Реферат: Торговельна політика розвинутих країн

Аргументів на користь протекціонізму багато, але вони не ґрунтовні. У відповідних умовах аргумент про необхідність захисту молодих галузей промисловості виступає як справедливе виключення, що має економічне виправдання. Аргумент на користь самозабезпеченості може використовуватися для обґрунтування протекціонізму з військово-політичних позицій. Однак обидва ці аргументи заслуговують дуже серйозної критики, тому що вони ігнорують можливість використовувати альтернативні засоби для стимулювання промислового розвитку і військової самозабезпеченості. Більшість інших аргументів є багато в чому емоційними закликами, заснованими на напівправді й вимислах. Вони відзначають тільки безпосередні і прямі наслідки захисного мита, ігноруючи просту істину, що в кінцевому рахунку країна повинна імпортувати для того, щоб експортувати.

1.2 Свобода торгівлі

Політика «свободи торгівлі» спрямована на всіляке заохочення імпорту й експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита чи звільнення від нього цілком.

Чому мито й квоти застосовуються у світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й у такий спосіб знижують економічну ефективність? У той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі й групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі потерпілих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих таким виробництвом, намагаються зберегти або поліпшити свої економічні позиції, переконуючи уряд, ввести тарифи чи квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі.

Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція. Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.

Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови[3] :

• Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати (під фундаментальною рівновагою розуміється стабільність економічного становища країни, критеріями якого є "помірні" темпи інфляції, "прийнятний" рівень безробіття і рівновага платіжного балансу. Перші два елементи складають показники внутрішньої рівноваги, останній - зовнішньої). Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.

• Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.

• Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва. На ділі при наявності економії від масштабів і при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі означає однобічні переваги для великих фірм і передових країн і приводить до менш раціонального розподілу світових ресурсів в порівнянні з протекціонізмом. У рамках тієї чи іншої країни уряд повинен обмежувати монополістичні методи ведення конкурентної боротьби і надавати особливі пільги малим підприємствам, не здатним поодинці протистояти суперникам-гігантам.

• Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Часи золотого стандарту з автоматичним регулюванням зовнішнього балансу пройшли, а в умовах політичної й економічної нестабільності природним для урядів є прагнення створити резерви конвертованої валюти, що досягається за рахунок позитивного зовнішнього балансу. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.

• Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.

2. Основні напрямки здійснення зовнішньоторговельної політики

В основу торгової політики, здійснюваної країнами світового співтовариства, покладені три основних напрямки: [4]

1) "Північ-Північ";

2) "Північ-Південь";

3) "Південь-Південь".

Торгова політика системи "Північ-Південь" являє собою вертикальну модель міжнародного поділу праці, де країна, що розвивається здійснює вивіз усіх видів ресурсів, а ввозить техніку, продовольство і товари тривалого користування. Така модель взаємин відрізняється відсутністю взаємодоповнюваності економіки, що не властиво взаєминам країн системи "Північ-Північ".

У будь-якому випадку, якщо мова йде про торгову політик Півночі чи Півдня, то слід мати на увазі, що вона проводиться в руслі зовнішньоторговельної чи міжнародної. При цьому перша з них являє собою цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами. У другому ж випадку відображаються колективні інтереси груп країн, монополій, фінансово-торгових і інших угруповань. Світовий досвід здійснення такої політики заснований на принципах вільної торгівлі та протекціонізму.

Дослідження при цьому показують, що з тимчасового параметру підключення заходів протекціонізму чи лібералізації торгівлі всі держави відрізняються одна від одної. Так, наприклад, ряд держав свої реформи починають з жорсткого курсу на керування політикою імпорту, інші ж - з повної її лібералізації. Так, наприклад Південна Корея, Бразилія та інші країни спочатку створювали умови і надали ряд пільг для ввезення тих товарів, які використовувалися виключно для виробництва експортної продукції. Подібну методику використовував у своїй політиці Тайвань, де проводилася політика імпортозаміщення. Більш диференційовані прийоми спостерігалися в досвіді Малайзії, де обмеження встановлювалися в залежності від кількісних параметрів експорту тієї чи іншої продукції, що випускається фірмами.

Тим часом для ефективності торгової політики принципово важливий вибір шляху здійснення імпортозаміщення. Так, багато країн не вважали за потрібне збільшити ступінь обробки експорту і вибрали екстенсивний шлях розвитку (Аргентина). Інші країни, наприклад Бразилія, пішли по шляху збільшення ступеня глибокої обробки власних товарів. В умовах динамічно мінливої кон'юнктури світового ринку аргентинський варіант став гальмом у розвитку економіки, тоді як бразильський - локомотивом росту, оскільки із самого початку був націлений на застосування інтенсивного, а не екстенсивного способу розвитку народного господарства. Звідси видно, що результатом торгової політики, що проводиться з використанням першого чи другого методу, будуть різні наслідки в економіці в залежності від вибору цілей, точного визначення "точок росту" і вибору витратного або економічного варіанта реалізації реформи. Однак слід зазначити, що в порівнянні з початковим етапом реформування економіки, сучасний період характеризується тим, що існують відкриті шлюзи для розвитку економіки, створені передумови для вступу в міжнародні економічні організації, підсилилися принципи регіоналізму. Вибір інструментів державного регулювання в країнах може бути різний, часом обмежений. З цим стикаються в даний час і всі пострадянські держави на шляху вступу до Світової Організації Торгівлі (СОТ) під вагою тих зобов'язань, які були прийняті в рамках митних та інших угод.

3. Торговельна політика розвинутих країн

Для вивчення особливостей торговельної політики принциповим є не тільки належність тієї чи іншої країни до категорії розвинутих або розвиваються. Для виявлення суттєвих елементів та пріоритетності торговельної політики, легше відбити зовнішньоторговельну політику кількох розвинених країн.

Торгівельна політика США. Як відомо, торгова політика будь-якої країни знаходиться в нерозривному зв'язку з зовнішньоекономічною політикою. Змістовність цього взаємозв'язку визначена значним впливом зовнішньої торгівлі на американську економіку і обумовленістю експорту-імпорту від стану самої економіки.

Відповідно в числі компонентів, що визначають зовнішньоторговельну політику, варто назвати відновлення не інфляційного економічного зростання, що має загальногосподарський характер, а не суто зовнішньоторговельний. Тим не менш автономність торгової політики США обумовлюється тим, що вона доповнює політику посилення стимулів до інвестування, збільшення продуктивності праці й ослаблення інфляції.

У торгово-політичної стратегії США особливе місце займає організація переговорів у рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Американський уряд проводить реалізацію програм укладення добровільних двосторонніх угод про обмеження експорту відносно до багатьох країн світу. Тільки по сталі такі угоди укладено з 29 країнами світу.

При цьому спостерігається така картина: обмеження, введені Японією на імпорт сталі у свою країну, змушують Південну Корею збільшувати її поставки в США. Відчуваючи юридичну вразливість їх торговельної політики, американський уряд схиляє до введення обмежень експорту, порушуючи принципи ГАТТ. У такій ситуації США переходить від тактики зміни зовнішніх перешкод між партнерами до посилення бар'єрів, створених усередині національних кордонів. Це викликає взаємну перебудову економік і не виключається той факт, що такий шлях вирішення торговельних проблем відкриває нову сторінку в теорії та практиці міжнародних торгових відносин. Завдяки цьому в поєднанні зі стратегією внутрішньої політики до сьогоднішнього дня США перебувають у стані стабільного економічного підйому.

Торгівельна політика ЄС.

Особливості торгової політики країн Європейського Союзу (ЄС) полягають у специфічних факторах, властивих даному регіону, таких як:

вузькість власних ринків товарів, капіталів і робочої сили;

· обмеженість початкових можливостей розвивати НТП;

· висока значимість зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни і її загальногосподарської стратегії;

· функціонування 27 держав в умовах спільного ринку.