Реферат: Судовий прецедент як результат правотворчості Верховного суду США

3) заперечення віднесення рішень Конституційного Суду про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України (Тихий В., Шаповал В., а також рішень щодо конституційності законів та інших правових актів (Кутафін О, Нерсесянц В., Савчин М. до актів правотворчості. Вчені розглядають рішення Конституційного Суду про офіційне тлумачення норм Конституції або конкретного закону в якості інтерпретаційного акта, змістом якого є роз’яснення вже існуючої норми, а не створення нової. Виходячи з того, що Конституція України не передбачає автентичного тлумачення ні її положень, ні законів України, В. Тихий пропонує розглядати офіційні тлумачення Судом положень Конституції України та законів України як вищий вид тлумачення порівняно з тлумаченнями, що здійснюються іншими державними органами, посадовими та службовими особами.

Ми виходимо з необхідності розмежування офіційного тлумачення Конституції України та законів України, метою якого є саме офіційне тлумачення цих актів, та тлумачення Конституції України, законів України та інших актів, яке здійснюється Конституційним Судом України при вирішенні питань про конституційність законів та інших правових актів або окремих їх положень, метою якого є правильне вирішення конкретного питання про їх відповідність Конституції України, оскільки без тлумачення Конституції України, як і законів України, неможливо визначити конституційність закону чи іншого правового акта або окремих їх положень. Важлива відмінність між цими видами тлумачення, крім того, що вони слугують різній меті, полягає також у тому, що в процесі розгляду Конституційним Судом справи про офіційне тлумачення Конституції України та законів України приймається рішення, в якому, як у мотивувальній, так і в резолютивній частині тлумачаться (роз’яснюються) положення Конституції України або законів України. Відповідно до ч. 3 ст. 61 Закону про Конституційний Суд України у разі, якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України вправі визнати такі правові акти або їх окремі положення неконституційними. Тлумачення Конституції України, законів України та інших актів, яке здійснюється Судом при вирішенні питань про конституційність законів та інших правових актів або окремих їх положень фігурує тільки в мотивувальній частині рішення.

Щодо першого виду тлумачення, на нашу думку, є підстави говорити про наявність ознак прецедентів тлумачення в актах тлумачення Конституційним Судом України Конституції і законів України. Відмінність прецеденту тлумачення від судового прецеденту полягає в тому, що судовий прецедент веде до створення судами нової норми права, тоді як прецедент тлумачення пов’язаний з роз’ясненням вже існуючої норми права, з розробкою певного ставлення до використання даної норми . Прецедент тлумачення слід розглядати не як акт нормотворчості, а як акт тлумачення. Це підтверджується тим, що норма, яку тлумачили, продовжує існувати в якості основної поряд з актом тлумачення. Значення актів офіційного тлумачення Конституційного Суду України обмежується уточненням і конкретизацією діючого права з метою його найбільш правильної і ефективної реалізації.

М.М. Вопленко в свій час висловив точку зору про те, що процес офіційного тлумачення містить в собі певні правотворчі елементи. Так, акти офіційного тлумачення Конституційного Суду України адресовані широкому колу суб’єктів; їх значення не обмежується разовим виконанням; вони істотно впливають на юридичну практику. Разом з цим, це не дає підстав для повного ототожнення актів тлумачення з правовими актами, норми яких вони тлумачать. Офіційні роз’яснення Конституційного Суду не можуть застосовуватися самостійно, тобто без тих правових норм, які вони роз’яснюють. Вони мають силу і значення лише протягом строку дії норм, які в них тлумачаться, і у випадку їх скасування припиняють свою дію. Ю.М. Тодика вказує на те, що Верховна Рада України, всеукраїнський референдум, змінивши Конституцію чи закон, можуть “нейтралізувати” інтерпретаційний акт Конституційного Суду України . Тобто, зміст актів офіційного тлумачення характеризується на відміну від нормативних актів допоміжним значенням. М.М. Вопленко зазначав, що, незважаючи на певну схожість двох форм юридичної діяльності – правотворчості та тлумачення, зміст актів тлумачення слід розглядати окремо від змісту правових норм, які підлягають такому тлумаченню.

Ми дозволимо собі підтримати аргумент російського вченого О.О. Кутафіна на користь неможливості створення в процесі такої діяльності нових норм. Вчений зазначає, що було б дивно, якби труднощі, з якими пов’язані внесення поправок до Конституції РФ чи її перегляд у відповідності з її главою 9, можна було б подолати простим рішенням Конституційного Суду, якби в процесі тлумачення Конституції він користувався правом її доповнення, розвитку окремих положень тощо. Визнання за Конституційним Судом правотворчих функцій в процесі тлумачення вищого закону нації призведе до того, що юридична сила актів Конституційного Суду, які будуть результатом такого тлумачення, буде вищою по відношенню до актів Парламенту і Президента, а також до загрози перетворення такої практики в процес внесення змін і доповнень до Конституції. За такої ситуації цілком доречним є зауваження М.В. Вітрука про те, що Конституційний Суд має бути надзвичайно обережним у спробах наповнення конституційних положень новим змістом без зміни самого тексту Конституції в силу зміни історичної ситуації, інших конкретних обставин, тобто в силу доцільності. Разом з цим, не можна заперечувати той факт, що Конституційний Суд України за допомогою офіційного тлумачення істотно впливає на правотворчий процес в державі. Його акти тлумачення визначають межі розуміння відповідних конституційних норм Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади, іншими суб’єктами правозастосування . Акт тлумачення не може підміняти правову норму. Він має практичне значення не сам по собі, а лише у зв’язку з реалізацією тієї норми, яку він роз’яснює. У зв’язку з цим Ю.М. Тодика слушно зазначає, що юридична сила інтерпретаційних актів не може бути прирівняна до сили нормативно-правових актів - предмета тлумачення. Рішення Конституційного Суду України з питань офіційного тлумачення Конституції України чи конкретних законів за своєю юридичною природою є "підконституційними" і "підзаконними".

Підтвердженням можливості віднесення актів Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України до прецедентів тлумачення є повна відповідність цих актів умовам, за яких вони набувають характер прецеденту тлумачення. Зокрема, у науковій літературі до таких умов відносять: 1) неодноразовість використання; 2) прецедент тлумачення є певним положенням по застосуванню норми права, тобто містить в собі певний принцип і має загальний характер; 3) зовнішній вираз – прецедент тлумачення має бути опублікований [3, с. 6]. Рішення Конституційного Суду України у справах про офіційне тлумачення є обов’язковими не лише для всіх інших суб’єктів правозастосування, але також і для самого Конституційного Суду України, на відміну від висновку Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту про внесення змін до Конституції України, який є обов’язковим тільки для Верховної Ради України, оскільки, не маючи такого висновку, вона не може розглядати та у подальшому змінювати ці законопроекти без повторного висновку Конституційного Суду з дозволом на ці зміни [18]. Конституційний Суд має діяти по принципу внутрішнього прецеденту, в основі якого лежить відома ідея Stare decises ("Вирішую так, як було вирішено раніше"). Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону про Конституційний Суд України рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у “Віснику Конституційного Суду України” та в інших офіційних виданнях України [8].

Отже, можна констатувати, що рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України мають ознаки прецедентів тлумачення, які відрізняються від класичних судових прецедентів тим, що не створюють нових правових норм, а лише роз’яснюють уже існуючі норми права.

Щодо рішень Конституційного Суду у справах про конституційність законів та інших правових актів, ми підтримуємо думку вчених Лівшица Р.З., Мелащенка В.Ф., Несміянової С.Е., Овсепян Ж.І., Погорілка В.Ф., Рабіновича П.М., Скакун О.Ф., Тесленко М.В., Федоренка В.Л. про те, що акти Конституційного Суду можуть набувати нормативно-правового значення, якщо через них втрачають чинність певні нормативно-правові акти Відповідно до ч. 2 статті 73 Закону про Конституційний Суд України правові акти втрачають свою чинність від дня прийняття рішення про їх неконституційність [8]. Як зазначає О. Скакун, скасовуючи норми права, які суперечать Конституції, Конституційний Суд по суті пролонгує дію свого рішення у часі: до моменту прийняття його парламентом, після якого воно набирає юридичної сили закону або підзаконного акта [11, с. 29].

Супротивники визнання за актами Конституційного Суду про неконституційність того чи іншого закону, нормативного правового акта (його частини) правотворчого характеру доводять, що ці акти є виключно правозастосовчими, оскільки вони не скасовують неконституційні акти, а лише визнають їх такими, що не підлягають застосуванню. Водночас російська вчена Л. Морозова слушно зауважує, що акт, визнаний Конституційним Судом неконституційним, навіть якщо він не буде скасований відповідним суб’єктом правотворчості, припиняє свою юридичну дію, і жоден правозастосовчий орган чи посадова особа не зможе посилатися на такий акт чи обґрунтовувати ним своє рішення [6, с. 22].

Думка про можливість набуття вищевказаними актами Конституційного Суду України нормативно-правового значення, по-перше, цілком узгоджується із загальноприйнятою в країнах романо-германської сім’ї правових систем концепцією, відповідно до якої норми статутного права є пріоритетними, тобто на першому плані залишаються норми, які містяться в конституційних актах і звичайних законах. По-друге, вона не суперечить статті 75 Конституції України, відповідно до якої єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. По-третє, на нормотворчий характер рішень, якими скасовуються правові акти (або їх частини) на підставі їх неконституційності, вказують наступні ознаки: 1) відповідно до статті 150 Конституції України і статті 69 Закону про Конституційний Суд України вони є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Хоча, як слушно зазначає С. Шевчук, питання конкретизації терміна "обов’язковість" залишається відкритим, оскільки невідомо, яка частина рішення є обов’язковою для всіх суб’єктів права, у той час коли таке рішення є обов’язковим у цілому для того, хто звертається за наданням цього тлумачення [15, с. 47]; 2) вони змінюють чинне право, оскільки скасовуючи норму, Суд фактично створює нову норму, дія якої поширюється на невизначене коло осіб. У такий спосіб Конституційний Суд вносить в чинне законодавство і правове регулювання відповідних суспільних відносин певні зміни.

Питання про можливість віднесення до прецедентів тлумачення правових положень, викладених у мотивувальній частині рішення, які є результатом інтерпретації Конституційного Суду і на підставі яких обґрунтовується неконституційність певних правових актів або їх окремих положень, пов’язане з питанням про обов’язковість мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України як для самого Суду, так і для інших суб’єктів правозастосування. Щодо цього питання серед вчених немає єдиної точки зору і воно потребує окремого дослідження. Одним із можливих способів вирішення цього питання може бути пропозиція, висловлена вченим С. Шевчуком про те, що лише в тому випадку, коли