законів про працю), допомогу з причини безробіття видавали на зазначених вище підставах, але не раніше одного місяця після дня припинення роботи в наймах. Виплата допомоги припинялася із вступом безробітного на роботу38 .
Щодо тривалості виплати допомоги по безробіттю, то протягом року вона не мала перевищувати 9 місячних допомог, а протягом одного періоду безробіття - 18 місячних норм. До вказаних періодів не включалися видачі допомог: за час тимчасової непрацездатності; за час навчання на курсах центрального інституту праці, що їх організовувало акціонерне товариство „Установка"; за час навчання на підприємствах або на спеціальних курсах, якщо безробітного відсилала на навчання біржа праці за згодою із страхкасою; за час відбування чи проведення військовим порядком зборів, передбачених у законі про обов'язкову військову службу.
Підраховуючи кількість місячних видач, не включалися до обліку також і допомоги, які страхова каса передала комітетові біржі праці за час участі безробітного в громадських роботах або у виробничих і торговельних підприємствах та трудових колективах безробітних, що їх організовували комітети бірж праці39 .
Виплата допомоги з безробіття зберігалася у повному обсязі під час тимчасової втрати працездатності через вагітність і пологи. Безробітним, зайнятим на громадських роботах, допомога виплачувалася в розмірах для осіб, зареєстрованих на загальних підставах40 .
В законодавстві чітко визначався порядок отримання допомоги. Так, безробітний, що бажав одержати допомогу, подавав заяву до страхової каси за місцем свого перебування, вказуючи номер, за яким його зареєстровано на біржі праці, та назву секції, на обліку якої він перебуває. До заяви додавалися такі документи: а) членська книжка (або членський квиток) профспілки (для членів профспілок); б) розрахункова книжка або посвідчення з місця останньої роботи з указівкою:
1) посади й професії;