Реферат: Суть та фактори картографічної генералізації

а) географічні терміни, які визначають рід географічних об’єктів (гора, вулкан, озеро, море, океан, урочище, селище, місто тощо);

б) якісні характеристики об’єктів, які не відображаються умовними знаками (переважвіючий склад порід в лісах, якість води в озері, виробнича спеціалізація підприємства);

в) кількісні характеристики об’єктів (середня висота деревостану, товщина дерев, відстань між ними, ширина дороги, число дворів у поселенні чи його людність, висота водоспаду, уріз води в озері. його максимальна глибина);

г) хронологічні рамки чи дати подій (дата заснування поселення, положення лінії фронту, дата відкриття острова);

ґ) пояснення до ліній руху та переміщень (”Дрейф СП-1“);

д) власні назви та прізвища, які не відносяться до географічних об’єктів (прізвища начальників експедицій, назви кораблів вздовж маршрутів експедицій);

е) пояснення до ліній картографічної сітки (Північний полюс, Північне полярне коло, Північний тропік, екватор).

Написи збагачують карту, але погіршують її читання. Не слід перенавантажувати карту написами, це відтісняє на другий план основний зміст карти.

Відбір написів визначається призначенням, тематикою, масштабом карти та характером картографованої території. Розміщення написів повинно відповідати таким вимогам:

а) принадлежність напису до певного географічного об’єкта не повинна викликати ніякого сумніву;

б) написи не повинні закривати собою (або розривати) суттєві деталі карти.

Важливу роль виконують шрифти, які різняться за формою (графічним малюнком), за величиною (розміром букв), кольором, орієнтуванням (нахилом), яскравістю (світлотою). Вибір шрифтів та використання написів є важливим моментом офрмлення карти.

До вибору назв вдаються тоді, коли географічні об’єкти мають дві і більше назв. В Бельгії, де офіційними є фламандська і французька мови, існують дві назdи для позначення одного й того ж об’єкта: Брюгге і Брюж, Антверпен і Анверс. У Швейцарії три офіційні мови – німецька, французька та італійська (Schwiez – Швейц; Suisse – Сюїз; Svizzera – Свіцера); Грузія і Сакартвело. Одна і та ж назва – Дунай – по-різному звучить: у болгар і сербів – Дунав, румун – Дунеря, угорців – Дуна, німців – Донау.

Перейменовані назви даються у сучасній формі – Санкт-Петербург (для Ленінграда), Хемніц (Карл-Маркс-Штадт), Алчевськ (Комунарськ).

Передача географічних назв іншомовного походження пов’язана із певними труднощами, зумовленими використанням різних алфавітів та букв одного й того ж алфавіту, але іншими мовами. Наприклад, літера ”ш“ передається в німецькій мові через sch, в англійській – sh, французькій – ch, угорській – s, чеській – s, румунській і турецькій – s, польській – sz, голландській та данській – sj. Досить важко передати українські літери "и" та "ї" іноземними мовами.

Для передачі географічних назв іншомовного походження існують форми:

1. Місцева офіційна – написання назви на державній мові країни: Budapest (Будапешт), България, Търново, Hull, Genova, Marseille, Lisboa, Paris, Roma.

2. Фонетична – для відтворення близького до дійсного звучання із використанням алфавіту іншої мови: Парі (Paris), Арьол (Орёл), Юта та Айова (Utah, Iova), Дєндєш (Gyongyos).

3. Транслітерація – побуквенний перехід від одного алфавіту до іншого без врахування вимови: Паріс, Іова, Утах. У цій формі подаються українські географічні назви на картах інших країн.

4. Традиційна – Париж, Албанія (місцева – Шкипери), Австрія (Остеррайх), Китай (Чжунго), Норвегія (Нор’є), Лісабон (Лісбоа).

5. Перекладна: Острови Зеленого Мису, Вогняна Земля, Велике Невільниче озеро, Чорне море, мис Доброї Надії, Скелясті гори.

На українськиї картах застосовують фонетичну та традиційну форми.

Класифікація географічних карт

Кожна класифікація повинна відповідати ряду вимог:

1) послідовний перехід від загального поняття до окремого (клас®підклас®рід®вид);

2) застосування на кожному щаблі класифікації однієї і тієї ж певної основи для поділу;

3) рівність окремих понять обсягу широкого поняття;

4) строга відмінність елементів поділу між собою і неможливість віднесення однієї і тієї ж карти до різних груп поділу.

Карти класифікують: