Реферат: Українськi землi у другiй половинi XVII ст.

У результаті переговорів Ю. Хмельницький вимушений був погодитися на ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. (як не прикро, але український уряд на цей час їх втратив) та додаткових статей. Основними умовами Переяславського договору були:

– заборонялися зносини України з іноземними державами;

– обраний гетьман повинен бути затверджений царським урядом;

– гетьман без козацької ради не міг призначати й звільняти полковників та генеральну старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя;

– значно збільшувався контингент царських військ на території України.

Тобто, по суті договір переносив характер українсько-російських відносин із сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Росії. І хоча автономія була доволі широкою, дії царського уряду свідчили, що обмеження незалежності України триватиме.

Нав`язавши Україні Переяславський договір, російський уряд перестав рахуватися з Ю. Хмельницьким: воєводи втручалися в управління, роздавали землі. По суті гетьманська влада стала номінальною.

Щоб остаточно закріпитися на українських землях Росія перериває перемир`я з Польщею і в 1660 р. починає війну. 20-тисячна армія під проводом воєводи В. Шереметьєва вирушила на Волинь. До нього повинно було приєднатися 30-тисячне військо Ю. Хмельницького. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися розгромом російських військ, капітуляцією Ю. Хмельницького і підписанням 7 жовтня 1660 р. Слободищенського трактату (Чуднівський договір). За цим договором на Правобережній Україні розташовувалися на постій жовніри (польська наймана армія), що грабували населення, а також поверталися у свої маєтки вигнані раніше польські пани. Згідно з цим договором Українська держава ставала автономною частиною Речі Посполитої.

Нова угода з Польщею не була сприйнята більшою частиною лівобережного козацтва. Вона викликала масове повстання проти Ю. Хмельницького. Рядові козаки й старшина відмовилася визнавати його владу. Лівобережні полки склали присягу цареві. Опозицію проти Б. Хмельницького оголив його дядько Я. Сомко, який прагнув посісти гетьманство.

Будучи неспроможним опанувати ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам Ю. Хмельницький восени 1662 р. скликав старшинську раду в Корсуні, де зрікся влади, а в січні наступного року постригся в ченці під іменем Гедеона.

Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства 1663 р. державна територія України поділилася на Правобережну і Лівобережну Гетьманщину.

На правобережні полки намагалася впливати Польща, прагнула відновити і утвердити там свою владу.

Лівобережні козаки дедалі більше підпадали під владу Росії, яка прагнула посилити свій вплив на цій території.

Правобережні полки на початку січня 1663 р. на раді в Чигирині гетьманом обрали Павла Тетерю (1663-1665 рр). Влада П. Тетері поширювалася тільки на Правобережжя. Лівобережне козацтво, не прийнявши Переяславського договору 1659 р., продовжувало визнавати владу російського царя.

Спираючись на підтримку Польщі, Тетеря сподівався поширити свою владу і на Лівобережжя. Задля цього він намагався перетягнути на свій бік лівобережного гетьмана Я. Сомка, згуртувати навколо себе старшинську верхівку (роздаючи своїм прихильникам землі і гроші), пробував заручитися допомогою не тільки Польщі, а й Туреччини.

Подібна політика відштовхнула від нього частину козаків та селян, що стали орієнтуватися на лівобережне козацтво. Восени 1663 р. разом із польськими і татарськими військами гетьман спробував установити свою владу на Лівобережжі, але його похід закінчився провалом. На Правобережжі набирало сили антигетьманське і антипольське повстання. До кінця року повстання були придушені (близько 100-120 тис. чол. загинуло, десятки тисяч були захоплені в полон кримськими татарами).

Запідозривши змову проти себе в середовищі правобережної старшини, П. Тетеря домігся від польської влади ув`язнення Ю. Хмельницького (архімандрита Гедеона) і розстрілу І. Виговського (котрий на той час був польським сенатором і київським воєводою). Каральні заходи не додали популярності П. Тетері. Наростаюче народне повстання проти гетьманської влади, підтримане запорожцями під проводом І. Сірка і лівобережним гетьманом І. Брюховецьким, змусило П. Тетерю у червні 1665 р., захопивши військову скарбницю, утекти до Польщі. Правобережжя деякий час залишалося без гетьмана.

Лівобережні полки у квітні 1662 р. на старшинській раді гетьманом обирають переяславського полковника Якима Сомко. Проте обіймав він цю посаду лише місяць, бо московський уряд, не довіряючи Сомко, не визнав законності його обрання. У Москві на цю посаду підтримували запорозького отамана Івана Брюховецького. Зваживши, що гетьмана обирає козацтво, він схилив (обіцянками, погрозами) на свій бік Запорозьку Січ, козацькі низи й міщанство. У червні 1663 р. у Ніжині зібралася так звана „чорна” рада, в якій взяли участь разом з козаками селяни та міські жителі. Спираючись на підтримку козацьких низів, І. Брюховецький домігся обрання себе гетьманом.

І. Брюховецький був гетьманом Лівобережної України у 1663-1668 р. Спочатку він проводив проросійську політику. Незабаром після свого обрання підписав Батуринські статті 1663 р., які містили нові поступки царському урядові. Він першим з українських гетьманів поїхав для свого затвердження у Москву, де одержав титул боярина. Під час свого візиту у грудні 1665 р. він підписав Московські статті, що значно обмежили суверенітет Гетьманщини.

За умовами Московського договору:

– російські воєводи й залоги отримували право перебувати майже в усіх великих містах;

– збирання податків покладалося на російських воєвод, а збори повністю мали надходити до царської казни;

– вибори гетьмана могли відбуватися лише з дозволу царя та у присутності царського представника;

– гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики;

– київський митрополит повинний був призначатися московським патріархом.

Таким чином, договір підтримував привілеї козацької старшини і права реєстрових козаків, але посилював адміністративну і фінансову залежність гетьманського уряду від царя, ще більш обмежуючи українську державність.

Андрусівський договір 1667 р. Тим часом Росія та Польща розпочали переговори про припинення польсько-російської війни 1654-1657рр. які закінчилися підписанням у січні 1667 р. Андрусівського договору (с. Андрусово, поблизу Смоленська).

За цим договором:

– між Росією і Польщею встановлювалося перемир`я на 13,5 років;