Реферат: Трипільська культура 7

По-друге, яка ж мета моєї роботи?

· Поповнити свої знання з обраної теми.

· Узагальнити свої знання з обраної теми.

Під час написання цієї роботи я буду використовувати:

· Підручник, який мені допоможе систематизувати знання.

· Книги з обраної теми, які допоможуть поглибити знання.

· Книги, в яких написано про побут слов’ян та українського народу, які допоможуть мені зрозуміти, чи дійсно слов’яни є нащадками трипільців.

От, мабуть, це і все, що хотіла сказати у вступі. Переходжу до головної частини.

Те, що потрібно знати про трипільську культуру

Відкриття та дослідження трипільської культури

ХІХ та початок ХХ століття інколи називають часом археологічних відкриттів. Саме тоді Г.Шліманн розкопав Трою, Мікени, Тірінф, А.Еванс виявив залишки палацової держави, яку назвав мінойською, а також записів (лінійне письмо А і Б). В Україні теж було зроблено багато досліджень, і особливу увагу привернули до себе роботи В.Хвойки, який з 1893 року проводив розкопи в Києві на вулиці Кирилівській, і ці знахідки були відмінні від знайдених раніше. Незабаром у 1896 році В.Хвойка проводить розкопи і в селі Трипілля, де виявляє пам’ятки тієї ж культури, що й знайдена ним у Києві. Звідти, від назви села, і пішла назва культури – трипільська.

Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902 р. – розкопав пам’ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович і Хв.Вовк. Пізніше, у радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович, та досліджувалась вже переважно територія Румунії і східної України, де, за думкою цих учених, ця культура зароджувалась.

У наш час трипільську культуру досліджують такі вчені, як Н.Бурдо та Л.Кульчицька.

Проблема походження трипільської культури

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов’ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини.[1] Чи є така думка абсолютно вірною? Адже автохтонна культура, яка існувала до трипільської, була відкрита лише у 40-50х роках ХХ століття українським археологом В.Даниленком, і лише тоді стало можливим говорити про її спорідненість з трипільською. Крім того, за П.Третьяковим, прослов'яни у IV-III тисячоліттях до н.е. існували на північніших землях. Тому, напевно, гіпотеза В.Маркевича та В.Даниленка, за якою місцеві племена дністровського варіанту буго-дністровської культури були швидко асимільовані боянськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, і трипільська культура – не що інше, як синтез цих двох культур, здається більш ймовірною. Внесок до цієї теорії зробив і В.Збенович, який приєднався до думки своїх попередників, але доводив відсутність впливу буго-дністровської культури, що також цілком можливо.[2]

Крім такої, можна виділити ще одну гіпотезу. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, “культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”. Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем, а до того ще були “сусідами” етрусків, що мешкали на території Південного Кавказу.[3]

Періодизація трипільської культури

За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним. Перший – період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область).[4]

Існує також інший тип періодизації Т.Пассека, який складається з трьох етапів: раннього, середнього і пізнього в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти, частиною якої є культура, яку я досліджую.

Як зникла трипільська культура

Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські вчені Т.Пассек і Т.Білановська взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв’язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури – на заході, пізньострічкової і шнурової кераміки на північному заході. [5]

Мені відома поки що одна теорія зникнення трипільців. Це змішення їх з іншими племенами. Якими? За В.Г. Збеновичем це нібито племена середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями.[6]

Житла

На території Трипілля зустрічалося два типи жител.

По-перше, це землянки. Землянками називалися заглиблені житла глибиною 0.6-1.5м, які складалися з жилої частини і господарських ям. У плані ці “будівлі” нагадували напіввісімку чи вісімку. Стіни їх були пологі, дно нерівне. У кожному з таких жител знаходилось по два-три вогнища.

По-друге, це наземні глинобитні житла. Це був великий будинок метрів у 20, що складався з 4-5 кімнаток-камер, у кожній з яких була піч. Також було 2 камери без печей: одна – «сіни», інша – комора для зерна. У камері з піччю наліво проти печі містилося підвищення з посудом, проти входу – жертовник у формі грецького хреста, а над ним – маленьке округле вікно. Техніка будівництва таких жител була на високому рівні розвитку. Місце для будівництва згладжували, а потім на цю поверхню клали деревяні плахи, які обмазувались глиною, інколи декілька раз. Потім цю глину обпалювали. Покрівля мала 2 схили і обмазувалась соломою. Такі будівлі нерідко розташовувались колом, що могло вказувати на існування у трипільців перших релігійних вірувань. [7]

Призначення цих жител ще й досі неясне. Так, В.Хвойка вважав, що глинобитні житла були спорудженнями поховного характеру, « домами мертвих». За В.Збеновичем, навпаки, глинобитні будівлі були стаціонарними житлами трипільців, а землянки будувались лише на ранньому етапі заснування поселення.[8]

Господарство

Землеробство

Ця галузь господарства була найрозвинутішою у трипільців, особливо в ранній період. Навіть тоді оброблялося не менш як чотири види сільськогосподарських культур (в основному пшениця, жито, овес). Участки знаходилися близько від поселень. Було відоме мотичне землеробство. Крім мотик, вироблених з лосячого чи оленячого рога, використовувалися і серпи, але їх знайдена невелика кількість, тому, можливо, землероби здебільшого збирали колосся руками. [9] Звичайно, екстенсивне ведення господарства призводило до виснаження грунтів, і тому трипільцям приходилося кожні 30-60 років залишати засновані поселення й освоювати нові землі.[10]

Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, які складалися з двох частин, вернього і нижнього каменів. Ймовірно, що це було роботою для жінок, і доказом тому є знайдені у трипільських хатах фігурки жінок, які мололи зерно (див. зноску 9).

Скотарство

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки нечастим врожаям не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп’ї та Усатові – свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.[11]

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців,як і в середземноморських народів, існував культ бика. [12]

Полювання

Ця галузь господарства грала помітну роль на ранньому етапі розвитку трипільської культури, хоча меншу в порівнянні з полюванням. Про це нам говорить той факт, що кісток диких тварин знайдено в два рази менше ніж домашніх (див. зноску 13). Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини.

Займалися також і рибальством, і це теж було характерно більш на ранньому етапі, оскільки для цього були сприятливі умови (поселення біля річок). Ловили здебільшого щук, сомів, осетрів. [13]

Збиральництво

Трипільці збирали в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки яких знайдено в купах сміття біля будинків, які ще називають “черепашковими купами”. Очевидно ці черепашки варили, а потім їх мясом годували свиней. У давнину черепашки використовувались також для розпису, прикрас.