Реферат: Український інфекціоніст Микола Федорович Гамалія
Микола Федорович Гамалія (1859-1949) – український мікробіолог і епідеміолог, почесний член Академії Наук (1940 р.), заслужений діяч науки (1934 р.), лауреат державної премії (1943 рік).
Микола Федорович народився в Одесі. Його дід М.Л.Гамалія (1749-1830) був лікарем, написав у 1789 році монографію про сибірку, яка була перекладена німецькою мовою.
Гамалія закінчив Одеський університет в 1880 році, а в 1883 році і Петербурзьку військово-медичну академію, працював в Одесі в лікарні О.О.Мочутковського протягом 49 років. В 1885 році у Луї Пастера вивчав проблему сказу. В цьому ж році, повернувшись в Одесу, заснував разом з І.І.Мечниковим і Я.Ю.Бардахом першу в Росії бактеріологічну станцію і вперше в Росії здійснив вакцинацію людей проти сказу.
Коли в 1887 році у Франції і Англії розпочалася компанія проти Пастера. Навіть на засіданнях Академії Наук в Парижі відкрито обвинувачували Пастера в тому, що він своїми щепленнями заражає сказом і губить людей, Пастер викликав у Париж Гамалію. Микола Федорович в ті роки був одним з не багатьох лікарів, спеціалізованих в області бактеріології. Він створив у себе на квартирі лабораторію. Гамалія переїхав в Париж в розгар роботи Пастера по сказу і незабаром прийняв в ній активну участь.
“Пізніше, - пише професор С.М.Муровцев, - разом з Пастером український вчений пережив всі труднощі боротьби за ведення антирабічних прививок. Він був пристрасним пропагандистом цього методу не тільки на Батьківщині, але й на зарубіжжі”.
Вивчивши метод приготування вакцини і методику прививок проти сказу, одержав від Пастера заражених кроликів, М.Ф.Гамалія повернувся в Одесу і незабаром почав прививки у знову створеній міській лабораторії. На чолі її стояли І.І.Мечников і М.Ф.Гамалія. але це була не тільки практична лабораторія. Однією із її задач було здійснення науково-дослідницької роботи. в історії розвитку вітчизняної мікробіології відіграла Одеська лабораторія (сьогодні Науково-дослідницький інститут імені І.І.Мечникова). У створенні цієї лабораторії велику роль відіграв Пастер, який спочатку відносився негативно до створення (як і в загальному до створення подібних лабораторій в різних країнах). Він прагнув до організації великого міжнародного інституту в Парижі, де на його думку, необхідно було зосереджено сили на вивчення сказу і проведення прививок. При цьому Пастер виходив з пропозиції (помилку якого він незабаром сам визнав), що прививки можна робити в будь-який час після укусу, а коли так, то потерпівши від укусу можуть з’їздити в Париж. Факти не тільки відкинули цю хибну думку, але й ледве е поставили під загрозу ідею антирабічних прививок. Але звинувачувати Пастера в цьому важко. Він турбувався за долю методу і боявся передати нову і складну справу в руки недостатньо освічених людей.
А між іншим статистика і спостереження невтомно підтверджували, що для успіху антирабічних прививок необхідно як можна скоріше розпочати їх. Це основне правило стосувалось всіх хворих укушених скаженими собаками, особливо укушених вовками, коли скорочується інкубаційний період. Це пояснюється великими розмірами ран і великим числом укусів, а значить, і великою кількістю мікробів, що проникають в організм.
Отже, оскільки пастерівська лабораторія поки, що була єдиною, в Париж з’їздилися люди, що потерпіли від укусів, не тільки з міст і сіл Франції, але й з інших країн, а прививки не завжди починалися своєчасно. Печальні результати цього скоро стали очевидними. Статистика продовжувала реєструвати випадки смерті від сказу.
Цікава доля російських людей, що приїхали в Париж для прививок із Смоленської, Орловської, Володимирської і інших губерній Росії. В невеликому містечку Білім, колишньої Смоленської губернії 1 травня 1886 року скажений вовк покусав 19 чоловік. Укуси були дуже тяжкими, всім постраждалим загрожувала смерть. Доки були зібрані благодійні суспільні кошти (в царській Росії суспільство не давало грошей на це), доки нещасні люди добралися до Парижу, пройшло 13 років. Прививки почалися лише 14 травня. Із 19 чоловік загинуло троє.
В той час в Париж приїхало ще 16 чоловік, укушених скаженими собаками. Всім їм було зроблено антирабічні прививки.
Ці і аналогічні випадки не могли не вплинути на рішення і доцільність і навіть необхідність створення широкої сітки пастерівських станцій по всьому світі, що забезпечили би своєчасність прививок проти сказу.
Першою в світі станцією з антирабічних прививок після пастерівської була станція в Одесі. Важливо було те, що співробітники Одеської лабораторії не замкнулись в рамках хай навіть не серйозних, але практичних задач. За перші 3 роки своєї діяльності Одеська станція зробила прививки біля 1500 людям, які потребували їх. Смертність складала близько 2,5%, але з вдосконаленням методу знизилась до 0,61%. Практика прививок в Одесі, поглиблені наукові пошуки Миколи Федоровича Гамалії і його співробітника доктора Я.Ю.Бардаха дали основу російським вченим повністю підтвердити принципи пастерівського методу.
“Я – писав Гамалія, - висунув сильні аргументи на користь пастерівського методу на основі досвіду одеської станції, а також привів знищуючу критику дослідів і статистичних викладань противників”.
М.Ф.Гамалія проявив велику мужність лікаря і ученого, поставивши досліди на собі. Це було в той час, коли вже ставало ясно, що необхідно застосовувати для тяжкоукушених людей і для тих, які пізно звертались за допомогою більш інтенсивну систему прививок.
В 1892 році, повернувшись в Росію, захистив докторську дисертацію (“Етіологію холери з точки зору експерементальної патології”). З 1899 по 1908 р. був директором заснованого ним Бактеріологічного інституту в Одесі. З 1912 по 1928 рік керував Віспоприваючим інститутом імені Дженнера в Санкт-Петербурзі. З 1930 по 1938 р. – науковий керівник Центрального інституту епідеміології і мікробіології в Москві. З 1939 року – завідуючий лабораторією Інституту епідеміології і мікробіології (з 1949 р. – Інститут епідеміології і мікробіології ім. М.Ф.Гамалії).
Микола Федорович Гамалія – автор більше 300 робіт, значна частина яких, призначена проблемам сказу і холери. Їм представлений, так званий, інтенсивний метод прививок. Вперше висунув положення про існування прихованих форм інфекції, уточнив значення строків щеплення антирабічної вакцини для ефективності дії. В 1888 році Гамалія відкрив холероподібний пташиний вібріон і представив протихолерну вакцину. До 90-х років ХІХ ст. відносять йог роботи по загальній патології, запаленню бектеріолізмом, вивчення феномена бактеріології. В 1894-1896 рр. Гамалія описав явища так званого гетероморфізму бактерій, це відкриття перевершило сучасне вчення про L – форми.
Займаючись розробкою питань епідеміології М.Ф.Гамалія вивчав роль корабельних щурів в поширенні хвороби і організував суцільну дератизацію під час спалаху епідемії в Одесі в 1902 році. За ініціативою М.Ф. Гамалії і за допомогою розробленого ним методу приготування віспової вакцини в 1918 році в Петрограді було введено всезагальне віспопрививання, потім прийняте по всій країні, згідно декрету від 10 квітня 1919 року, підписаного В.І.Леніним. в 1918-1919 рр. М.Ф.Гамалія вивчив методи приготування сипнотифозної вакцини.
В останні роки життя він розробив питання загальної імунології, вірусології, вивчав віспу, грип, інтенсивно опрацьовував проблему специфічного лікування туберкульозу.
В 1942 році ним представлений метод профілактики грипу шляхом обробки слизової оболонки носа препаратами олеїнової кислоти.
Ще в 1899 році Гамалія висловив думку про “невидимих мікробів”, як збудників раку. Вірусної теорії раку він дотримувався до кінця свого життя.
В 1910-1933 рр. М.Ф.Гамалія був редактором журналу “Гігієні і санітарія”, в 1939 році головою, а потім почесним головою Всесоюзного союзу мікробіологів, епідеміологів і інфекціоністів. Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапору.
Щодо свого світогляду, то Гамалія був послідовним матеріалістом.