Реферат: Соціальне управління та його види

1)державного управління, де суб'єктом виступає держава в особі від­
повідних структур;

2)громадського управління, де суб'єктами є недержавні утворення.

Слід зазначити, що в суспільстві, організованому на державній осно­ві, переважне значення має державний канал соціально-управлінського впливу. Нині у суспільному житті важко відшукати хоч би одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави.

Поряд з цим в умовах адміністративної реформи і ринкових перетво­рень в економіці зростає активність недержавних формувань і структур, які беруть дедалі більшу участь в управлінні не тільки громадськими, а й державними справами, у розв'язанні політичних, господарських і соці­ально-культурних проблем.

Державне і громадське управління у своїй діяльності не протистоять одне одному. Як різновиди публічного управління вони мають багато спільного. Це зумовлено єдністю публічних інтересів, цілей і завдань, у досягненні і вирішенні яких обидві системи беруть активну участь, а та­кож самою природою управлінської діяльності.

Кожному з названих видів управлінської діяльності притаманні спе­цифічні ознаки, що виключає можливість їх ототожнення. Відмінності між ними зумовлені особливостями їх організації, характером використо­вуваних форм і методів впливу.

Так, суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Рішення, що приймаються у рамках цієї системи, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й для недержавних організацій та формувань, їх діяльність має юридично-владний характер і за­безпечується примусовою силою держави.

Суб'єктами громадського управління виступають недержавні утворен­ня. До них належать різні самоврядні структури та їхні органи. Вони ви­ступають як суб'єкти публічного управління виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

Зокрема, ст.16 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» від 25 червня 1991 р. передбачає, що громадське управління у даній сфері здійснюється громадськими об'єднаннями й ор­ганізаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами. Його метою є реалізація природоохоронного законодавства, контроль за додер­жанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середо­вища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узго­дженості дій державних і громадських органів у цій галузі. Стаття 21 цього Закону визначає конкретні повноваження громадських об'єднань у цій сфері. Відповідно до неї вони мають право:

• розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

• утворювати громадські фонди охорони природи;

• виконувати роботи з охорони та відтворення природних ресурсів, збереження та поліпшення стану навколишнього природного середо­вища — за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань;

• брати участь у проведенні перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її ре­зультати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

• одержувати у встановленому порядку інформацію про стан навко­лишнього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони навколишнього природного середо­вища;

• виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих ре­ферендумів з питань охорони довкілля, використання природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки;

• вносити до відповідних органів пропозиції щодо організації терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• подавати до суду позови щодо відшкодування шкоди, заподіяної вна­слідок порушення законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громад­ських об'єднань;

• брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища.

Суб'єктами громадського управління у сфері охорони громадського порядку є громадські формування з охорони громадського порядку. Вони створюються згідно із Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. як громадські об'єднання на добровільних засадах за місцем роботи, навчан­ня чи проживання громадян. Рішення про створення громадських фор­мувань з охорони громадського порядку приймається на зборах (конфе­ренціях) громадян, їх чисельність не може бути менше ніж 10 осіб. На збори можуть бути запрошені представники трудових колективів, на­вчальних закладів, правоохоронних органів та громадськості. Місцеві дер­жавні адміністрації, органи місцевого самоврядування та правоохоронні органи повинні надавати всіляку допомогу та підтримку у створенні гро­мадських формувань з охорони громадського порядку. Відповідно до Ти­пового статуту громадського формування з охорони громадського поряд­ку і державного кордону (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 р.) вони мають право брати участь у забезпе­ченні охорони громадського порядку разом з працівниками органів внут­рішніх справ (а в сільській місцевості — самостійно) шляхом виконання конкретних доручень керівника відповідного органу внутрішніх справ; вживати разом з працівниками органів внутрішніх справ заходів щодо припинення адміністративних правопорушень і злочинів; представляти і захищати інтереси своїх членів у державних органах та на підприємствах, в установах, організаціях, навчальних закладах; вносити до органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності пропозиції щодо запобігання адміністративним правопорушенням і злочинам, виникненню причин та умов, що сприяють їх вчиненню, і т. ін.

Громадське управління у публічній сфері здійснюють також органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, ко­мітети мікрорайонів, районів у містах, сільські, селищні). Вони утворю­ються і функціонують відповідно до Закону України «Про органи само­організації населення» від 11 липня 2001 р. і є однією з форм участі чле­нів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

Органу самоорганізації населення у межах території його діяльності під час його утворення можуть надаватися повноваження представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади; вносити у встановленому порядку пропозиції до про­ектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місце­вих бюджетів; організовувати на добровільних засадах, включаючи ство­рення тимчасових або постійних бригад, участь населення у вжитті захо­дів щодо охорони навколишнього природного середовища, охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будів­ництва і ремонту шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування, проведення робіт з благоустрою, озеленення та утри­мання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнання дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо з додержанням встановле­ного законодавством порядку проведення таких робіт.

Діяльність суб'єктів громадського управління, як правило, не під­кріплюється примусовою силою в характерному для державного управ­ління обсязі, а її рисою є морально-організаційний характер.