Реферат: Статус біженців у Європейському Союзі

дослідити роль специфічних юридичних інститутів як складових правового механізму забезпечення реалізації правового статусу біженців у рамках ЄС;

дослідити ступінь імплементації норм відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні в державах-членах ЄС;

встановити відповідність положень нормативно-правових актів України міжнародно-правовим стандартам щодо забезпечення реалізації правового

статусу біженців та запропонувати певні способи удосконалення відповідного законодавства України.

Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини з приводу забезпечення реалізації правового статусу біженців, які визначаються міжнародними актами загального характеру та регіональними угодами.

Предметом дослідження є сучасний правовий статус біженців у Європейському Союзі, а також особливості діяльності міжнародних органів та організацій, які забезпечують захист прав біженців на регіональному рівні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використана сукупність методів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковий діалектичний метод, що дає можливість дослідити проблему в єдності її соціального змісту та юридичної форми, а також здійснити системний аналіз становлення та формування інституту захисту прав біженців у рамках ЄС.

Методологія дослідження передбачала використання таких загальновизнаних методів, як історично-правового, логічного, системного і порівняльно-правового аналізу, статистичного і прогностичного, а також формально-логічного. Комплексний підхід до аналізу досліджуваних питань і використання зазначених методів дозволили всебічно розглянути розвиток і сучасний стан міжнародно-правового статусу біженців та зробити висновки щодо шляхів його вдосконалення.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає, насамперед, у тому, що вона є першим у вітчизняній правовій науці спеціальним комплексним дослідженням статусу біженців у Європейському Союзі.

У результаті проведеного дослідження сформульовано положення, котрим притаманні елементи наукової новизни, які виносяться на захист:

рух до створення Загальної Європейської Системи Притулку у рамках ЄС сприяє окресленню єдиного загальноєвропейського підходу до забезпечення реалізації правового статусу біженців, що передбачає залучення усіх країн регіону до системи співробітництва з питань вирішення проблеми біженців, наявність постійного механізму консультацій, моніторингу та контролю за виконанням європейськими державами їх зобов’язань щодо забезпечення реалізації правового статусу біженців;

у рамках ЄС увага акцентується на забезпеченні реалізації правового статусу біженців, які є апатридами або іноземцями – з огляду на це у рамках ЄС шукачі притулку та апатриди користуються режимом найбільшого сприяння;

досліджено, що загалом, для держав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповідних міжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутність синхронності та значні відмінності у виборі пріоритетних проблем, а також стратегій та способів їх розв’язання;

відповідними міжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпечення правового статусу біженців не передбачене

встановлення окремих часових обмежень щодо реалізації лише окремих прав зазначеної категорії населення (наприклад, щодо їх права на працевлаштування в державі притулку), проте в окремих державах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;

практична реалізація правового статусу біженців у державах-членах ЄС ускладнюється різними чинниками – держави-члени ЄС, приміром, доволі часто скорочують загальні обсяги соціального забезпечення біженців та шукачів притулку, визначають пріоритетним фінансування заходів сприяння реалізації лише їх окремих прав;

національне законодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасне використання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу 1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку – Україна створює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту прав біженців, а з іншого – звужує можливість допуску біженців на свою територію шляхом запозичення західноєвропейської концепції „третьої безпечної країни”;

вимоги адаптації законодавства України до права ЄС у сфері захисту прав та регулювання правового статусу біженців логічно вестимуть до заміни національного режиму забезпечення правового статусу біженців в Україні режимом найбільшого сприяння, передбаченим актами органів ЄС у цій сфері регулювання, що позитивно вплине на проведення чіткішого розмежування правового статусу громадян держави, а також іноземців та осіб без громадянства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, які займаються питаннями співробітництва з ЄС та питаннями міграції, а також удосконалити чинне міграційне законодавство щодо питань забезпечення реалізації правового статусу біженців.

Досягнуті результати становлять практичний інтерес: а) у політичній сфері (положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути основою для подальшої розробки цілісної державної міграційної політики в Україні); б) у правотворчості (проаналізовані в дослідженні досвід правотворчості іноземних держав може бути застосований у процесі вдосконалення існуючої системи вітчизняного імміграційного законодавства, особливо у сфері захисту прав біженців); в) у правозастосовчій діяльності (використання отриманих результатів може сприяти удосконаленню діяльності державних органів щодо управління імміграційним процесом та у сфері забезпечення прав біженців зокрема.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки та європейського права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов’язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу, а також в сфері вивчення права ЄС.

Пропозиції та висновки, сформульовані за результатами проведеного дисертаційного дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при вивченні курсу міжнародного публічного права, а також при викладанні спеціальних курсів і підготовці наукових розробок, навчальних посібників, що стосуються не тільки проблем вимушеної імміграції, а й прав людини взагалі.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, отримані узагальнення та результати були оприлюднені: на міжнародній науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м. Одеса, квітень 2004 р), на міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичного спрямування” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 р); на міжнародній науково-практичній конференції „Митна політика України в умовах інтеграції до світової спільноти” (м. Дніпропетровськ, 14 квітня 2006 р); на всеукраїнській науковій конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів, 9 листопада 2007 р), а також використано під час читання курсу “Міжнародне публічне право” для студентів та курсантів Львівського державного університету внутрішніх справ.

Теоретичні аспекти роботи використовувались авторкою у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права, зокрема, за темами: „Захист прав людини в міжнародному праві” та „Міжнародне гуманітарне право”.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження висвітлені у восьми наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів (які містять шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 234 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 478 найменувань – на 53 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, охарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, її практичне та теоретичне значення, подано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження, визначається його структура й обсяг.

Розділ 1 "Становлення та розвиток міжнародно-правового регулювання статусу біженців" складається з трьох підрозділів та висвітлює базові теоретико-методологічні засади міжнародно-правового статусу біженців у Європейському Союзі. Підрозділ 1.1 "Ступінь наукової розробленості теми" присвячено з’ясуванню ступеня вирішення проблеми статусу біженців у Європейському Союзі. У вітчизняній науковій літературі особливості регулювання статусу біженців у рамках ЄС та його державах-членах є малодослідженими. Залежно від мети та характеру наукового аналізу в межах кожної галузі знань сформувалися специфічні підходи до аналізу феномену біженців, зокрема, до його визначення, типології та методики дослідження. Загалом, проблеми забезпечення захисту прав біженців та реалізації їх міжнародно-правового статусу розглядаються дослідниками у тісному зв’язку із міжнародними міграційними процесами. Аналіз спеціальних літературних джерел дав можливість виділити коло питань, які потребують поглибленого вивчення:

1) основні недоліки сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців (а саме, відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” та відсутність механізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань у досліджуваній сфері регулювання);