Реферат: Управління зовнішньоекономічною діяльністю

Однак мала фірма, що обрала подібну стратегію, може потрапити у повну залежність від великої. Уникнути цього можна з допомогою планування ринкової стратегії фірми обмеження частки обороту, який припадає на одного великого клі­єнта. Суть цієї тактики у тому, що дрібна фірма прагне поставити кільком великим компаніям товари таким чином, щоб частка кожної з них у загальному обсязі продажу фірми не перевищувала певних обсягів (наприклад, не більше 20%).

Стратегія використання переваг вели­ких фірм («Хамелеон»). Застосовуючи стратегію «хамелеон», мала фірма ніби «набуває кольору» відомої великої фірми. Прикла­дом такої стратегії є франчайзинг - система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма зобов'язується постачати малу фірму власними товарами, рекламни­ми послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов'язується підтримувати ділові контакти тільки з цією великою фірмою, вести бізнес «за правилами» цієї великої фірми та перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Франчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної тор­гівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу «Макдональд» і «Піца-Хард». Франчайзинг використовують і такі фірми, як «Адідас», «Кока-Кола».

в) Особливості стратегії росту великих фірм . Великі фірми на відміну від малих мають змогу здійснювати масове стандартизо­ване виробництво, а також розширювати сферу своєї діяльності (диверсифікація виробництва). Однак пропорційно росту розмірів компанії знижується її гнучкість.

Залежно від темпів росту та ступеня диверсифікації виробницт­ва великі компанії можна розбити на три групи: «горді леви», «непово­роткі бегемоти» та «могутні слони» (табл. 3).

Таблиця 3.

Основні характеристики великих компаній

Характеристики	«Горді леви»	«Могутні слони»	«Неповороткі бегемоти»
Зростання	Прискорене	Середнє, стабільне	Сповільнене
Профіль	Спеціалізація у важливому, перспективному і великому сегменті ринку	Широка диверсифікація у межах великого ринку	Надмірна, невпорядкована диверсифікація на багатьох ринках (сегментах)
Прибуток	Достатній для прискореного росту	Достатній для забезпечення стійкості на ринку	Недостатній, може завдавати збитків

Типовим «гордим левом» виступає фірма «Соні корпорейшн», яка довгі роки є лідером у виробництві побутової техніки. Ця фірма першою почала виробництво транзисторних радіоприймачів, побуто­вих відеомагнітофонів, лазерних компакт-дисків, телевізорів високої чіткості.

Типовим «могутнім слоном» є фірма «Сімменс», виробнича про­грама якої охоплює практично всю електротехніку. Кому б не нале­жав винахід, вигоду від нього завжди отримає «Сімменс», оскільки він має змогу застосовувати його у всіх електротехнічних приладах.

Типовим «неповоротким бегемотом» є концерн «Філіпс». Ні­мецький журнал «Менеджер магазин» так охарактеризував пробле­ми цього електротехнічного концерну: «Концерн має близько 350 фабрик, розкиданих по всьому світу. Часто страждаючи від їх непов­ноцінного завантаження, «Філіпс» намагається все, аж до останнього цвяшка, виробляти сам... Як у дрібній лавці, асортимент «Філіпса» охоплює від бритви до приладу для лікування нервів, від платівки до персонального комп'ютера».

г) Особливості стратегії середніх фірм. Середні фірми ніби стиснуті лещатами великих і малих фірм. Втриматися на ринку середні фірми можуть лише з допомогою нішової спеціалізації.

Ніша для середніх фірм потрібна насамперед як засіб захисту від прямої конкурентної боротьби з великими фірмами, бо іншого захисного засобу - переваг малого розміру - у них нема.

Середні фірми, що дотримуються нішової спеціалізації, можуть вибрати один із чотирьох видів стратегії росту. Вибір залежить від темпів росту середньої фірми та темпів зростання ніші, в якій ця фірма оперує (табл. 4).

Таблиця 4

Вибір стратегії росту середньої фірми

Темпи росту фірми	Темпи росту ніші
	Помірні	Прискорені
Помірні	Стратегія збереження	Стратегія пошуку завойовника
Прискорені	Стратегія виходу за межі ніш	Стратегія лідерства у ніші

Стратегія збереження спрямована на збереження існуючого становища підприємства, позаяк немає необхідності роз­ширювати його діяльність (темпи росту ніші стабільні) та можливості (темпи росту фірми невеликі). У цій стратегії є небезпека втратити нішу через зміну потреб.

Стратегія пошуку завойовника застосовується тоді, коли фірма відчуває гострий брак засобів для збереження свого становища у межах ніші. Опинившись у такій ситуації, середня фірма звичайно починає шукати велику компанію, яка могла би поглинути її, зберігши при цьому її як відносно самостійний, автоном­ний виробничий підрозділ. Використання фінансових ресурсів великої компанії дозволить середній фірмі не втратити свого місця у ніші. Фірма при цьому може постійно змінювати власників, але зате зберігати свою нішову спеціалізацію.

Стратегія лідерства у ніші придатна тільки у двох випадках:

1. Фірма росте так само швидко, як і ніша, що дозволяє їй перетворитися на ведучу монопольну компанію і не допустити в нішу конкурентів.

2. Фірма має відповідні фінансові ресурси для підтримання свого прискореного росту.

Стратегія виходу за межі ніші ефективна лише тоді, коли межі ніші надто вузькі для фірми. Фірма може спробувати перетворитися на велику монополію, втративши при цьому своє «нішове обличчя». Дійшовши до межі ніші, фірма вступить у пряму конкуренцію зі сильнішими та більшими фірмами. Для цього «бою» фірма мусить нагромадити ще у межах ніші достатню кількість І фінансових та інших ресурсів.

Вироблення ринкової стратегії фірми - це процес сканування світового ринку, визначення глобальної та локальної цілей зовнішньо­економічної діяльності, вибір оптимальних сегментів (ніш). Ця діяль­ність значною мірою сприятиме досягненню поставлених цілей, зокрема приведенню експортного потенціалу фірми у відповідність із цими цілями, вибору партнерів для експортно-імпортних операцій із метою запобігання неефективним міжнародним ринковим транс­акціям.

2. Об’єкти валютного регулювання

а) Поняття валютного курсу . В умовах функціонування рин­кової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валют­ний курс національної грошової одиниці. Його зміни суттєво вплива­ють на розвиток як внутрішньогосподарських процесів, так і зовніш­ньоекономічних позицій тієї чи іншої країни. Мається на увазі вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух коротко- та довгостро­кових капіталів, розміри заборгованості, платіжного балансу країни і т.д.

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох гро­шових одиниць, або ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.

б) Встановлення валютного курсу . У більшості країн при встановленні валютного курсу застосовується пряме котирування. Воно означає, що певна постійна сума іноземної валюти (наприклад, 1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 дол. рівний 0,6305 ф.ст.).

Рідше застосовується непряме котирування. Основою у цьому разі служить одиниця національної валюти, порівнювана, скажімо, з доларом. Це котирування використовувалося б у Великобританії, наприклад, 1 ф.ст. рівний 1,586 дол.

Валютні котирування звичайно встановлюються банками. При, цьому залежно від того, чи здійснює банк купівлю чи продаж валюти, розрізняються курси продавця та покупця.

За курсом покупця банк купує іноземну валюту, а за курсом продавця - продає її. Так, скажімо, котирування 1,9430/50 марок ФРН за 1 дол. означає, що банк готовий купити у клієнта 1 дол. за 1,943 марки, а продати йому 1 дол. за 1,945 марки. Різниця між курсами продавця та покупця використовується для покриття витрат банку і звичайно містить банківський прибуток. Ця різниця, що називається маржею чи спредом (від. англ. зргеасі), як правило, становить десяті або й навіть соті частки процента і може колива­тися залежно від конкретної ситуації на валютному ринку.

в) Види валютних курсів. Розрізняють валютні курси за ви­дами платіжних документів: курс телеграфного переказу, курс пош­тового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

Крос-курси становлять собою котирування двох іноземних валют, ні одна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, крос-курсом вважатиметься курс японської ієни до марки ФРН, встановлений українським банком.

Звичайно під крос-курсом розуміють також будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох відповідних валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської ієни та марки ФРН, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс ієни до марки.

Залежно від видів валютних угод розрізняють курси поточні та термінові (спот і форвард). При укладенні поточних валютних угод обмін валюти здійснюється після заздалегідь обумовленого терміну за попередньо встановленим форвардним курсом.

Форвардний курс отримується вирахуванням премії від поточного курсу чи додаванням дисконту до нього. Валюта котирується з премією чи дисконтом на валютному ринку залежно від очікуваних перспектив динаміки її курсу і від рівня міжнародних процентних ставок у ній та інших валютах. Якщо валюта котирується на термін зі знижкою, то її форвардний курс нижчий від поточного, і навпаки.