Реферат: Соціально-культурний розвиток України у другій половині XIX сторіччя

На новий рівень розвитку піднеслися суспільні науки. Найвизначнішим українським філософом-мислителем України другої половини XIX ст. став Памфіл Юркевич (1827— 1874). Тривалий час він працював у Київській духовній академії, а з 1858 p.—професором і з 1861 p.— завідувачем кафедри філософії Москонського університету. Вчений створив своєрідну концепцію під нашою «філософія серця», яка базувалася на філософській спадщині Григорія Сковороди.

Талановитий учений і викладач, Юркевич рішуче виступив проти вульгарно-матеріалістичної праці Михайла Чернишевського «Антропологічний принцип у філософії». За це Чернишевський та інші матеріалісти, які займали тоді сильні позиції, розгорнули проти нього жорстоку кампанію, яка фактично знищила вченого.

Одним із видатних позитивістів був В. Лесевич, а відомим психологом і логіком — Г. Челпанов.

Визначним вітчизняним теоретиком і методологом історії філософії став уродженець Москви О. Гіляров (1855— 1938). З 1887 р. він пов'язав своє життя з Києвом і Київським університетом.

У 90-ті роки вчений розробляє філософське вчення, назване «синехологічним». Його центральна ідея — загальна єдність, зв'язок усіх елементів дійсності з їхньою духовною єдністю в світі.

Активізувалась розробка економічних проблем на кафедрах університетів. Значний вплив на економічну думку справили теорії економіста М. Бунге, зокрема про вартість і капітал, а також послідовний захист ним принципу приватної власності як основи розвитку економіки. Вчений критикував економічні теорії Карла Маркса.

Почалася наукова діяльність одного з ідеологів «легального марксизму» Михайла Туган-Барановського. Одним із перших популяризаторів марксистського економічного вчення став доцент Київського університету Микола Зібер. Йому належить також велика заслуга в дослідженні історії общинного землеволодіння в народів світу, а також становища робітництва й селянства в Росії.

Разом із тим учений послідовно відкидав марксистську теорію класової боротьби, вчення про диктатуру пролетаріату й соціалістичну революцію. Соціально-економічну історію розвитку України досліджував Сергій Подолинський, відмовляючись при цьому від вульгарного соціалізму. З появою земств почала швидко розвиватися статистика. Провадилися переписи населення, його економічного становища, а також ремесел і кустарних промислів, накопичувався різноманітний статистичний матеріал.

Широке визнання наукових кіл здобули статистичні праці костромича за походженням і щирого українолюба Олександра Русова «Ніжинський повіт», «Опис Чернігівської губернії», «Народна освіта в Херсонській губернії» та ін. Починається наукова діяльність основоположника вітчизняної антропології Федора Вовка. Значний внесок у кримінальне право й історію звичаєвого права України зробив професор Київського університету Олександр Кіс-тяківський.

Помітні зрушення відбувались в історичній науці. Вони проявлялись в небувалому розширенні джерельної бази історичних досліджень, розробці нових проблем минулого й глибшому проникненні в закономірності та особливості історії України.

Микола Костомаров своїми основними працями «Богдан Хмельницький», «Руїна» та ін. фактично започаткував наукову розробку історії України другої половини XVII — початку XVIII ст. із залученням матеріалів як вітчизняних, так і зарубіжних архівів.

Основна заслуга у виданні багатьох збірників документів, у тому числі «Сулимівського архіву», «Щоденника генерального підскарбія Якова Марковича», «Мотижинського архіву», належить Олександру Лазаревському. Крім того, його наукові праці «Малоросійські посполиті селяни», «Люди старої Малоросії», «Павло Полуботок» та інші по-новому висвітлю вали соціальні відносини на селі, запровадження кріпацтва, становище й еволюцію козацької старшини, її ставлення до наступу російського уряду на права Гетьманщини.

Великий вплив на розвиток історичної науки справив історик, археолог, етнограф і археограф Володимир Антонович. У своїх працях «Про походження козацтва», «Бесіди про часи козацькі на Україні», «Дослідження про міста в Південно-Західній Русі за актами 1432— 1798 pp.», «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700— 1768 pp.», «Нарис історії Великого князівства Литовського» та інших учений обґрунтовував національну особливість минулого українського народу. Зі своїх учнів Дмитра Баталія, Петра Голубовського, Михайла Грушевського, Митрофана Довнар-Запольського він створив «київську школу» істориків, яка заклала підвалини сучасної історичної науки.

Наприкінці XIX ст. почалася дослідницька робота корифея української історичної науки Михайла Грушевського.

Одним з найавторитетніших дослідників історії українського козацтва став Дмитро Я в о р-н и ц ь к и й. Його тритомна «Історія запорозьких козаків» привернула увагу як фахівців, так і широкого читацького загалу своїм багатющим матеріалом і новими підходами до висвітлюваної проблеми.

Розвивалися філологічні науки. Професор Харківського університету Олександр Потебня започаткував так званий психологічний напрям у вітчизняному мовознавстві, висвітлював питання загального мовознавства, історичного синтаксису та діалектології.

Великий авторитет мали мовознавчі праці Павла Житецького й Костя Михаль-чука. В Чернівецькому університеті почала працювати кафедра української мови й літератури, очолювана Степаном Смаль-Стоцьким, а в 1900 p.— кафедра української літератури у Львівському університеті.

Висновок

Таким чином у другій половині XIXст.. формується інтелігенція – специфічна верства населення, яка не маючи приватної власності займається не фізичною а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві.

Розвиток промисловості та економіки потребували змін у науковому розвитку країни. Відбувався інтенсивний розвиток в усіх галузях наукового знання.

У сфері науки позитивні зрушення ідуть по лініі концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах та товариствах, що дає змогу вченим досягнути світового рівня.

Література

1. Бойко О.Д. Історія України. К.: Академвидав, 2004. – 654с.

2. Борисенко В. Й.Курс української історії: 3 найдавніших часів до XX століття. 2-ге вид.: Навч. посібник. — К • Либідь 1998.- 616

3. Губарев В.К. История Украины: конспект лекций для студентов и преподавателей. Д.: БАО, 2004. – 384с.