Реферат: Удосконалення правового забезпечення діяльності державної служби зайнятості України
На нашу думку, безробітним у селах, які не перебувають на обліку в службі зайнятості, повинні сприяти місцеві органи самоврядування. Водночас вважаємо за доцільне передбачити проблеми зайнятості, зокрема сільського населення, в планах соціально-економічного розвитку населених пунктів регіонів. Ураховуючи реалії, що склалися в результаті реформування сільського господарства, та з метою впорядкування порядку реєстрації селян як безробітних назріла потреба законодавчого закріплення відповідних змін у вітчизняному законодавстві про зайнятість. На нашу думку, варто скористатися досвідом Польщі, де за наявності в селянина двох і більше гектарів землі ні він, ні члени його сім’ї не можуть бути визнані безробітними. Доцільно також базовим центрам зайнятості подавати до районних держадміністрацій списки осіб, які обробляють земельну частку (пай) і одночасно перебувають на обліку в державній службі зайнятості.
Для ефективного вирішення проблем регулювання ринку праці та розширення можливостей для працевлаштування безробітних потрібно привести у відповідність до вимог світового товариства чинне законодавство про соціальне страхування на випадок безробіття. Насамперед це стосується запровадження нових форм робіт, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності робочої сили, розвиток підприємницької ініціативи безробітних. Ми вважаємо, що для підвищення ефективності регулювання регіональних ринків праці (зокрема, Тернопільської та Вінницької областей) доцільно обмежити орієнтацію на пасивні форми соціального захисту малозабезпечених і безробітних (виплату окремих видів допомог), створюючи сприятливі умови для підприємницької діяльності, та застосувати такі економічні методи стимулювання зайнятості населення:
– впровадити диференційовані ставки місцевих податків, зборів та орендної плати для суб’єктів підприємницької діяльності, залежно від кількості створених нових робочих місць і зазначення строку дії податкових пільг;
– скасувати плату за державну реєстрацію підприємницької діяльності для громадян із статусом безробітного та дозволити сплачувати єдиний податок за пільговою ставкою (20–50% діючих ставок) упродовж першого року діяльності;
– зменшити на 50% вартість патенту на торгівлю сувенірами і кустарними виробами та ставки ринкового збору для підприємців – колишніх безробітних і для соціально незахищених верств населення.
Для реалізації вищезазначених завдань і врахування окреслених пріоритетів пропонуємо застосовувати фінансові санкції за неподання чи несвоєчасне подання звітності платниками страхових внесків. На нашу думку, істотним недоліком системи звітування щодо сплати збору на соціальне страхування у випадку настання безробіття є відсутність персоніфікованого обліку нарахованої заробітної плати застрахованих осіб і сплачених внесків.
За неподання державної статистичної звітності щомісячно за формою №3-ПН необхідно законодавчо передбачити штрафні санкції до роботодавців, а що стосується оперативної інформації про вакансії, то безумовно ніякої обов’язковості надання її до державної служби зайнятості не повинно бути. Роботодавець сам вправі вирішувати до кого звернутись за допомогою у пошуку робітника – до держави, до приватної служби зайнятості, до навчального закладу, до іншого підприємства тощо.
Результати аналізу подання підприємствами державної статистичної звітності за формою №3-ПН потрібно щомісячно публікувати для ознайомлення з ними органів виконавчої влади, загальноосвітніх навчальних закладів, вищих, професійно-технічних навчальних закладів, молоді, дорослих громадян. Оскільки на Міністерство праці та соціальної політики України покладена відповідальність за забезпечення ефективної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, то цілком логічно, щоб саме вони володіли б достовірними даними про додаткову потребу у фахівцях і робітничих кадрах за професійним, освітньо-кваліфікаційним складом і разом з Міністерством економіки України і Міністерством фінансів формували та розміщували державне замовлення на підготовку, перепідготовку кадрів, підвищення кваліфікації для державних потреб, виходячи зі схвалених Кабінетом Міністрів України проектів Державного бюджету та Державної програми економічного й соціального розвитку України.
Також проблемним є питання щодо вдосконалення механізму стягнення страхових внесків через судові органи з огляду на недосконалість вітчизняного законодавства. Згідно з Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є контролюючим органом. Таким чином, судові та виконавчі органи посилаються на цей Закон, який передбачає стягнення податкового боргу через податкові органи. Відповідно до роз’яснень Державного центру зайнятості, норми Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” поширюються на Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття тільки в частині, що не суперечить нормам Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. А норми даного Закону передбачають, що страхові внески стягуються в судовому порядку.
Крім того, на наш погляд, фінансування професійної освіти за рахунок тільки державного бюджету не відповідає потребам ринкової економіки. Його необхідно здійснюватись за трьома напрямами – Державний бюджет, регіональний бюджет, кошти підприємств, адже: по-перше, на державному рівні приймаються заходи, щодо надання більшої самостійності регіонам, зменшення ними відрахувань до Державного бюджету, тобто він дедалі буде зменшуватись при одночасному збільшенні регіональних бюджетів; по-друге, робітничі кадри в професійно-технічних навчальних закладах готуються для регіонів і тому регіон повинен бути зацікавлений в створенні відповідних умов для організації професійно-технічної освіти, в ефективному використанні коштів на підготовку кваліфікованих робітників за професіями, потрібними для місцевого ринку праці; по-третє, робітничі кадри в професійно-технічних навчальних закладах готуються для потреб підприємств, установ та організацій. Разом з тим вони не приймають ніякої участі в розвитку матеріально-технічної бази ПТУ.
Ми вважаємо, що необхідно підвищити статус Державної служби зайнятості як головного інституту національної системи захисту від безробіття в умовах соціального страхування. Світовий досвід засвідчує, що її компетенція виходить за межі “захисної” соціальної функції і поширюється на державну політику зайнятості загалом. Це має супроводжуватись реформуванням системи, в тому числі її фінансування, і підходів до реалізації основних програм на ринку праці. В іншому разі служба зайнятості або поступово втратить свої функції, або трансформується в гібридну державну структуру, яка виплачує соціальні допомоги та обслуговує зайнятих, підлітків, пенсіонерів. Для цього необхідно відмовитись від чинного порядку формування штату служби (залежно від чисельності населення, що проживає в регіоні або кількості зареєстрованих безробітних) та перейти до єдиного критерію – показника рівня безробіття в регіоні (для регіональної служби) і в районі (в районній службі).
По-восьме, при відборі активних програм Державній службі зайнятості, на нашу думку, доцільно, з одного боку, враховувати загальну стратегію політики зайнятості держави, а з іншого – потреби регіональних ринків праці. При цьому не слід забувати, що реалізація активних програм потребує значних фінансових ресурсів, а віддача від них, як свідчить світовий досвід, не завжди відповідає затратам.
З метою визначення прогалин у чинному законодавстві України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, нами було проведено порівняльний аналіз положень Конвенції про сприяння зайнятості та захист від безробіття від 21.06.1988 № 168, яка набрала чинності в Україні 17.10.1991 та діючих нормативно-правових актів.
1. Статтею 6 Конвенції № 188, передбачено, що кожний член Організації гарантує рівність ставлення всім захищеним особам без дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних поглядів, іноземного походження, національного, етнічного або соціального походження, працездатності чи віку.
Стаття 24 Конституції України проголошує рівність конституційних прав і свобод громадян України та їх рівність перед законом. Не допускається привілеїв чи обмежень ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічна норма щодо забезпечення рівності трудових прав усіх громадян міститься у статті 2-1 Кодексу законів про працю України, зокрема, зазначається, що Україна забезпечує рівність трудових прав громадян.
Крім того, статтею 46 Основного закону України встановлюється право громадян України на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.2 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» Громадяни України вільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі і не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей.
Не вважається порушенням принципу рівності створення спеціальних заходів для тих категорій громадян, які стикаються з особливими потребами на ринку праці через відсутність досвіду чи професії, потребують особливої уваги з боку держави. Тому для них встановлено додаткові гарантії зайнятості (стаття 5 Закону України «Про зайнятість населення»), що не вважається ознакою привілеїв. Це пояснюється особливою увагою держави до окремих вразливих категорій осіб, які потребують додаткової уваги.
Однак, на практиці часто відбувається порушення принципу рівності за ознаками статі, працездатності, віку, місця проживання тощо, особливо це проявляється при вивченні оголошень про роботу, що надаються популярними засобами масової інформації та розміщені в базі даних вакансій в центрах зайнятості. Зокрема, робота пропонується в окремих конкретних випадках представникам тієї чи іншої статі, певного віку (досить часто це громадяни до 40 років), якщо робота стосується великих міст, вимагається наявність реєстрації особи в даному місті. Оголошення іноді містять критерії щодо фізичних даних, тощо.
У зв'язку із зазначеним, вважаємо, що:
А) необхідно посилити відповідальність приватних агенцій з працевлаштування за порушення принципу рівності у працевлаштуванні та права громадян у сфері зайнятості;
Б) з метою повної відповідності принципу рівності за міжнародними картами у законодавстві України щодо соціального захисту від безробіття доцільно визначити єдиний підхід до встановлення кола осіб, які можуть бути визнані безробітними і підлягати соціальному страхуванню на випадок безробіття. Пропонуємо: внести зміни до Законів України «Про зайнятість» та «Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», згідно з якими, іноземні особи й особи без громадянства можуть бути визнані безробітними за умови їх участі у системі соціального страхування на випадок безробіття або відповідно до умов міжнародних угод;
В) необхідно активізувати діяльність щодо укладання або участі України у двосторонніх чи багатосторонніх угодах, що стосуються захисту від безробіття, для врегулювання питання про соціальне забезпечення іноземних громадян у разі безробіття. Потребує законодавчого закріплення в Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування принцип збереження або відновлення набутих прав у сфері соціального страхувати (забезпечення).
2. Стаття 7 Конвенції № 188 визначає пріоритетні напрямки політики зайнятості. Відповідно до законодавства України державна соціальна політика спрямована на створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, всіма відповідними засобами, серед яких і соціальне забезпечення. Спеціально створена державна служба зайнятості за рахунок коштів Фонду соціального страхування на випадок безробіття здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних в навчальних закладах., на підприємствах, установах, організаціях.
Однак, на нашу думку, потребують удосконалення інші заходи активної соціальної політики щодо забезпечення продуктивної зайнятості. Практика домінування норм бюджетного законодавства над нормами права соціального забезпечення стримує політику стимулювання роботодавців створювати нові робочі місця, а безробітних займатися підприємницькою або іншою незабороненою законодавством діяльністю. яка б приносила їм доход.
3. Стаття 17 Конвенції № 188 встановлює порядок визначення права на одержання допомоги по безробіттю. У пункті 1 статті зазначено основні принципи застосування умов страхового стажу для одержання права на допомогу по безробіттю. Тривалість страхового періоду відповідно до чинного законодавства України, є умовою, що визначає право на допомогу та впливає на розмір самої допомоги (ст. 22. Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»). Пункт 2 ст. 17 визначає прагнення пристосовувати страховий період до особливостей праці сезонних працівників. Законодавством України особливостей пристосування умов про страховий стаж відносно праці сезонних працівників, праця яких в Україні застосовується досить широко. Встановлення певних особливостей під час підрахунку тривалості страхового стажу має бути передбачено в нормативно-правових актах, що встановлюють особливості правового регулювання праці та соціального захисту зазначених категорій працівників.
Вважаємо за доцільне, внести зміни до статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», якими передбачити особливості застосування умов для сезонних працівників, зокрема пропорційного зниження тривалості страхового стажу, що передував початку безробіття.
4. Стаття 27 Конвенції № 188 визначає право на звернення зі скаргою в разі відмови, припинення або скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю. Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено основні права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб, наприклад право на судовий захист. Однак процедурний порядок звернення закон не містить.