Реферат: Сучасний урок
Наприклад, одна справа — викликати трьох учнів і дати їм завдання, зовсім інша — назвати прізвища і запропонувати учням самим вибрати варіант завдання.
Таке постійне тренування здатності до вільного вибору і відповідальності більше всього сприяє психологічній захищеності учнів [ 10].
4. ВНУТРІШНЬО-ШКІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Потреба людини в захищеності — це не якась примха, а одна з найважливіших умов її повноцінного розвитку. Створити атмосферу захищеності може лише той педагог, який сам шанується, захищає й сам відчуває себе захищеним. Таку захищеність створює розумне керівництво та контроль за навчально-виховним процесом. Контроль направляється не на пошук недоліків, а на пошук цікавих методів роботи вчителя, оригінальних прийомів; контроль повинен бути гнучким, моніторинговим. Слід уникати жорсткого контролю та обов'язкового покарання підлеглих. Завдання керівника— бачити в людині кращі риси. Для цього треба виховувати позитивне мислення щодо себе та інших.
Керівник школи повинен наперед прогнозувати помилку педагога, наперед консультувати, створити умови, щоб учитель не помилявся. Отже, все починається із самого себе.
Отже, воля до досконалості І вимогливість до самого себе повинні стати найвищим сексом діяльності керівника та всіх учасників педагогічного процесу. Тобто в нових умовах м и всі маємо побудувати себе заново внутрішньо, духовно, бо тільки так можна досягти успіху.
З точки зору нового мислення керівник не повинен критикувати підлеглих, адже відомо: ніщо так не вбиває людську гідність, як неконструктивна критика з боку керівництва. Критика нікому не приносить користі. Вона ставить людину в позицію оборони і лише стимулює пошуки виправдань [8J.
У продовження розмови про контроль хотілося б зауважити, що начальник управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, доктор педагогічних наук Ігор Леонідович Лікарчук висловлює думку про необов'язковість відвідування уроків директором школи, якщо це не спричинено двома обставинами.
Перша — коли вчитель просить у директора допомоги, а друга — якщо директор має інформацію, що вчитель на уроці припускається антипедагогічних дій щодо учнів. Лише за таких умов відвідування уроків для керівника маєстати обов'язковим. «Більше того, я твердо переконаний,— говорить І. Лікарчук,— що вчитель має право не пустити директора на урок, якщо це не зумовлено надзвичайними обставинами. До речі, ці обставини мають бути чітко обумовлені у Правилах внутрішнього розпорядку. Керівник може відвідати урок, якщо йому самому варто повчитися в педагога, як його проводити».
Довгі роки теоретична наука формувала в керівників-практиків думку проте, що виключно від учителя залежить ефективність реалізації завдань навчально-виховної роботи, а всі інші невід'ємні складові педагогічного процесу є малозначущими чинниками, які неспроможні принципово вплинути на кінцеві показники роботи школи.
Помилковість такого погляду доводять, зокрема, дослідження І. Підласого, який майже 25 років вивчає проблеми ефективності шкільного уроку: близько 80% чинників, що визначають результативність навчально-виховного процесу, безпосередньо не залежать віз зусиль та професійної майстерності педагога.
У теорії управління є думка, згідно з якою контроль не пов'язується зі структурою функцій управління і внутрішньо-шкільний контроль розглядається відокремлено від інших видів діяльності керівника.
Це призвело до абсолютизації внутрішньо-шкільного контролю та перетворення його на самоціль і знаряддя адміністративного впливу на вчителя, процес та результати його професійної діяльності.
У часи демократизації усіх сторін життя суспільства і школи подібні погляди на призначення внутрішньо-шкільного контролю та масова практика його застосування на таких засадах суперечать принципам[(сформування освіти в Україні, заважають підвищенню ефективності управлінської діяльності адміністрації шкіл.
У сучасних умовах будь-яке посилення внутрішньо-шкільного контролю, спрямованого виключно на особу вчителя та Його діяльність, неминуче призводить до зростання адміністративного тиску на вчителя і до подальшої руйнації мотиваційної сфери педагогічної праці, а сам контроль стає непродуктивним.
Практика доводить, що величезний обсяг інформації проста навчально-виховного процесу і рівень загальноосвітньої підготовки школярів та їхньої вихованості, який накопичується в школах у процесі внутрішнього контролю, погано аналізується, що не дозволяє своєчасно встановлювати причинно-наслідкові зв'язки під час оцінювання явищ навчально-виховного процесу та інших сторін діяльності школи.
За результатами, контролю у значній частині випадків не вживаються адекватні управлінські заходи щодо виправлення становища відповідно до мсти Й завдань діяльності педколективів.
На жаль, деякі керівники педколективів уникають чіткого формулювання цілей і обмежуються визначенням загальних напрямів удосконалення навчально-виховного процесу; «поліпшити», «покращити», «поглибити», «активізувати». Теорія і практика доводять, що ступінь реалізації заявлених таким чином цілей неможливо оцінити, а контроль у таких випадках виявляється абсолютно безпорадним і виступає чинником, який лише по-друге ситуацію і дискредитує самого керівника.
Теорія педагогічного менеджменту закликає контролювати в першу чергу результати навчально-виховного процесу: рівень загальноосвітньої підготовки учнів та їхньої вихованості.
Контроль за результатами — постійна турбота директора школи, який прагне забезпечити високу ефективність своєї управлінської діяльності.
Під таким кутом зору абсолютно виправданим є запровадження нових критеріїв оцінювання і державної підсумкової атестації навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.
Другим важливим об'єктом внутрішньо-шкільного контролю з точки юру сучасної теорії управління має бути якість організації навчально-виховного процесу: його програмно-методичне забезпечення, раціональне використання наявної матеріально-технічної бази шкіл, упровадження інноваційних педагогічних та Інформаційних технологій.
І нарешті, контроль за роботою вчителів. Слід зазначити, що для ефективного управління школою важливим є не прискіпливий пошук недоліків у роботі педагогів, а оперативне розв'язання проблем, які постають у повсякденній діяльності, щодо виконання завдань, досягнення цілей школи, визначених на навчальний рік та на перспективу.
Таким чином, контроль у школі повинен відігравати водночас інформаційну, стимулюючу, коригуючи і методичну (навчальну) функції.
Якість та результативність контролю визначаються не кількістю перевірок, а глибиною та детальністю аналізу, ефективністю прийнятих на його основі управлінських рішень та ступенем їх реалізації.
Таким чином, усі зміни в освіті потрібно розглядати Й вирішувати в контексті уроку. З яких би позицій ми не розглядали загальну освіту, будь-який її аспект, так чи інакше повинна бути націленість на організацію і проведення ефективного уроку. Один зі шляхів підвищення ефективності уроку — застосування інтерактивних методів навчання, які вирішують завдання не тільки отримання знань, але Й, у більшій мірі, навичок, умінь; не пошук єдино правильної відповіді, а вміння вирішувати проблему. Сьогодні важливим для нас є не лише зміст навчання, а й процес Його передачі.
Завдання вчителя зводиться до організації такого процесу навчання, при якому учні активно приймали б участь у проведенні занять, отримували знання, моделюючи ситуації та вирішуючи певні задачі.
Методичним службам необхідно формувати нове педагогічне мислення педагогічних працівників, уміння гуманізувати процес, створити такі умови, в яких учень не може навчатися нижче своїх можливостей, не може залишитися байдужим спостерігачем життя освітнього закладу.
Управління школою повинно орієнтуватися на особистість, ставити в центр діяльності особистість педагога. Його особистість розглядається як повноправний суб'єкт управлінського процесу. У межах певних норм діяльності особистість повинна мати право на вільний вибір шляху досягнення визначених цілей, на індивідуальний стиль діяльності, на творчий підхід до справи.
Потрібно підтримувати успіх підлеглих, персоналізовувати внесок кожного у спільну діяльність. Інакше в людини виникає відчуття відчуження від результатів своєї праці, відчуття, що її використали як річ. У результаті знижується мотивація до праці і її ефективність.