Реферат: Специфіка філософських міркувань
Вайбхашик: А три времени (они не включены в число этих элементов)?
Саутрантик: (Нет, не включены!) Как понимать их бытие, мы уже разъяснили...
Висновок
Вайбхашик: (не обескуражен рядом аргументов) Мы, вайбхашики, однако, утверждаем, что прошедшее и будущее безусловно существуют. Но, (принимая во внимание вечную сущность элементов бытия, мы признаем), что есть что-то, что нам не удается объяснить; их сущность глубока, (она трансцендентальна), ибо ее существование не может быть установлено рациональными методами. А что касается того, как мы употребляем понятие времени в обычной жизни, то оно противоречиво. Мы употребляем выражение «что появляется, исчезает», (подразумевая, что тот же самый элемент появляется и исчезает так же, как «какая-то материя появляется и исчезает»). Но мы также говорим: «одна вещь появляется, другая исчезает», подразумевая, что один элемент (будущий) входит в жизнь, а другой (настоящий) останавливается. Мы говорим также о появлении самого времени («время пришло»), потому что элемент, входящий в жизнь, включен в понятие времени. И мы говорим, что рождаются «от времени», ибо будущее включает многие моменты (и лишь один из них действительно входит в жизнь)" [3, с. 185-186].
Елементи, про які говориться в наведеному тексті, є початкові елементи досвіду - дхарми. Їхня природа визнається повною мірою непізнаваною і трансцендентальною. Ці елементи і час збігаються, між ними немає розбіжності. Як непізнавані дхарми, так, продовжимо ми, повною мірою, тобто раціонально, непізнаваним визнається і час.
Дхарми миттєві, вони "постійно виникають і зникають, замінюючись на нові, але обумовлені попередніми дхармами за законом причинно-залежного походження" [1, с.35]. Всі питання про час, таким чином, тут зведені до тлумачення дхарм.
Буддизм є надзвичайно розгалуженою філософською традицією, і він не обмежується, зрозуміло, напрямком махаяни і творчістю Нагарджуни, якою б вагомою вона не була. Але можна стверджувати, що й дотепер книжкова практика Західної Європи не вирішила задач виховання читача з тим блиском і послідовністю, як це виконано в буддизмі. Буддисти пішли не шляхом удосконалювання й ускладнення понятійної структури (вона була дуже непростою уже в добуддійський період), а, навпаки, тексти складалися в рамках звичайної розмовної мови, але мали специфічну спрямованість на свідомість читача. Тему власне часу в межах досліджуваної буддистської традиції не було розкрито, але це й не було її прямим завданням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Торчинов Е.А. Введение в буддологию. СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2000. - 304 с.
2. Юм Д. Трактат о человеческой природе // Мир философии. В 2-х ч. Ч. 1. - М.: Политиздат. - 1991. - 672 с.
3. Щербатской Ф.И. Избранные труды по буддизму. - М.: Наука. - 1988. - 426 с.
4. Корнев В.И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. - Новосибирск: Наука. - 1984. - С. 10-20.
[1] Це положення близьке до висловлювання Геракліта про плинність усього. Але ця мінливість може бути віднесена до рівня мислення, а не до зовнішнього предметного світу. У буддизмі підкреслюється, що особистість перебуває в постійній зміні і лише видається цілісною, і тому, продовжуючи Геракліта, в одну ріку не можна увійти двічі не тільки тому, що там протікають нові води, але й тому, що змінюються і ті, хто входить. У цьому поданні досягнута вершина десубстанціалізації опису світу, його розвінчання як світу ілюзорних форм.
[2] Про неузгодженість ми говоримо тому, що, незважаючи на виявлену розумовим шляхом порожнечу категорії причинності, ми нею користуємося як у повсякденному житті, так і в наукових дослідженнях. В останніх принцип причинності взагалі є домінантним.
[3] Інтуїція в раціоналізмі Нового часу є провідною формою пізнання, і вона зовсім не обов'язково повинна протиставлятися почуттєвому і розумовому рівням. Тому не можна говорити, що західний раціоналізм втратив щось принципово важливе для пізнання.