Реферат: Статус суб’єктів у федеративній державі
Вони пройшли шлях від конфедерації (союзу держав) до федерації (союзної держави). Саме утворення союзу було результатом дій окремих держав — майбутніх суб'єктів федерації. В Австралії до утворення федеративної держави спричинилося об'єднання самоврядних колоній, які згодом стали штатами. Подібне відбулось і в Канаді, хоча рівень волевиявлення населення колоній у процесі формування федерацій у цих двох випадках був різним. Саме до вищеназваних країн має бути віднесений термін “союзна держава”, який часто невиправдано застосовується до всіх без винятку федерацій.
В окремих, утворених на союзних засадах федераціях суб'єкти наділені порівняно широкою за обсягом і важливою за значенням компетенцією. Характерно, що в ст. З Конституції Швейцарії декларовано суверенність кантонів, “оскільки їхній суверенітет не обмежений союзною конституцією”. Подібні положення можна знайти в конституціях частини американських штатів. І хоча ці положення є конституційними фікціями, саму їх наявність слід сприймати як підтвердження значущості повноважень органів суб'єктів відповідних федерацій. Іноді ці органи наділені повноваженнями навіть у сфері зовнішньополітичної діяльності.
Наприклад, американські штати беруть участь у міжнародних справах, хоча вона і обмежується вирішенням окремих питань неполітичного характеру. Відповідно до Конституції СЩА, “жодний штат не може вступати в договори, союзи або конфедерації” (ст. 1, розділ десятий). Однак за згодою федерального конгресу штати можуть ставати учасниками договірних відносин з іноземними державами, якщо ці відносини не суперечать політиці федерації. У деяких випадках вони самостійно укладають угоди з державами, з якими межують. Предметом таких угод є здебільшого питання співробітництва в галузі поліцейської діяльності і прикордонного контролю.
Конституція Швейцарії за кантонами залишає “право укладати із зарубіжними країнами договори з питань господарської діяльності, сусідських відносин і поліції” (ст. 9), обумовивши, що такі договори не повинні зачіпати інтересів федерації та інших кантонів. У Канаді також припускається можливість участі провінцій у міжнародних справах. Проте в усіх випадках зовнішньополітична компетенція суб'єктів федерацій обмежується другорядними питаннями, і сама наявність такої компетенції аж ніяк не свідчить про те, що відповідні державні утворення наділені міжнародною правосуб'єктністю.
Вужчими за обсягом є владні повноваження органів суб'єктів таких федерацій, як ФРН та Австрія. Реалізація ідей федералізму тут має певну історичну традицію, а в Німеччині вона була ще й пов'язана з формуванням єдиної держави внаслідок об'єднання окремих, політично організованих територій. У XIX ст. Німеччина еволюціонувала від конгломерату феодальних володінь до конфедерації, а потім і до єдиної імперії. Остання являла собою своєрідну федерацію. Федеративний устрій було сприйнято і в так званій Веймарській республіці, що утворилася після першої світової війни.
На відміну від розглянутих країн, федеративна форма державного устрою в країнах Латинської Америки, а також у країнах, що розвиваються, майже завжди мала і має, по суті, штучну природу. Відповідні федерації звичайно утворювались директивно, за рішенням центральних органів. При цьому в деяких випадках форму державного устрою змінювали по кілька разів (Аргентина, Мексика). В результаті іноді важко визначити різницю між обсягом і значенням компетенції суб'єктів вказаних федерацій та повноваженнями органів автономій, утворених в деяких унітарних державах (наприклад, в Іспанії, Італії).
Що стосується економічних повноважень, то вагомі повноваження федеральних органів по введенню єдиних податків на всій території федерації. Наприклад, XVI поправка до Конституції США закріплює верховенство федерації в цій галузі: “Конгрес має право встановлювати і стягувати податки з прибутків, що отримуються з будь-яких джерел, без розподілу цих податків між штатами і безвідносно до будь-яких переписів чи оцінок числа їх населення”.
Єдиний економічний ринок характеризується наступними трьома параметрами: динамізмом, ефективністю і гармонією відносин, що пов’язують їх. Динамізм єдиного економічного ринку забезпечується свободою пересування осіб, товарів, капіталів і послуг. Ефективність – відповідністю форм управління економічним вимогам. Гармонія – обгрунтованими пропорціями в галузевому і регіональному розвитку економіки.
В сучасних федераціях знято практично всі обмеження на пересування осіб, товарів, капіталів і послуг. А протекціоністські, дискаримінаційні акції збокуц суб’єктів федерації стримуються відповідними конституційними нормами. Так, Конституція США встановлює: “Ні один штат не повинен видавати чи застосовувати закони, котрі обмежують привілеї і льготи громадян США… позбавляти свободи чи власності без належної правової процедури… відмовляти кому-небудь в межах свлєї юрисдикції в рівному захисті з боку законів” (XIV поправка).
Норми, аналогічні вищенаведеним, містяться і в Конституції Канади, але доповнені вони наступним положенням: “Кожний громадянин Канади і кожна особа,що має постійне місце проживання в Канаді, наділені: а) правом пересування і вибору місця проживання в будь-якій з провінцій”. Вилучення з цього принципу допускається лише в тому випадку, якщо рівень безробіття в будь-якій провінції вище, ніж в цілому по країні (розд.6 Хартії прав і свобод 1982 р.).
Більш послідовним в цьому питанні Федеральний Конституційний Закон Австрійської Республіки: “Територія Федерації єдина в сфері валютних, господарських і митних відносин. Всередині федерації не можуть встановлюватися митні чи інші транспортні обмеження” (стаття 4). “Кожний громадянин Федерації має в кожній з земель ті ж права і обов’язки, що і громадяни цієї землі” (пункт 3 статті 6).
Федеральні конституції містять ряд гарантій прав суб’єктів федерації. Перш за все необхідно підкреслити такі основні принципи федералізму, як рівність суб’єктів федерації і незалежність у вирішенні питань внутрішньої політики. Конституціями визнано наявність власних правових і політичних систем суб’єктів федерації. А захист їх прав багато в чому забезпечується конституційним наглядом чи контролем. Так, наприклад, в США більшість законів Конгресу і актів федеральної виконавчої влади були визнані неконституційними на тій підставі, що вони вторгалися в предмети відання штатів.
Гарантією прав штатів, земель і кантонів служить також формування верхніх палат союзних парламентів на основі рівного представництва суб’єктів федерації. В США кожний з штатів представлений в Сенаті двома сенаторами. Аналогічним чином формуються верхні палати парламентів деяких інших федерацій (Швейцарії, Мексики, Австралії, Аргентини, Венесуели, Бразилії, Пакістану). В семи федераціях (Канаді, Австрії, ФРН, Малайзії, ОАЕ, Індії, Нігерії) представництво суб’єктів федерації в верхній палаті парламенту визначається на основі чисельності населення. Так, наприклад, в ФРН кожна з земель має в Бундесраті не менше ніж три голоси. Землі з населенням більше ніж два мільйони мешканців представлені в Бендесраті чотирма, а землі з населенням більше ніж п’ять мільйонів мешканців – пятьма законодавцями.
Однією з найбільш дієвих гарантій прав штатів, земель чи кантонів є порядок прийняття нової чи зміни діючої конституції. Яка-небудь кардинальна зміна балансу сил на користь федерації може бути здійснене лише зі зміною тексту конституції, що в ряді випадків вимагає його санкціонування певною кількістю суб’єктів федерації. Так, в США поправки до Конституції мають бути ратифіковані ¾ легіслатур чи конвентів штатів. В Індії конституційні поправки, що стосуються виконавчої чи судової влади Союзу, відносин між Союзом і штатами, правового статусу штатів і деяких інших питань, мають бути ратифіковані законодавчими зібраннями не менше половини штатів. В Швейцарії, Австралії і деяких інших федераціях поправки до конституцій повинні отримати схвалення на референдумі.
До числа гарантій прав суб’єктів федерації слід віднести також вимогу цілісності і недоторканості території штатів, земель чи кантонів, кордони яких не може бути змінено без попередньої згоди їх представницьких органів. Окремі конституції закріплюють ряд додаткових гарантій. Наприклад, в ФРН при заключенні договорів, що торкаються інтересів окремих земель, необхідно проведення консультацій з ними. В багатьох федераціях центральні органи проводять переговори з суб’єктами федерації перед прийняттям законів, що регулюють важливі сторони державного життя.
Особливе значення мають конституційні норми, що гарантують збереження культури, мови, традицій націй і народностей багатонаціональних федерацій.
Проте, федеральні конституції допускають окремі обмежувальні заходи. Суб’єкти федерацій вправі передбачати обмеження на зайняття певними професіями, вводити місцеві податки, пред’являти відповідні вимоги до діяльності фізичних і юридичних осіб на своїх територіях. Але при цьому не допускається дискримінація мешканців інших штатів, провінцій, земель чи кантонів. Не можуть бути застосовані і “обтяжуючі” торгівлю обмеження, за виключенням тих з них, котрі виправдані законною метою (охорона навколишнього середовища, карантин, безпека дорожнього руху і т.і.).
Список використаних джерел та літератури
1. Теория государства и права. Теория государства./Под ред. проф. А.Б Венгерова.- М.,2005.- С.84 – 86
2. Федерация в зарубежных странах.Под ред. Д.А.Ковачева.- М.,2008.- С.5-9
3. Алексеев С.С. Государство и право. М.: Юридическая литература.,2006. – 354с.
4. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн: Навч. Посібник. – К.: Вища шк., 2004. – 464с.
5. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.: Вентурі.,2007. – 304с.