Реферат: Українці в Австралії
Зачекались цокоту підков.
Може вершник на коні прискаче
З синіх гір до золотих долин?
Може скоро не одна заплаче,
І рушницю стисне не один?
Чумак поволі зализав занози,
І гордо голову підняв.
Воли свої і волю й вози
Він не на пиво, а на кров зміняв.
У пам’яті своїх друзів, усіх, хто співпрацював з ним, О.Кохановський залишився «великим патріотом і книголюбом». Зокрема, В.Шевченко писав: «Він був людиною широкого світогляду, високої інтелігентності, мав оригінальність думок і славився влучним дотепом, страждав за кривди, заподіяні українському народові, та любив Україну безмежно». Дуже цінні його спогади викладені у статті «Походження роду», де подано вичерпні факти родинних зв’язків із своїм дядьком, В.Голубовичем – Прем’єр-міністром УНР. Вірші автор розглядав як побічну розвагу, що заповнювала його час з моменту виходу на пенсію у 1970 р. Інженерні ж заслуги ставлять О. Кохановського в новітній історії України поруч з такими інженерами, як Іван Полюй, Ігор Сікорський, Борис Грабовський, Михайло Мартинець та багато інших. Тільки що ті творили в інших соціальних і політичних умовах, могли брати участь у громадській діяльності, чого О.Кохановський був позбавлений. Але, попри всі ці обмеження, він зайняв помітне і заслужене місце в історії українського інженерного руху. Народившись у часи найбільш драматичної історії українського народу, він пережив воєнну хуртовину, яка змінила докорінно його долю. Він навіть не міг передбачити того, що доживе свій вік у далекій Австралії. Думки О.Кохановського повсякчас линули на Україну, він глибоко переймався її проблемами і труднощами, які турбували всю українську діаспору. Важко екстраполювати одну коротку розповідь про іммігранта, народженого в Україні, на великі вартості всієї повоєнної хвилі української імміграції, що в силу обставин змушена була залишити свою батьківщину, яка в умовах тодішньої сталінської диктатури вбивала таланти сотень тисяч із тих, хто повернувся з таборів для інтернованих осіб до рідної домівки.
У подальші роки, через закритість від світу Радянського Союзу, кількість іммігрантів до Австралії з території України була незначною, за винятком потоків єврейської імміграції. В Австралії проживає також незначна частина українських іммігрантів з Польщі та Югославії.
Третя хвиля припливу до Австралії української імміграції відбулася після проголошення незалежності України – в 1991 р. Лише за п’ять років потік української імміграції в Австралію становив 4,5 тис. людей і в 1996 р. досягнув загальної кількості осіб, народжених в Україні ,–13,5 тис. До 2001 р. потік української імміграції до Австралії зріс на 5% і становив до 14, 1 тис. людей.
Переважна більшість осіб, народжених в Україні, проживає у штатах: Вікторія – 5,8 тис., Новий Південний Вельс – 5,020 тис., Південна Австралія –1,490 тис. та Квінзленд – 880 осіб (див. карту). Остання демографічна статистика в Сіднеї виявила нову тенденцію переміщення центру осілого поселення вихідців з України: із західного його передмістя Лідкомбу, де переважно концентрується робоча верства населення, до Воклюсу – південно-східного району, в якому проживає більш заможна і високоосвічена частина мешканців Сіднея.
Українці в Австралії – одна із високоосвічених націй. У віці від 15 років і старше більша половина (51,3%) отримали ту чи іншу форму освіти або професійні кваліфікації, що значно перевищує рівень, досягнутий у загальному австралійському суспільстві (46,2%). Серед народжених в Україні австралійців 26% отримали вищу освіту, включно з післядипломною освітою (див. таблицю 1 PDF - файл). Ще 11% вихідців з України продовжують навчатися в системі вищої та спеціальної освіти Австралії .
Проте не завжди освітня система в Україні давала можливість підготувати таких фахівців і спеціалістів, які б відповідали потребам вільної ринкової австралійської економіки. Тому багатьом іммігрантам прийшлось перекваліфікуватися або домагатися визнання дипломів, отриманих в Україні, через проходження складної процедури тестів. Серед іммігрантів, народжених в Україні, вік яких перевищує 15 років, лише 32,9% задіяні у сфері матеріального виробництва (при загальноавстралійському рівні зайнятості 63%) і більше 11% залишаються безробітними (при загальному рівні безробіття в Австралії не вище 7,4%). Період «полювання» за високоосвіченими кадрами з України вже минув. Фахівці у сфері інформаційних технологій, які сьогодні готуються в українських вузах, не відповідають вимогам провідних комп’ютерних компаній Австралії. Те саме стосується і лікарів. Тому в перелік спеціальностей на імміграцію Австралія не включає висококваліфікованих фахівців з України. Перепідготовка цих кадрів коштує для Австралії набагато більше, ніж підготовка їх у власних університетах. Сьогодні тут потрібні люди із середньою спеціальною освітою (медсестри, перукарі, повари, будівельники і т.д.). Австралійські органи національної акредитації та визнання дипломів уже встигли збагнути, що в результаті високого рівня корупції у системі вищої освіти України до їхньої країни іммігрують особи, які не лише недосконало, але й часом зовсім не володіють знаннями, передбаченими програмами вузів. Український уряд продовжує утримувати одну з найдорожчих систем вищої освіти у світі, яка не задовольняє не лише внутрішніх потреб країни, але й не відповідає імміграційним потребам, нівелює цінності університетського диплома, засмічує суспільство некваліфікованими кадрами не лише у різних сферах народного господарства, але й науки, культури, мистецтва. У свою чергу, австралійський уряд не проводить будь-яких заходів щодо примусового притягнення новоприбулої імміграції до власного національного лона. В адаптації новоприбулої до Австралії імміграції переважно застосовуються економічні методи та соціальні мотиви. Наприклад, кожного року федеральний уряд Австралії здійснює перегляд фінансування Схеми служб для поселення через систему допомоги, так званих грандів. Міністерство громадянства та багатокультурних справ Австралії прагне підтримати тих, хто отримує таку допомогу відповідно до цієї Схеми, а також підключає нові групи новоприбулих іммігрантів, які намагаються працевлаштуватись, і тих, хто проживає у віддалених районах. Широку програму по привабленню іммігрантів за здібностями розробив уряд Південної Австралії.
Сьогодні відчутне постаріння української імміграції в Австралії. Це зумовлено не лише природними факторами, а й політичними, оскільки федеральний уряд Австралії посилив вимоги до імміграційних процесів з України та інших країн колишнього Радянського Союзу. Україна введена до переліку країн надмірного ризику щодо нелегальної імміграції. Лише в минулому році більше тисячі громадян України стали в чергу на отримання дозволу на імміграцію в Австралію. Зараз в Австралії переважають представники другої хвилі імміграції, середній вік якої 64 роки, а середній вік мешканців Австралії не перевищує 36-ти років (див. таблицю 2 PDF - файл). Велика перевага у кількості представників старшого віку приводить до того, що найбільш впливовими лобістськими групами у середовищі української громади залишаються ті, які формуються із складу повоєнної імміграції. Вікову і статеву структуру української імміграції слід враховувати при проведенні культурно-освітніх заходів, мистецьких фестивалів, виставок, що має великий соціальний вплив на їх успіх. У статевій структурі українських іммігрантів переважають жінки: на кожну сотню припадає 80 чоловіків.
Післявоєнні імміграційні громади з великим ентузіазмом розбудовували в Австралії свою матеріальну базу, зводячи церкви, школи, дошкільні установи, клуби, концертні зали, домівки різних молодіжних організацій, фінансові кооперативи, редакції газет та іншого роду приміщення, які з часом потребували модернізації, профілактичних ремонтів та постійного догляду. Однак постаріли не лише будівлі, але й люди, які їх зводили. Значна частина членів українських громад відійшла у вічність. Окремі громадські організації постійно висловлюють стурбованість щодо майбутнього українського організованого поселення, вишукують можливості наповнити напівпорожні приміщення шляхом здачі їх в оренду різним етнічним групам, які не мають ніякого відношення до української справи. Післявоєнна імміграція не готова передати новоприбулим українцям у користування та збереження пристосованих приміщень і будівель (навіть на умовах пільгової оренди). Окремі українські громади (Перту, Аделаїди, Вулонгонгу, Сант Мерісу та околиць) вже провели розпродаж свого майна (церков та домівок). Не дивлячись на рекомендації Оглядового комітету, створеного для вивчення громадської думки українців у Новому Південному Вельсі, про недоцільність розпродажу громадського майна, такої ж участі зазнав і український Культурно-товариський клуб у Лідкомбі. Вихід з цієї ситуації міг би бути знайдений при більш плідній співпраці з новоприбулою імміграцією, яка здатна продовжити українське організоване життя на Зеленому континенті. Більше року працювали члени Оглядового комітету над переглядом української організаційної структури у штаті Новий Південний Вельс, над анкетами опитаних. У результаті анкетування, проведеного у 20 українських громадських організаціях штату, 62% респондентів вагалися і негативно поставилися до запитання про активність заохочування новоприбулих українців до членства в них. Проте індивідуальне опитування показало, що майже всі респонденти зігнорували це запитання. Тому, не дивлячись на велику кількість українських організацій в Австралії, за останнє десятиріччя не було створено і зареєстровано жодної організації, яка б відповідала потребам новоприбулих українських іммігрантів або створювалась відповідно до їх зацікавлень. Прагнення «пригорнути» новоприбулу імміграцію до існуючої організаційної структури практично розбивається в конфлікті “батьки-діти”, призводить до посилення тиску протидії з обох боків. Нова хвиля здатна перейняти керівні пости від теперішньої діаспори або сформувати свої власні оргструктури. Поглиблення розділу між новоприбулою та післявоєнною імміграційними хвилями призводить до посилення процесів швидкої асиміляції першої в австралійському суспільстві та відокремлення її від громадської діяльності в українському організованому житті діаспори. Відокремлення новоприбулої імміграції від організованого українського життя в діаспорі відкидає існування майбутньої етнічної ідентичності на Зеленому континенті.
Новоприбула імміграція відрізняється від попередньої своїм характером, надає більше преваг економічним мотивам, ніж політичним. Пережиті економічні труднощі та зубожіння після розвалу Радянського Союзу ставлять перед нею завдання швидкої стабілізації свого фінансового стану в країні нового поселення для того, щоб допомогти своїм рідним, які залишилися в Україні, у виживанні та подоланні негативних наслідків і соціальних аспектів невдалого реформування української економіки. Однак не слід огульно всіх новоприбулих іммігрантів називати «заробітчанами». Цей термін доречний лише тим особам, які приїздять в Австралію виключно на заробітки з метою повернутися із заробленими грошима додому. В загальноавстралійській структурі новоприбулої імміграції найбільше повертаються на батьківщину ті, хто приїздить з Британії. Проте ні в пресі, ні в жодному офіційному урядовому документі Великобританії немає якихось образливих епітетів на адресу цієї частини іммігрантів. Якщо ж розглядати рівень поворотності на батьківщину в структурі української імміграції, то тут першість належить не молодим працездатним людям, а пенсіонерам. Відповідно до австралійського законодавства, людям пенсійного віку, які отримують пенсію в Австралії, дозволяється при збереженні громадянства отримувати пенсію за кордоном. Цими можливостями скористувалися сотні представників повоєнної хвилі імміграції. Нова імміграція, яка прибуває сюди з України на постійне проживання, формує всі соціальні й економічні ознаки осілого життя: придбання житла, формування родини, народження дітей, отримання кваліфікацій, вивчення мови і, звичайно, працевлаштування, яке не можна розглядати лише як «заробітчанство». Природно, значна частина зароблених ними коштів направляється членам їх родин в Україні. Лише за підсумками Міністерства фінансів України, минулого року українські іммігранти перерахували понад 6 млрд. дол. Це суттєва допомога не лише родинам іммігрантів, але й усій українській економіці. Тому більшість представників як повоєнної, так і новоприбулої імміграції не лише виступають проти терміну «заробітчани», але вважають його і шкідливим, і образливим. Замість взаємних образ, урядові представники сфери міжнародних економічних зв’язків, які протягом вже багатьох років не можуть проштовхнутися на австралійському ринку, могли б залучати здібних і кваліфікованих іммігрантів для створення різного роду індустріальних осередків, «оазисів української економіки». Австралія ж проявляє відверту незацікавленість навіть найбільш технічно досконалими пропозиціями з українського боку, включно щодо продажу вертольотів для гасіння пожеж, літаків, човнів і т.д. До такого висновку прийшла вже третя парламентська делегація і бізнесова делегація Торгово-промислової палати України. Причини таких непорозумінь полягають у тому, що сьогодні в Австралії відсутня ремонтна база запасних частин та належна інфраструктура по догляду за технікою, яка розроблена і виготовлена в Україні. Новоприбулі іммігранти з вищою інженерною та технічною освітою, які перебувають в Австралії, стали б для України у великій пригоді на шляху просування української техніки і технологій на ринку Зеленого континенту. Досвід «оазисної економіки» успішно застосовують представники різних країн світу. Однак у питаннях розвитку українсько-австралійських інвестиційних програм далі констатації цього факту справа не зрушується з місця.
До новоприбулих висловлюються елементи контраверсії. Вважають, що нова хвиля імміграції може стати найбільш активним елементом, який міг би надати новий імпульс не лише українському суспільному життю, а й посприяти розвитку громадсько-культурних інституцій української діаспори в Австралії, доступ до яких новоприбулим емігрантам досить обмежений. Відносини попередніх генерацій української діаспори та нової хвилі виявляються у рідкісних контактах представників різних українських організацій діаспори з поодинокими новоприбулими емігрантами, яким все ще не дозволяється набувати прав співзасновників громад, кредитних установ, клубів.
На противагу цьому, інші вважають, що представники третьої хвилі є політично денаціоналізованими, атеїстами, занадто меркантильними, що, окрім власного матеріального благополуччя, практично нічим не цікавляться. Проте прихильники останньої точки зору не соромляться відверто експлуатувати новоприбулих емігрантів для догляду за своїми дітьми та старшими, немічними людьми, а також на важких будівельних роботах та на працях, шкідливих для здоров’я. Новоприбула імміграція, як правило, перебільшувала фінансові можливості попередньої української діаспори, а відсутність очікуваної підтримки привела до того, що стосунки між ними охололи.
Представники старшої імміграції висловлюють своє незадоволення тим, що новоприбулі українці постійно вимагають від неї допомоги, не прислуховуються до її повчань і рекомендацій, більшість з яких полягала у необхідності повернутися в Україну для будівництва вистражданого ними міфу. Розвінчання цього міфу про малознану Україну створило бар’єр між різними хвилями української еміграції. Нові інформаційні потоки з України та про Україну розвіяли ряд стереотипів та міфів, які роками плекалися в умовах інформаційної блокади і сприймалися членами української громади в далекій Австралії як істина в останній інстанції, що не підлягає перегляду. Довгі роки інформаційної самоізоляції утворили в межах цієї громади особливий тип діаспорної української мови, базованої на власно творених словниках та правилах граматики. З проголошенням української незалежності було зруйновано інформаційну блокаду між Україною та Австралією, чому сприяли нові можливості інформаційних технологій та запровадження цифрових засобів комунікації, включно з Інтернетом.
Новоприбула еміграція не задоволена ставленням старшої генерації до сучасної української мови. По-різному ставляться до проблем, які виносяться на обговорення, серед вихідців з Галичини (або їх дітей) і так званих “східняків” – вихідців із східних та центральних земель України. Тут існують різні погляди і різні сподівання. Слід врахувати, що у двох перших хвилях української еміграції до Австралії їхали переважно вихідці із Західної України, і це наклало свої особливості на поширення мовного діалекту в спілкуванні. Представники цієї частини діаспори нерідко займають більш жорстоку позицію у питаннях вжитку харківського правопису, базованого на словнику Голоскевича, написаного і надрукованого в 1928 р. Україномовна програма SBS радіо, як основна національна компанія, здійснює трансляції своїх програм на літературній українській мові, відповідно до орфографічного словника, затвердженого Академією наук України 4 лютого 1991 р. Серед мов, які іммігранти з України вживають у домашньому спілкуванні, переважають: російська – 43,4%, українська – 36,1% та англійська – 13,7%. Переписом населення встановлено, що 26,6% вихідців з України взагалі не можуть говорити англійською мовою і не вживають її. Більше того, значна кількість людей, які народжені в Україні (12,1 тис. осіб), користуються у домашньому спілкуванні мовою, відмінною від англійської, не дивлячись на те, що 72,2% дуже добре розмовляють англійською мовою (див. таблицю 3 PDF - файл).
Відповідно до останнього перепису населення, проведеного в Австралії у серпні 2001 р., проявилася небезпечна тенденція у зменшенні кількості осіб, які вживають українську мову в побуті та в домашньому спілкуванні. Статистика виявила, що порівняно з попереднім переписом населення, кількість родин, які застосовують українську мову в комунікації між батьками та дітьми, зменшилась на 5%. Аналіз цієї тенденції засвідчує негативний вплив двох основних причини, які пов’язані з двомовністю української імміграції. Перша полягає у швидкій асиміляції другої та третьої генерації українців в Австралії, а також з появою змішаних подружжів, у яких пропагована двомовність витісняє українську мову із спілкування між членами родини. Друга причина обмеження вжитку української мови в побуті обумовлена тим, що новоприбула імміграція з України теж є двомовною: вільно володіє як українською, так і російською мовами, але віддає перевагу останній, а обмеження переписних анкет призвели до повної елімінації української мови. Різке загострення становища з українською ідентичністю і мовою в Австралії та інших країнах Західного світу вимагає безпосередньої, а не декларативної участі українського уряду в налагодженні міждержавних контактів з метою виконання статті 12-ої Конституції України, де говориться: «Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави». Ставлення української держави до закордонної підтримки україномовного теле- і радіомовлення, освіти, інвестиційних проектів дозволить підкріпити згасаючий ентузіазм окремих громад урядовими зусиллями по розширенню культурно-національних, освітніх та бізнесових зв’язків з українцями зарубіжжя.
Післявоєнна імміграція проявляла великий ентузіазм у розбудові українських суботніх шкіл. Австралійська освітня система українського шкільництва включає дошкільні заклади, рідні та братські школи, курси підготовки іспитів на атестат зрілості, а також курси українознавства у двох провідних університетах: ім. Макворі (Сідней) та ім. Монаша (Мельбурн), що фінансуються Фундацією українознавчих студій Австралії (ФУСА). Суботні українські школи існують у кожному штаті і фінансуються порівну як від грандів австралійського уряду, так і за рахунок батьків. Їх діяльність координується Центральною шкільною радою Австралії. На початку запровадження українського шкільництва вивчення української мови в суботніх школах привело до значного збільшення кількості студентів. Окремі вчителі цих шкіл робили успішні спроби у пристосуванні своїх програм вивчення української мови до тих, які вживались в Україні. Зараз, окрім мови і літератури, школярі вивчають культуру, історію, географію та основи релігії. У минулому році лише 300 дітей по всій Австралії були охоплені навчанням в українських суботніх школах. Завдячуючи зусиллям української громади Австралії, починаючи з 1975 р., австралійський уряд дозволив при здачі іспиту на атестат зрілості (HSC) зараховувати результати матрикуляційних екзаменів з української мови при вступі до університету. Цими перевагами скористалися сотні українців другої генерації, молодих людей українського походження, народжених в Австралії. Однак в сучасних умовах, відповідно до вимог Міністерства освіти Австралії, проявляються труднощі віднайти щонайменше 15 студентів для продовження вивчення української мови у 10 – 12 роках австралійської вищої школи. Іспит HSC з української мови знаходиться під загрозою закриття. Ця проблема виникла не лише під впливом об’єктивних умов, спричинених демографічною ситуацією, що є наслідком падіння народжуваності піс