Реферат: Види географічних карт

Робота з контурними картами сприяє засвоєнню карти, її номенклатури.

За рубежем у школах використовують німі та напівнімі карти. У нас у загальноосвітній школі такі карти не застосову­ються. Німа карта - звичайна фізична карта, але без геогра­фічних назв. Вона служить для контролю знань карти. Учневі необхідно знайти потрібний об'єкт на карті, не маючи назви. Навчальне значення цих карт невелике. На напівніміх картах позначаються лише початкові букви географічних назв. Такі карти служать також засобом перевірки знань карти.

На рельєфних картах досить наочно, об'ємно зображе­но рельєф, дотримується співвідношення горизонтального і вертикального масштабів. Використовуються рельєфні карти при вивченні рельєфу в початковому курсі. Зазвичай ці кар­ти мають невеликий формат, на них зображується в основно­му гірська місцевість з її елементами (хребтами, долинами, вершинами, перевалами тощо).

На практиці використовуються й саморобні рельєфні карти, масштабні й позамасштабні. Для виготовлення масш­табних карт потрібно мати топографічну основу, потім бе­реться певний вертикальний масштаб і по горизонталях на­клеюються шари картону. Позамасштабні карти роблять з пластиліну, інших підручних матеріалів. Саме виготовлення рельєфної карти дає можливість детально ознайомитися з рельєфом території.

Існують також карти з посиленою реалістичною наоч­ністю. Це ілюстративні або картинні карти, на яких подані зо­браження тварин, рослин, людей, пароплавів, літаків, міст. До таких карт належать і фізіографічні карти, де подані перспек­тивні малюнки форм рельєфів у межах їх контурів. Є глобулярні карти - випуклі настінні карти великих розмірів, де викрив­лення значно менші, аніж на звичайних площинних картах.

Призначення топографічних карт і планів місцевості - ознайомити школярів із детальним зображенням ділянок зем­ної поверхні і пояснити, як здійснюється генералізація при створенні середніх і дрібномасштабних карт.

Особливий картографічний посібник — це глобус, що є

моделлю Землі. На ньому земна поверхня зображена без викривлень, витримується єдиний масштаб. Він використову­ється, як і карти, для вироблення правильного уявлення про форму і розмір географічних об'єктів.

Глобус незамінний при вивченні форми Землі, її добового і річного руху (для цього використовується пристрій з глобусом - телурій), при вивченні географічних координат, проведенні вимірів відстані, для визначення географічного положення об'єк­тів і ознайомлення з картографічним проекціями. За змістом глобуси бувають фізичними і політичними. За масштабом роз­різняють великий демонстраційний глобус (масштаб 1:30 млн) і малі учнівські глобуси (масштаби 1:50 млн та 1:83 млн).

Окрім зазначених навчальних глобусів, є так звані індук­ційні (чорні) глобуси. Вони мають чорну поверхню з градус­ною сіткою, контурами материків. Служать для вивчення гео­графічних координат. На них можна писати крейдою, вказу­вати точки і визначати їх координати.

Також є проекційні глобуси з градусною сіткою, виготов­леною з дроту або скла без суцільної поверхні. Служать для ознайомлення з картографічними проекціями. На них можна показати, як переноситься градусна сітка проектуванням на циліндр, конус.

Доцільно використовувати глобус при вивченні початко­вого курсу географії, географії материків і країн.

Одним із прийомів роботи з географічною картою є ви­роблення просторових і масштабних орієнтирів. Учні повинні добре засвоїти розміщення найважливіших об'єктів і за­пам'ятати їх розміри. Такими масштабними орієнтирами мо­жуть слугувати протяжність Чорного моря із заходу на схід (1000 км), Каспію з півночі на південь (1000 км), відстань Київ-Москва (700 км), довжина острова Сахаліну (1000 км), про­тяжність Червоного моря (2000 км) тощо. Просторові й мас­штабні орієнтири є орієнтирами для позначення інших об'єк­тів, визначення їх розмірів, величини, що дає можливість зна­ходити об'єкти на картах різних за масштабом та тематикою.

Основний вид роботи з картами - опис, характеристика об'єктів. Описи за складністю є різними. Спочатку учні вчать­ся здійснювати описи якого-небудь одного компонента при­роди, господарства (окремої рівнини, річки, озера, геогра­фічного положення, населення, галузі господарства). Потім переходять до більш складного опису природних умов пев­них територій (зокрема фізико-географічної характеристики Сахари, Мінської височини), до економіко-географічного опису окремих країн (наприклад, економіко-географічна ха­рактеристика Чилі). Ще складнішими описами є характеристика природи, населення, господарства країни і порівняль­ний опис окремих компонентів природи, населення, госпо­дарств, природних умов, регіонів, країн. Зазвичай описи ок­ремих компонентів робляться за загальногеографічною й однією з тематичних карт. Комплексні описи (фізико- й економіко-географічний) здійснюються на основі загальногеографічної і тематичної карт, при цьому використовується прийом накладання, зіставлення карт.

При будь-якому описі подаються типовий план, інструк­ція. В основному вся інформація береться з карт. Спочатку такі описи мають навчальний характер, виконуються колек­тивно під керівництвом учителя. Учні оволодівають прийома­ми опису. Потім самостійно виконують аналогічні роботи. Описи за картою виконуються учнями самостійно в знайомій та незнайомій навчальній ситуації. З метою контролю прово­дяться підсумкові практичні роботи з картою.

Важливим прийомом роботи з картами є креслення кар­тосхем на дошці при вивченні нового матеріалу. При цьому можна використати трафарети територій. Пояснення матеріалу супроводжується кресленням картосхеми. Вона повинна бути простою, відображати головне, не ускладнюватися де­талями, її завдання - донести основний навчальний матеріал до свідомості школяра (наприклад, схема вузла транспорт­них шляхів Києва). Головне, що картосхема виконується од­ночасно з поясненням, є динамічною. Можна рекомендувати учням перенести найпростіші картосхеми в робочі зошити. Під час перевірки знань учитель може запропонувати учням накреслити картосхеми на дошці.

Важливим завданням вивчення географії є засвоєння гео­графічної номенклатури. Географії немає без географічних назв. Географічні назви - це адреси, паспортні дані об'єктів. Є обов'язкова номенклатура (зазначена в програмі). Аби за­пам'ятати географічну назву і знати розташування об'єктів на карті, слід частіше їх вимовляти, відтворювати. Кожна нова назва вимовляється чітко, важкі для вимови назви записують­ся на дошці і в робочому зошиті. Учні повинні знати харак­терні особливості об'єкта. На кожному уроці перевіряються знання карти. Рекомендується при вивченні нової назви не замінювати її займенником. Учитель має пояснити походжен­ня географічної назви. У топоніміці часто відображаються найбільш суттєві риси об'єктів (гора Мон-Блан — «Біла гора», річка Єнісей - «Велика вода»).

Робота школярів з картою — невід'ємна складова кожно­го уроку. Тільки завдяки цій роботі можна навчити школяра читати карту.

Використана література

1. Скуратович О.Я., Коваленко Р.Р., Круглик Л.І. Географія: Загальна географія. 6кл..- К.: Зодіак-Еко, 2000.- 223с.

2. Рідний край: Географія та краєзнавство..- К.: Просвіта, 1999.- 97с.

3. Географія українських і сумежних земель.- К.: Обереги, 2005.-

4. Економічна і соціальна географія світу..- К.: Артек, 2000.- 288с.

5. Дольницький Мирон. Географія України..- Мюнхен: Вернигора, 1947.- 91с.

6. Дольницький Мирон Географія України.- Детройт: Батьківщина, 1953.- 88с.

7. Соціально - економічна географія України.- Львів: Світ, 2000.- 680с.

8. Заставний Федір Дмитрович Географія України.- Львів: Світ, 1994.-

9. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України..- К.: Форум, 2000.- 240с.