Реферат: Судовий захист прав споживачів

Чинне споживче та процесуальне законодавство не містить суттєвих правових перепон у доступі до правосуддя щодо захисту прав споживачів, однак створює певні проблеми, зокрема для встановлення моменту виникнення спору про право, а отже - виникнення підстави звернення до суду. Там не менш наявні численні фактори соціального, економічного та гуманітарного характеру, серед яких:

– низька правова культура громадян;

– брак інформації про слухання справи, порядок її ведення та комфортних умов перебування в суді;

– режим роботи суду збігається з режимом роботи більшості підприємств;

– недостатнє фінансування судів призводить до того, що канцелярські витрати на порушення законодавства відшкодовують за рахунок громадян;

– порушення законодавчих вимог щодо звільнення від сплати державного мита.

Негативне ставлення споживачів до судового захисту своїх прав є наслідком тривалих термінів розгляду справи, порушення строків призначення справи до розгляду та власне розгляду, що спостережено в близько 20% справ; а також невеликих сум відшкодування збитків, суттєве зменшення обсягу моральної шкоди, присуджуваної до відшкодування; складнощами виконання судових рішень.

У результаті зазначеного вище частка споживчих справ, за даними судової статистики, надзвичайно мала й становить близько 0,5 % цивільних справ, що їх розглядають суди України за рік.

При застосування положень закону України «Про захист прав споживачів» певні складнощі викликає питання щодо підстав звільнення від відповідальності за порушення прав споживачів. Вирішуючи це питання, слід керуватися статтями 617, 1209 ЦК України, положеннями Закону, а також умовами договору, якими може бути передбачено підстави для звільнення від відповідальності.

Статтею 4 Закону передбачено обов'язки споживача користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватись умов, встановлених виробником товару в експлуатаційній документації, застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Статтею 16 Закону передбачено майнову відповідальність за шкоду, завдану дефектною продукцією або продукцією неналежної якості. Слід мати на увазі, що десятирічний строк, протягом якого споживач має право вимагати відшкодування шкоди, завданої товарами неви-значеного терміну служби (строку придатності), відраховується з дня реалізації товару, а не з дня його виробництва. При цьому виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності, якщо доведе, що:

1) шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили,

2) він не вводив продукцію в обіг,

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів державної влади.

Згідно з п. 6 ст. 10 Закону виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок непереборної сили. Ці положення закону слід враховувати при з'ясуванні питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Враховуючи вказані проблеми, що виникаютьусудовомузахисті прав споживачів, варто сформулювати такі рекомендації для різних суб'єктів аналізованого процесу:

1. Для суттєвого поліпшення стану захисту прав споживачів у судах певні зміни мають відбутися на законодавчому рівні. Зокрема, варто безпосередньо в Законі передбачити можливість колективних та абсолютних позовів про захист прав споживачів щодо конкретного виробника (продавця, виконавця), що мають подаватися та підтримуватися в судах громадськими організаціями й державними органами із захисту прав споживачів, тобто узаконити публічні позови в споживчих справах. Враховуючи недостатньо поширену практику діяльності споживчих товариств та асоціацій в інтересах окремих громадян, зусилля таких громадських організацій варто зосередити на вказаних публічних позовах, водночас щодо індивідуальних випадків - обмежитися наданням консультативної допомоги та безоплатних послуг населенню щодо представництва інтересів.

Слід розглянути можливість поширення наказового провадження на справи про захист прав споживачів, що має відбивати принцип презумпції вини виробника (продавця), що в останній редакції закону «Про захист прав споживачів» серйозно втратив позиції, оскільки тягар доведення заподіяної шкоди фактично перекладено на позивача в справі. Визнання очевидності вимог споживача щодо заміни товару, відшкодування збитків, визнання договору недійсним дасть змогу значно спростити процедуру судового захисту справ споживачів.

Обов’язковим є запровадження системи спрощеного розгляду споживчих справ, а саме більш стиснутою в строках можливістю винесення рішення без присутності сторін на етапі попереднього розгляду справи, визначення певних доказів як обов'язкових для конкретних видів правовідносин (надання товарів/послуг), спрощення процесу доказування.

Враховуючи непоодинокі випадки звернення до суду з вимогами замінити товар, відремонтувати його або повернути кошти, слід узаконити обов'язковий досудовий порядок врегулювання споживчого спору шляхом направлення та розгляду відповідних претензій (заяв) безпосередньо виробником (продавцем) товару (послуги). Задля цього, враховуючи можливість звернення з вимогами усно, слід передбачити ведення журналів скарг споживачів. Обов'язковими за такої процедури є відповідь виробника (продавця) та претензійні вимоги, відсутність чого даватиме право здійснити стягнення в обов'язковому порядку.

Зрештою, слід усунути окремі недоліки в матеріально-правовому регулюванні захисту прав споживачів, що дасть змогу зняти низку питань та недоречностей у судовому розгляді. Серед таких питань:

– визначити суб'єкта здійснення експертизи технічно складних товаріві порядку призначення (засад здійснення) та проведення такої експертизи, а так само й правовий статус експерта в галузі захисту правспоживачів;

– закріпити правові підстави для з'ясування питання про оцінку істотного недоліку, якого взагалі не можна усунути; а також вади, що можебути усунута, однак проявляється знову, але на її усунення необхідноменше вказаного законом терміну;

– визначити критерії оцінки істотного недоліку, який робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором, особливо за умови укладеннядоговору в усній формі, на відстані та поза торговельними й офіснимиприміщеннями;

– внести суттєві зміни в порядок формування обмінного фонду, разомз порядком створення обмінного фонду, параметрами кількості табезпосереднього асортименту товарів, наявних в обмінному фонді, правовими засадами надання права тимчасового користування об'єктами обмінного фонду особами, що вимагають ремонту придбаного товару.

2. Безпосередньо в системі судового захисту прав споживачів судам слід чітко дотримуватися термінів розгляду справ передбачених чинним процесуальним законодавством. Неприпустимі вимоги продокази сплати державного мита в споживчих справах, у зв'язку з цим слід ураховувати, що до споживчих справ необхідно відносити не лише спори, на які безпосередньо поширює свою дію закон «Про захист прав споживачів», але й інші більш спеціалізовані нормативні акти.

Суддям слід докладати максимальних адекватних зусиль, однак без шкоди ефективності й оперативності розгляду справи, для визначення суттєвих обставин, встановлення фактів, що мають істотне значення для винесення рішення, - це необхідна передумова встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання в справі.

Цінним є досвід призначення та проведення окремих видів експертиз у споживчих справах, зокрема стосовно присудження моральної шкоди. Судам слід визнати допустимість довідок і свідчень фахівців, що, однак, не мають статусу експерта, для вирішення спірних фактичних питань, а також направлення судом запитів до спеціалізованих споживчих інституції та наукових установ з метою з'ясування змісту нормативних приписів споживчого законодавства.

Судді в процесі захисту прав споживачів слід відігравати не лише роль арбітра, а намагатися бути медіатором та сприяти досягненню згоди сторонами спору, укладення мирової угоди.