Реферат: Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
Безперечно, умовою відновлення статусу православної церкви було обрання нової ієрархії, в першу чергу — митрополита, якого підтримав би уряд. Таким міг бути Петро Могила. Очевидно, тут свою роль зіграв і етнічний та політичний фактори, наближеність, по суті — злиття з впливовими польськими та українськими родинами, приналежність до династичної лінії молдавських господарів. Ця кандидатура влаштовувала й українську еліту, вона також бажала бачити на чолі церкви людину дійову, енергійну, вхожу до владних кіл Речі Посполитої. Зокрема, Петра Могилу підтримували А. Кисіль, Л. Древинський, С. Гулевич-Воютинський та ін.
10 листопада 1632 р. король Владислав IVзатвердив кандидатуру Петра Могили, а після коронації в 1633 р. надав привілей на митрополитство, в якому було зазначено, що Петро Могила достойний митрополичого сану, "члени роду Могил завжди відзначалися відданістю польській короні". Оскільки в Києві митрополитом уже був Ісая Копинський, висвячення Петра Могили спочатку на єпископа, а далі на митрополита відбулося у Львові 28 квітня 1633 р. в Успенській братській церкві, меценатами якої були молдавські господарі Могили.
Приїзд до Києва митрополита лаврський вчений гурток вітав панегіриком "Євфонія веселобр-мячая", датованим 5 липня 1633 р. У цьому панегірику висловлено надію, що Петро Могила стане "славою, короною і обороною" православної церкви, "її Атлантом і діамантом". Водночас Петро Могила мав знайти порозуміння з Ісаєю Копинським. Він змусив його зректися сану й залишити Київ, проте конфлікт тривав до самої смерті Ісаї в 1640 р. Протистояння між ними ґрунтувалися, в першу чергу, на розумінні подальших шляхів розвитку церковного життя. Петро Могила мав намір піднести православну церкву шляхом упорядкування організаційної структури, уніфікації догматики та обрядової системи, реорганізації чернечого життя, відновлення святинь та освіти духовенства. Консолідувавши належним чином церковне життя, Петро Могила виношував плани об'єднання української церкви. Погляди Ісаї Копинського залишалися в колі традиційних уявлень і розуміння релігійної ситуації, в центрі якої було протистояння з уніатами.
Ставши митрополитом, Петро Могила зберіг за собою і архімандритство Києво-Печерського монастиря, об'єднавши таким чином в одних руках можливості провідного монастиря та митрополії й зосередивши їхні матеріальні можливості на розбудову церкви.
Повертаючи відібрані маєтності, він досить часто, не чекаючи рішення суду, вдавався, як свідчать документи того часу, до "ґвалтовних наїздів". Ще до висвячення він відібрав від уніатів Софійський собор і розпочав його відновлення, вкладаючи як свої власні кошти, так і збираючи їх по всій митрополії. Серед жертводавців були українська та білоруська шляхта, міщани, духовенство. У Софійському соборі було споруджено меморіал князя Володимира — цим Петро Могила підкреслював заслугу князя в запровадженні християнства на Русі, сталість традицій церковного життя. Відбудовувалися й інші пам'ятки давньоруського періоду — Михайлівський собор Видубицького монастиря, Десятинна (на основі фундаменту давньоруської) та Василівська церкви. Для розпису реставрованої церкви Спаса на Берестові були запрошені грецькі майстри. На одній із фресок, виконаній к 1643 — 1644 pp., зображений Петро Могила, що підносить князю Володимиру оновлений храм.
Називаючи Україну своєю "отчизною", Петро Могила не поривав зв'язків зі своєю батьківщиною. Він сприяв поширенню освіти і книгодрукування в Молдові та Волощині. На власні кошти спорядив друкарню й відправив її в 1635 р. разом з київським друкарем Тимофієм Вербицьким до волоського господаря Матвія Бесараба, де вона почала діяти в м. Кімполонгу. Він сприяв організації друкарні в Молдавському князівстві, в Яссах у 1641 р. Тут же київськими вчителями було організовано школу, подібну до Київського колегіуму.
Петро Могила помер несподівано 1 січня 1647 р. (за новим стилем). Незадовго до смерті він уклав заповіт; власні кошти — будинки, срібло — заповідав колегіуму, а також бібліотеку "різними мовами, яку фундував все своє життя". Патронами колегіуму просив бути представників провідних князівських і шляхетських родин, "щоб ця єдина твердиня православної Руської церкви прихильністю, піклуванням і патронатством їх милостей на збільшення хвали Божої й виховання православноруських діток постійно тривала". Частина срібла, грошей, митрополичого одягу передавалася Києво-Печерському монастирю, церквам, які він відбудовував, монастирям, шпиталям.
Поховали Петра Могилу 19 березня 1647 р. в Успенській церкві Києво-Печерського монастиря.
У 1996 р. Петра Могилу прилучено до лику святих.
2. ТВОРЧІСТЬ ПЕТРА МОГИЛИ
Церковні реформи здійснювалися в трьох основних напрямках — канонічному, літургійному та церковно-адміністративному. Разом зі своїми соратниками митрополит уклав системний виклад основних засад православного вчення "Сповідання православної віри", у підготовці якої основну роль відіграв Ісая Трохимович-Козловський.
На основі "Сповідання православної віри" було укладено короткий Катехізис ("Собраніє короткой науки о артикулах віри"), виданий спочатку польською в 1645 p., а потім слов'янською мовами. Катехізис перевидавався у Львові 1646 року та в Москві 1649 року. Вперше повністю "Сповідання" Петра Могили було видано грецькою мовою в Голландії 1667 p., що свідчить про інтерес до цієї праці європейських теологів. Румунською мовою опублікований у 1691 p., aцерковнослов'янською у Москві 1691 р. Отже, "Сповідання православної віри" та укладений на його основі Катехізис стали подією не лише для української православної церкви, — ними користувалися у всіх православних церквах.
На соборі у Києві обговорювалися й питання внутрішнього церковного життя. Для зміцнення дисципліни та контролю над виконанням пастирських обов'язків було запроваджено поділ на єпархії, організовано консисторію, яка здійснювала духовний суд. Передбачалося скликання щорічних єпархіальних пастирських соборів, де мало брати участь усе духовенство, діяльність єпархії контролювали митрополичі візитатори. Особливого значення надавалося освіті духовенства, його високим моральним цінностям, відданості пастирському служінню. Упорядковуючи організаційну структуру православної церкви, Петро Могила багато в чому орієнтувався на католицьку, яка зміцніла й консолідувалася від кінця XVIст. Своїми церковними реформами Могила повертав підірваний внаслідок Реформації авторитет церкви та вплив на суспільне життя.
Наступним кроком на шляху реформування була уніфікація обрядової системи української православної церкви. Петро Могила та його оточення уклали й видали в 1646 р. фундаментальну книгу "Требник", де виписані всі чини та обряди, що мають місце в православній церкві. "Требник" складається з трьох частин: в першій викладено порядок відправи семи таїнств, в другій — чини на освячення, в третій — молитви на різні дні й нагоди. У передмові до видання Петро Могила писав, що "противники наші називають наших духовних неуками, які лічби, форми, матерії, інтенції і наслідків тайн божественних не знають", натякаючи на працю колишнього ректора Київської братської школи Касіяна Саковича, що перейшов в унію, а далі в католицизм ("Перспектива", 1642 p., Краків). Касіян Сакович різко критикував православну церкву за відсутність у ній чіткої структури, уніфікації відправ, низький рівень освіти духовенства, участь мирян у церковному житті, вважав, що й реформи Петра Могили не врятують церкву, а тому пропонував визнати єдиною істинною вірою католицьку.
Відповіддю Саковичу став полемічний твір "Літос", написаний за участю Петра Могили й виданий польською мовою в лаврській друкарні 1644 р., та "Требник". Для укладання "Требника" використовувалися як друковані слов'янські, грецькі, так і католицькі джерела, зокрема "Ритуал" папи Павла V, в ньому є також нові, не згадані ні в греко-слов'янських, ні в католицьких требниках. В обрядовій системі, викладеній в "Требнику", були збережені риси, характерні саме для української церкви, оскільки в обрядах, як і в оздобленні церков, відображаються релігійні переживання певної етнічної спільноти. "Требником", як і "Катехізисом" користувалися в багатьох країнах православного ареалу.
Петро Могила реформував і діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря. З друкарні виходять книги, необхідні для літургійної служби та проповідей. Це "Служебник" (1629 p.), "Тріодь цвітна" (1631р.), "Євангеліє учительне" (1637 p.). У передмовах-присвятах до лаврських видань, написаних Петром Могилою, проповідується ідеал високого пастирського служіння. У передмові до "Євангелія учительного", перекладеного книжною українською мовою того часу, йдеться про "перевагу священицького стану над станом цесарським та королівським, яким влада від Бога дана над маєтностями, ґрунтами і над тілом людським". А священики володіють душею людською, яка "зацнійша єсть за тіло". Вони мусять бути прикладом для свої пастви, відзначатися високими моральними чеснотами, доброю освітою, знанням Закону Божого та переказів церковних:
Служіння вимагає від священика постійної духовної праці, бо "хто пасе отару, не має спати", — писав Петро Могила у передмові до "Требника". Коло видань розширилося завдяки запровадженню від 1633 р. друкування польською та латинською мовами. Першими польськомовними та латиномовними виданнями стали панегірики, піднесені Петру Могилі від імені студентів колегіуму та лаврських типографів. Польською мовою було здійснено видання "Патерикона" (1637 р.) Сильвестра Косова, що містив виклад житій печерських угодників та "Тератургеми, альбо чуда" (1638 р.) Афанасія Кальнофойського з описом чуд, які відбувалися в Києво-Печерському монастирі. Виданням цих книг, адресованих в першу чергу католикам, переслідувалася мета показати, що православна церква має такі ж форми церковного життя, як і католицька. Наявність власних святих, святість яких підтверджено чудами, є ознакою святості та істинності церкви. Петро Могила власноручно записав чуда зцілення святими миррою і водою, молитвами і поклоніннями іконі Божої матері в Києво-Печерському монастирі та перекази про чуда, що мали місце в Галичині, на Волині, в Молдавії. Його записи цікаві також побутовими деталями, тонкими психологічними спостереженнями стану вірянина:
Митрополит надавав великого значення піднесенню авторитету чернецтва, яке визначав як "християнського життя досконалість", що має ґрунтуватися на любові до Бога. Взагалі принцип любові у Петра Могили, за визначенням відомої дослідниці його спадщини В.М. Нічик, "є засадовим щодо всієї системи філософсько-теологічних роздумів". Він поділяє любов до Бога на світську й духовну, які не можуть стати єдиним цілим, оскільки "ніхто не може двом панам слугувати". Так писав Петро Могила у своїх замітках про високе призначення чернечого життя. Служіння Богу вимагає самозречення, означає відмову від "марностей світу сього"; чернець набуде досконалості в духовній праці, в молитвах. Петро Могила проповідував принципи діяльного чернечого життя, прикладом якого були його сподвижники та однодумці.
На засадах любові до Бога і ближнього, милосердя, терпіння побудована проповідь Петра Могили "Крест Христа Спасителя", виголошена в день христопоклонної неділі й видана у 1632 р. У тлумаченні євангельської сентенції "хто хоче йти за мною, нехай візьме хрест свій і йде за мною" акцентується увага на індивідуальності кожної людини, яка має нести свій хрест з любов'ю до Бога та терпінням і водночас наголошується на свободі вибору. Спаситель нікого не змушував силою слідувати йому — "хто не хоче, той хай не йде". На противагу кальвінському вченню, за яким добро й спасіння, або ж зло й падіння, наперед визначені, Петро Могила пише: "Божий промисел для багатьох є причиною піднесення, але нікому не є причиною падіння". Спасіння людини залежить від самозречення, відмови від багатства, почестей та слави, готовності "життя своє віддати заради Христа і віри святої". Він закликав співвітчизників творити добрі справи, не шкодувати маєтностей на оздобу церков, шкіл, підтримувати своїх духовних служителів, сиріт, убогих. Звертаючись до популярної в українській словесності теми швидкоплинності і марності "світу цього" Петро Могила пише: "смерть, як злодій, приходить без вісті і все те багатство залишається". Своїм життям та діяльністю Петро Могила утверджував ці принципи високого духовного служіння. У передмовах і присвятах до лаврських видань, написаних як Петром Могилою, так і його сподвижниками, присутні роздуми про співвідношення світської та духовної влади, поява їх обумовлювалася пошуками ідеального покровителя руського народу. За зразок служили візантійські пам'ятки, в яких простежується ідея сильної авторитарної влади в поєднанні з християнськими чеснотами, відповідальністю за своїх підданих, високими моральними якостями правителя. Невипадково лаврським гуртком за участі Петра Могили було здійснено переклад з грецької візантійського твору VІ ст. "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану"( видана лаврською друкарнею в 1628 році). У ній змальовано образ ідеального володаря, яким може бути або "філософ на троні, або король, що філософствує"; водночас підкреслено моральне право архієреїв наставляти володарів. Цікаво, що інша подібна пам'ятка візантійської літератури X ст. "Настанова цезаря Василія сину своєму Леву", епіграфом до якої взята та сама сентенція про "філософа на троні чи короля, що філософствує", була перекладена й видана Дем'яном Наливайком у збірнику "Лікарство на оспалий умисел чоловчий" (Острог, 1607 p.). Її адресовано безпосередньо князю Костянтину Острозькому як головному репрезентанту руського народу в Речі Посполитій, "некоронованому володарю Руси". Примірник цієї книги містився в бібліотеці Петра Могили з його власноручним написом (нині зберігається у відділі стародрукованої та рідкісної книги Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України).
Використання Петром Могилою у своїх реформах надбань католицької догматики та церковної практики не робило його ані католиком, ані уніатом, але наближувало українську православну церкву до усвідомлення необхідності примирення з уніатською церквою — "Руси з Руссю", як писали сучасники. Екуменічна ідея Петра Могили була значно ширшою за ту, яку пропонував православній церкві римський престол, втілюючи її в унії.
В трактаті "Думка одного польського шляхтича грецької віри", авторами якого вважають А. Кисіля і П. Могилу, накреслено можливий шлях єднання православних та уніатів на основі утворення незалежного Київського патріархату, оскільки основною перешкодою до порозуміння між православними та уніатами є не догматичні розходження, а визнання уніатами примату Папи Римського.
ВИСНОВОК
Отже, Петро Могила був автором або ж соавтором таких важливих для церкви творів, як "Сповідання православної віри", Катехізис ("Собраніє короткой науки о артикулах віри"), "Требник", "Літос", "Служебник", "Тріодь цвітна", "Думка одного польського шляхтича грецької віри", "Євангеліє учительне", проповідь "Крест Христа Спасителя", переклад "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану".
Петро Могила консолідував українську православну церкву, зміцнив авторитет духовенства та чернецтва, забезпечив розвиток шкільної освіти, книгодрукування. Його діяльність безпосередньо вплинула на формування національної свідомості українського народу. Тому він зробив важливий внесок у протосоціологічну науку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.
2. Мосіяшенко В.А., Курок О.І., Задорожна Л.В. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. – 266 с.