Реферат: Суднобудівна галузь України Її конкурентоспроможність

- Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях. Відсутність поновлення морського флоту призвела до значного зростання віку наявних судів, що відповідно з вимогами міжнародних конвенцій різко знижує, а то й виключає можливість їх роботи на іноземні порти. Близько 92% вантажів в українських портах перевозяться іноземними судами (зазначу, що оптимальний рівень має бути значно нижчим, хоча точні межі не можна наводити категорично, оскільки оптимальна структура експорту та виробництва для національного споживання залежить як від часу в розвитку галузі, так і від наявних обставин та цілей держави і виробників). Наявність на українському ринку перевезень іноземних компаній призводить до занепаду власної морської індустрії та загрожує національній безпеці України.

- Велике занепокоєння викликає стан флоту риболовного господарства. Протягом 10 років було списано 133 технічно та морально застарілих судна морського та океанського плавання, а збудовано лише 16 нових судів. Наявна тенденція загрожує практичним призупиненням промислу, падінням обсягів вилову риби та морепродуктів, що, безумовно, вплине на стан продовольчої безпеки держави.

- Незважаючи на те, що Законом України “Про державну підтримку суднобудівельної промисловості України” №774/97-ВР від 23.12.97 суднобудівництво визнано пріоритетною сферою економіки України і для його розвитку ухвалено близько 50 нормативних актів Уряду, успіхи цієї сфери доволі скромні. Це пов’язане з тим, що суднобудівельні заводи не забезпечено замовленнями з боку вітчизняних судновласників, у першу чергу – державних, які вимушені животіти за рахунок виготовлення дешевих “полуфабрикатів” для іноземних замовників. Крім того, з боку держави перед суднобудуванням не поставлено конкретних задач, не намічено перспективи діяльності підприємств і не конкретизовано участь суднобудівництва в реалізації інших напрямків зовнішньоекономічної діяльності України.

- Через відсутність гарантійних фінансових механізмів серед українських судновласників намітилась тенденція розміщення замовлень на новий тонаж не на вітчизняних верфях, а за кордоном. Через втрату попиту з боку вітчизняних замовників нових проектів та судоремонтних робіт гальмується розвиток суднобудівельної галузі.

- Вітчизняне суднобудівництво різко скоротило свій потенціал у секторі експорту військових кораблів і судів спецпризначення через відсутність державних замовлень[8].

4. Пропозиції до розв’язання проблеми

Сьогодні склалась така ситуація, що хоча Україна і посідає 15-те місце серед передових суднобудівельних держав, загальний обсяг поставок не перевищує 0,5% від обсягу світового ринку.

Сьогодні в Україні більше 80% судів будують за закордонними контрактами. Проводячи конверсію виробництва, суднобудівельні заводи протягом 1992-1996 років опанували будівництво нових типів судів, конкурентоздатних на світовому ринку та здатних перевозити різноманітні вантажі. Протягом 1992-2000 років українськими суднобудівельними заводами було збудовано й передано іноземним компаніям (Греція, Норвегія, Російська Федерація та інші) 147 судів загальною вартістю $1,3 млрд. Для порівняння, вітчизняним замовникам було збудовано судів лише на $85 млн. Однак і ці цифри не є ознакою стабілізації галузі, а скоріше носять характер локальних успіхів окремих підприємств у залученні замовлень [8].

Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою. Сьогодні в Україні діють 18 морських портів. В комплексі з ними працюють 12 річкових та 4 рибних порти. Вантажопотік обслуговують близько 300 судоходних компаній. Таким чином, у державі існує морська індустрія, що об’єднує морські та річкові порти. До складу морської індустрії входять 9 суднобудівельних та 66 судноремонтних заводів, 18 машинобудівельних підприємств, 30 науково-дослідницьких і проектно-конструкторських закладів. Найбільше суднобудівництво розвинене в Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, Києві [7].

Безперечно, ключовою проблемою, яка в результаті не дозволяє Україні посісти гідне місце серед світових виробників у галузі суднобудування, на сьгоднішній день є великі труднощі з фінансуванням. Цікавим розв’язанням цієї проблеми може бути варіант, викладений В.Парсяком та П.Трофимишиним [4]. За відсутності власних коштів та фінасової підтримки держави, суднобудівельній галузі необхідно знаходити можливості залучення фінансів із третього джерела – комерційних банків. До того ж, вихід вбачається у застосування оригінальних форм кредитування, до яких слід віднести створення банківських консорціумів. Це тимчасові об’єднання банків, що виникають для координації спільних дій при фінансування великих програм. Крім того, це дає змогу акумулювати кредитні ресурси як у національній, так і в іноземній валюті, диверсифікувати кредитні ризики, підтримувати ліквідність балансів банків-учасників консорціуму.

5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Фінансування будівництва суден за рахунок зовнішніх джерел можливе у трьох основних формах: 1) замовники авансують стартові стадії будівництва суден та платять за часткову готовність об’єктів; 2) залучаються довгострокові інвестиційні ресурси; 3) банки надають кредити.

Національним суднобудівельним заводам, як було показано вище, навряд чи варто сподіватись сьогодні на передоплату та проміжні платежі за технологічні етапи. Капітал приватних національних компаній перебуває на стадії первинного накопичення (незважаючи на зовнішні привабливі атрибути процвітання).

Загальновідомо, що іноземні інвестиції розглядаються керівництвом країн, директорами держпідприємств та головами правлінь господарських товариств як дуже важливий фактор, здатний дати позитивний імпульс промисловому розвитку, прискорити структурну перебудову, допомогти вийти із сьогоднішньої складної економічної ситуації. Однак статистика свідчить, що прямі інвестиції в Україну з-за кордону є значно ниж

Сьгодні структура кредитів комерційних банків, яка визначається структурою пасивів, характеризується дуже низьким рівнем довгострокових позик (не більше 10%). Причина полягає у погіршенні ресурсної бази банків, збільшенні депозитів до запитання та зменшенні питомої ваги строкових депозитів. Власних капіталів українських банків замало для надійної роботи в умовах фактичних ризиків кредитування. Окрім цього, згідно з вимогами НБУ, комерційні банки обмежені у розмірах кредиту, що надається одному позичальнику – 25% власних коштів банку. Отже, максимальний обсяг кредиту, що його можуть надати провідні банки, становить $8-10 млн. Середня ж вартість побудови судна - ;25 млн. Відтак, з цієї точки зору жоден із комерційних банків не в змозі самостійно профінансувати будівництво суден.

Тому консорціумні угоди є дуже привабливою альтернативою. Умовою прийняття до консорціуму є їхня згода на мінімальний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту та ступеню ризику цієї операції. У консорціумних угодах можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які беруть участь у тому заході, що кредитується.

Оскільки проекти з фінансування суднобудівних замовлень на сьогодні є ризикованими, то чим більше банків візьме участь у консорціумній угоді, тим меншою буде квота кожного учасника і, відповідно, ризик, пов’язаний з даною операцією. Щоб запобігти ризику неповернення кредитів, банківські консорціуми можуть завершити механізм кредитування, а також вимагати від позичальника надання гарантійних зобов’язань інших банків (у тому числі й іноземних), уряду, а також страхування ризику неповернення кредитів.

Деякі дослідники [3] проблем галузі суднобудування вбачають їх розв’язання в розробці ефективного рішення стратегічного рівня щодо продукції суднобудівельних заводів (хоча фінансове питання також залишається чи не в центрі уваги). Ці погляди можна вважати альтернативами вище поданого варіанту, якщо брати до уваги поліпшення конкурентних позцій України на світовому ринку суднобудування у цілому.

Так, стратегія диферентизації враховує ряд наступних факторів: високі технічні характеристики судна при низьких експлуатаційних витратах; передова технологія створення (проектування); нові способи організації і планування виробничого процесу; передова технологія будівництва; виготовлення особливо високоякісної продукції з використанням передових технологій і матералів; будування суден у стислі строки;

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

У банківській практиці України вже є позитивний досвід консорціумного кредитування суднобудівних підприємств. Так, Перший український міжнародний банк спільно з банком “Юнекс” надали суднобудівному заводові “Океан” паралельний кредит для фінансування завершення будівництва судна. Проблеми з поверненням отриманих коштів відповідно відбились на стані банку “Юнекс”. Очевидно, що на сьогодні і двом українським банкам не під силу фінансувати будівництво судна протягом усього виробничого циклу, тому потрібно залучити до даної угоди якомога більше банків-учасників.

На жаль, на сьогодні кредитування машинобудівних програм, тим більше довгострокових, не дуже приваблює банківські установи. Підтверджує це спроба 1994 року АВТОЗАЗу та НБУ створити консорціум банків, які забезпечували б фінансові гарантії розвитку вітчизняного автомобілебудування. Ця спроба виявилась невдалою. Однією з причин стало те, що в Україні не вбачають різниці між банківськими кредитами, спрямованими на фінансування комерційних проектів, і кредитами на підтримку національного виробника у життєво важливих галузях, до яких належить і суднобудування. Проте комерційні банки можуть з більшим ентузіазмом поставитись до кредитування суднобудівної галузі, якщо вирішити питання про віднесення витрат на формування страхових фондів (при кредитування вітчизняних товаровиробників і особливо у пріоритетних галузях) на валові витрати банків (на противагу теперішній системі, коли резерви для покриття можливих збитків за позиками створюються за рахунок чистого прибутку).

Що стосується неурядових організацій у цій галузі, то варто згадати найбільшу з них. Для об’єднання зусиль та координації дій підприємств галузі в розв’язанні їх спільних проблем представниками заводів: Чорноморський суднобудівельний завод (Миколаїв), суднобудівельний завод “Океан” (Миколаїв), суднобудівельний завод ім. 61 комунара (Миколаїв), Херсонський суднобудівельний завод, суднобудівельний завод “Затока” (Керч), Севастопольський морський завод, Феодосійське ПО “Море”, завод “Ленінська кузня” (Київ), Київський суднобудівельно-судноремонтний завод – було ухвалено рішення про створення Асоціації суднобудівельників України [2].

Головним завданням Асоціації є всебічна допомога підприємствам-членам у подоланні економічних складнощів шляхом пошуку кредитоздатних замовників, залучення інвестицій, створення сприятливих умов для вітчизняних суднобудівельних підприємств і пов’язаних з ними виробництв, в тому числі за рахунок удосконалення національного законодавства, сприяння їхньому цивілізованому виходу на міжнародну арену за допомогою налагодження ділових стосунків із закордоннимим фірмами та асоціаціями.

7. Необхідні ресурси та умови

Безперечно, впровадження такої системи фінансування не буде ефективним, якщо не буде вжито відповідних заходів щодо інших ключових питань в українському суднобудуванні. Тож серед інших факторів успішного розвитку галузі можна назвати наступні.

Регулювання ситуації на ринку морських та річкових перевезень відповідає інтересам національної економічної безпеки. В будь-якій морській державі суднобудівельна галузь є предметом опіки та підтримки уряду держави, оскільки ця промисловість забезпечує значний експортний потенціал, активну роботу великої кількості інших сфер економіки, в особливості чорної та кольорової металургії, машинобудівництва, електротехнічної і кабельної промисловості, електроніки тощо, не кажучи вже про її роль у забезпеченні функціонування морського та річкового транспорту, рибнопромислового, пограничного та військово-морського флотів та кількість створених робочих місць. Саме тому питання відродження вітчизняного суднобудування, як компонента морського комплексу, має бути питанням державним.

Окрім того, навіть за умови успішної діяльності на світовому ринку, розв’язати головну проблему українського суднобудівництва – забезпечення суднобудівельних заводів замовленнями виключно за рахунок зовнішніх поставок – є неможливим. Робота ж на вітчизняного споживача зберігає свою значимість і пріоритетність. У зв’язку з цим виключно великого значення у нинішній ситуації набуває підтримка з боку керівництва держави національних перевізників та забезпечення їх транспортними засобами, збудованими на вітчизняних підприємствах.

Практика світового суднобудування демонструє, що найкращими клієнтами для суднобудівельних заводів є вітчизняні замовники. Потреби українських судновласників у нових судах достатньо великі (але не попит, оскільки попит є не лише потребою, але ще й має характеризуватися спроможність купити запропоновану продукцію; а це серед національних судновласників на сьогодні не є поширеним явищем). Навіть якби лише частина цих потреб була замовлена, і було б забезпечено фінансування, то багато українських заводів змогли б працювати у нормальному режимі.