Реферат: Світова економіка та міжнародні економічні відносини
11. Теорії міжнародної торгівлі: теорія Хекшера-Оліна, теорія конкурентних переваг М.Портера. Теорія Хекшера – Оліна. Теорія співвідношення факторів виробництва. Сміт та Рікардо в своїх теоріях показали, як країни повинні визначати свою зовнішньоторгівельну спеціалізацію, але не показали, як визначати абсолютні й відносні переваги. Теорія Х. –О. стверджує, що вартість факторів виробництва визначається їх співвідношенням в економіці країни. Якщо якийсь ресурс наявний у країні в більшій кількості, виробництво продукції з виключно цього ресурсу буде найдешевшим, тому країна повинна спеціалізуватися на тих видах продукції, ресурсів для вироблення яких у неї найбільше. Переваги, засновані на природній забезпеченості виробничими ресурсами, лежали в основі міжнародного поділу праці і визначали структуру та напрями міжнародної торгівлі приблизно до середини ХХ століття. В даний час міжнародна торгівля визначається здебільшого володінням набутих переваг. М.Портер називає їх конкурентними перевагами. Вони полягають у наявності новітніх технологій, здатності ефективно виготовляти високоякісну продукцію, що користується попитом на світових ринках. Портер показав, що проникнення на світові ринки забезпечується не одним продуктом і не галуззю, а міжгалузевим комплексом (кластером), який поєднує в собі фірму-виробника, постачальника й фірми, що реалізують продукцію. За концепцією Портера, конкурентні переваги країни визначаються конкурентноспроможністю національних фірм та здатністю найбільш ефективно використовувати наявні в країни ресурси. Портер виділяє наступні фактори-детермінанти конкурентоспроможності національної економіки: 1)стратегія фірм, їх структура; 2)умови попиту; 3)споріднені та підтримуючі галузі; 4)фактори виробництва; 5)випадкові обставини; 6)політика уряду. Міжнародна конкурентоспроможність фірм та національної економіки в цілому визначається характеристиками “ромба”, до якого входять усі ці фактори, їх динамікою та взаємозалежністю. Вироблення експортної орієнтації потребує формування довгострокових конкурентних переваг у країни. При цьому спочатку треба виявити ті, що наявні, та потенційні переваги, а потім визначити умови їх перетворення на конкурентні, що дозволяє країні закріпитися на світових ринках. Багато робіт українських авторів присвячені конкурентним перевагам в Україні. Виділяються наступні потенційні конкурентні переваги: 1)природні ресурси, корисні копалини; 2)сприятливі умови для розвитку сільського господарства; 3)географічне положення; 4)забезпеченість трудовими ресурсами, відносно недорогими і кваліфікованими; 5)значний науковий потенціал – спадок від СРСР; 6)розвинута промислова база. Оскільки ці переваги використовуються недостатньо ефективно, першочергова задача економічної політики полягає у перетворенні їх на реальні переваги.
12. Теорії міжнародної торгівлі: теорія подібності країн, її значення для вироблення основних напрямів зовнішньоекономічної політики України. Теорія подібності країн. Розглядає географічну структуру торгівлі. На практиці більша частина світової торгівлі відбувається між країнами з подібними характеристиками (близьким рівнем соціально-економічного розвитку, купівельною спроможністю, культурним, релігійним розвитком тощо). Це пояснюється тим, що той чи інший товар спочатку розраховується з урахуванням факторів внутрішнього ринку, його властивостей. Згодом він виходить на зовнішній ринок і користується найбільшим попитом у країнах із близькими вимогами до даного товару.
13. Теорії міжнародної торгівлі: теорія абсолютної переваги та теорія порівняної переваги. Теорія абсолютної переваги Адама Сміта. У своїй праці “Дослідження про природу та причини багатства народу” Адам Сміт намагався пояснити, чому країни повинні торгувати між собою і на чому повинна ґрунтуватися їхня зовнішньо-торгівельна спеціалізація. До середини 18 століття у світі панувала теорія меркантилізму. В епоху Адама Сміта, як і сьогодні, була широко розповсюджена думка про те, що кожна країна повинна максимально забезпечувати себе. Адам Сміт поставив питання: навіщо країни повинні виробляти товари, які можуть купити за кордоном за нижчою ціною? Кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тієї продукції, яку вона виробляє з найменшими видатками порівняно з іншими країнами. Країна в цьому випадку має абсолютну перевагу. Ресурси найбільше ефективно використовуються саме ті, абсолютною перевагою в виробництві яких володіє дана країна, а в інших купуються ті, щодо яких вони мають таку перевагу. За теорією порівняної переваги Давіда Рікардо переваги країни у виробництві продукції можуть бути натуральними та набутими. Натуральні переваги виникають завдяки географічному положенню, природним ресурсам, а набуті визначаються розвитком новітніх технологій, кваліфікацією робочої сили тощо. Давід Рікардо поставив запитання: чи повинна спеціалізуватися країна на якійсь продукції і брати участь в міжнародній торгівлі, якщо вона має абсолютну перевагу у виробництві всіх видів товару? Чи така країна, яка взагалі не має абсолютної переваги?. Рікардо показав, що в цьому випадку є можливість спеціалізації зовнішньої торгівлі. Країна повинна визначити, які види продукції вона виробляє більш ефективно, а які менш, і зосередити увагу на тих продуктах, що виробляються з найбільшою ефективністю. Ті види продукції, які виробляються менш ефективно, можуть імпортуватися.
14. Форми міжнародної міграції капіталів та їхня характеристика. Міжнародний рух капіталу, його активна міграція є найважливішою складовою частиною та формою сучасних МЕВ. Вивезення капіталу (зарубіжне інвестування) – це вилучення з національного обігу частини капіталу в даній країні та переміщення його в товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни. Основною причиною та передумовою вивезення капіталу є відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. Міжнародна міграція капіталу – це зустрічний рух капіталів між країнами, що приносить їх власникам відповідний прибуток. Основні форми міжнародного руху капіталів: 1)Прямі інвестиції у торгівельні, промислові та інші підприємства. Це ті капіталовкладення в країні-акцепторі, що дозволяють брати участь в управлінні об'єктом вкладень. Основними формами прямих інвестицій є відкриття за кордоном підприємств, у тому числі створення дочірніх компаній або відкриття філій, створення СП на контрактних засадах, спільні розробки природних ресурсів, купівля або приватизація підприємств країни, що приймає капітал. 2)Портфельні інвестиції – акції, облігації, інші форми капіталовкладень, що не дають можливості безпосереднього контролю над діяльністю зарубіжного підприємства. Інвестори можуть отримувати прибуток лише у відповідності до встановлених правил про цінні папери. Портфельні інвестиції – важливе джерело залучення іноземного капіталу для фінансування облігаційних позик, що випускаються найбільшими корпораціями, державними та приватними банками. Посередниками при здійсненні зарубіжних портфельних інвестицій виступають, як правило, великі інвестиційні банки. На рух портфельних інвестицій значний вплив справляє різниця у нормі процентних ставок, що виплачуються по облігаціях в окремих країнах. 3)Середньо- та довгострокові міжнародні кредити (або позики) капіталу промисловим та торгівельним корпораціям, банкам та іншим фінансовим закладам. 4)Економічна допомога: безкоштовно й у вигляді пільгових кредитів (безвідсоткових та низьковідсоткових). Між переміщенням капіталу (виплати по операціях зарубіжним партнерам, надання позики на строк більше 5 років, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних компаній) та іноземними інвестиціями (таке переміщення капіталу, що переслідує ціль встановлення контролю та участі в управлінні компанією в країні, що приймає капітал) існує вагома різниця. Вивезення капіталу у формі портфельних інвестицій та кредитів має неоднозначний вплив на світове господарство: з одного боку, забезпечується міжнародне відтворення капіталу. З іншого боку, неконтрольоване переливання капіталу викликає порушення рівноваги виплатних балансів країн та веде до істотних коливань валютних курсів. У свою чергу, значний імпорт іноземного капіталу здатний витіснити національний капітал.
15. Міжнародні (транснаціональні) корпорації як суб'єкт світового господарства. У світі функціонує понад 60 тисяч транснаціональних корпорацій. Основна їх частина зосереджена в США, країнах ЄС та Японії. Обсяг продукції, виробленої на їхніх підприємствах, щорічно перевищує 1 трлн доларів США, в них зайнято 73 млн співпрацівників. Основними признаками, що характеризують їх діяльність, є: 1)річний обіг понад 100 млн доларів США; 2)філії не менш ніж у 6 країнах; 3)величина процента продажів товарів компанії, реалізованих поза межами країни-резиденції. Міжнародну корпорацію відрізняє структура активів: понад 25% перебувають за кордоном. Акції компанії та дочірніх фірм мають бути доступні для купівлі в усіх країнах, де вона діє. Причиною виникнення ТНК є інтернаціоналізація виробництва та капіталу на основі розвитку виробничих сил, що переростають державні кордони, а також економічна ефективність такого роду компаній, зумовлена більшими масштабами виробництва в ряді галузей. Жорстка конкуренція сприяє концентрації виробництва та капіталу в міжнародному масштабі. Держава заохочує діяльність ТНК на світовому ринку, забезпечує їм ринки збуту шляхом укладення різноманітних угод. Різновиди міжнародних корпорацій: 1)Транснаціональні корпорації – це національні монополії з зарубіжними активами, виробнича та, торгівельно-збутова діяльність яких виходить за межі однієї держави. 2)Багатонаціональні корпорації – власне, міжнародні, що об'єднують національні компанії ряду держав на виробничій та науково-технічній основі. Наявний багатонаціональний акціонерний капітал, багатонаціональний центр управління. Провідні міжнародні корпорації виходять на рівень глобальних корпорацій. Це великі та найбільші фінансово-виробничі, науково-технічні та торгівельно-сервісні об'єднання. Важливу роль у механізмі функціонування сучасних ТНК відіграють банківські та фінансові інститути: процеси інтернаціоналізації та глобалізації МЕВ, конкуренція сприяли формуванню транснаціональних банків. Для виробничих ТНК характерні злиття, об'єднання, різноманітне спільне підприємництво. ТНК встановлюють систему міжнародного виробництва, засновану на розміщенні філій, дочірніх компаній, відділень по багатьох країнах світу, проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, що вимагають величезних інвестицій та висококваліфікованого персоналу. Істотною рисою діяльності ТНК є диверсифікація їх виробництва та послуг, наявність багатьох напрямів, видів продукції. Розширюючи свою експансію, ТНК використовують наступні методи: ліцензування, франчайзинг, контракти з управління, надання технічних та маркетингових послуг, здавання підприємств “під ключ”, обмежені у часі угоди про створення СП та здійснення окремих операцій. Транснаціональні корпорації стають визначним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в МЕВ, виконують функцію міжнародного регулятора виробництва та розподілу продукції, сприяють економічній інтеграції. Є також негативний елемент впливу на економіку країн, де функціонують ТНК: протидія реалізації національної економічної політики, порушення державних законів, встановлення монопольних цін, диктат умов, що шкодять інтересам країни, сприяння “відпливу мізків”. В цілому ТНК – це досить складний феномен у системі МЕВ, що постійно розвивається.
16. Причини міжнародної міграції капіталів (прямого інвестування). Зростання прямих іноземних інвестицій у світовій економіці відбувалося нерівномірно. За період 1914-1945 років інвестиції збільшилися на 30%. За 1946-1985 роки прямі інвестиції зросли у 20 разів. У 1985 році вони становили 500 млрд доларів США, а в 1997 році –в же 3 трильйона доларів. На кінець 90-х років на розвинені країни припадало приблизно 65% імпорту інвестицій та 90% експорту прямих іноземних інвестицій. Обсяги інвестицій країн, що розвиваються, постійно зростають, але їхня частка набагато менша, ніж у розвинених. Основні країни-імпортери капіталу: США 564 637 млн, Великобританія 244 144 млн, Франція, Німеччина, Китай, Іспанія, Канада, Австралія, Нідерланди, Бельгія 84 млрд, Люксембург 605 млн. Основні країни-експортери: США 705 570 млн, Великобританія 319 009 млн, Японія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Канада, Швейцарія, Італія, Гонконг 85 156 млн. Серед країн, що розвиваються, 65% припливу інвестицій припадає на Азію, 27% на Латинську Америку, решта на Африку. Прямі іноземні інвестиції в Україні на початок 2000 року становили 3 247 млн доларів США, тоді як в 1995 році – тільки 483 млн. Основні інвестори – США, Нідерланди, Росія, Великобританія, Німеччина. По галузях економіки: харчова промисловість – 662 млн або 20,4%, внутрішня торгівля – 557 млн або 17,2%, машинобудування та металообробка 10,9%, фінанси, кредит та страхування 6,1%, чорна металургія 4%, хімічна промисловість 3,7%, будівництво 3,6% тощо. Інвестиції з України становили 98 млн доларів: 66% - транспорт, 7,6% - машинобудування та металообробка, 4,7% - охорона здоров'я, також представлені деревообробна, хімічна, будівельна промисловість. Найбільший приплив інвестицій припадає на Київ – 863 млн доларів, затим Київська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська, Донецька області.
17. Наслідки міжнародної міграції капіталів (прямого інвестування) для країн-імпортерів капіталу та країн-експортерів капіталу. Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє величезний вплив на світову економіку: 1)Сприяє зростанню світової економіки. Приплив закордонних інвестицій для країн-реципієнтів допомагає вирішити проблему нестачі виробничого капіталу, збільшує інвестиційну спроможність, прискорює темпи економічного зростання. 2)Поглиблює міжнародний поділ праці та міжнародну співпрацю. Взаємне проникнення капіталу між країнами зміцнює економічні зв'язки та співпрацю між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації та кооперації виробництва. 3)Збільшує обсяги взаємного товарообміну між країнами, в тому числі проміжними продуктами, між філіями міжнародних корпорацій, стимулюючи розвиток світової торгівлі. Наслідки для країн, що експортують капітал, наступні: 1)вивезення капіталу за кордон без адекватного залучення іноземних інвестицій призводить до уповільнення економічного розвитку країн-експортерів; 2)вивезення капіталу негативно впливає на рівень зайнятості; 3)переміщення капіталу негативно впливає на платіжний баланс країни. Для країн-імпортерів наслідки такі: 1)регульований імпорт капіталу сприяє економічному зростанню; 2)залучений капітал створює нові робочі місця; 3)іноземний капітал приносить нові технології, ефективний менеджмент, сприяє пошвидшенню науково-технічного прогресу. 4)приплив капіталу сприяє поліпшенню платіжного балансу; негативні: 1)приплив іноземного капіталу, що “підминає” місцевий, витісняє місцевий з прибуткових галузей, що загрожує економічній безпеці; 2)безконтрольний імпорт капіталу може супроводжуватися забрудненням довкілля; 3)імпорт капіталу часто пов'язаний із проштовхуванням на ринок реципієнта товарів, що вже пройшли свій життєвий цикл, знятих із виробництва; 4)імпорт іноземних позик призводить до зростання заборгованості країни; 5)використання міжнародними корпораціями трансферних цін призводить до втрат країни-реципієнта в податкових та митних зборах. Державна політика повинна шукати компроміси, виділяючи пріоритетні фактори в цьому складному процесі.
18. Міжнародні міграції робочої сили: причини, напрямки. Основні центри тяжіння робочої сили. Міграція населення являє собою переміщення людей через кордони певних територій зі зміною постійного місця мешкання або поверненням до нього. Міжнародна міграція робочої сили у другій половині ХХ століття стала важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарчого життя. Трудовий потенціал, що є найважливішим фактором виробництва, шукає свого найефективнішого використання в рамках як національної, так і міжнародної економіки. Міжнародний ринок робочої сили існує у формі трудової міграції. Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, м