Реферат: Виховна та навчальна робота учителя в школі за методом В О Сухомлинського

Далі, щоб набуті молоддю знання стали реальним засобом підвищення продуктивності її праці, вчитель виховує в молодого покоління діалектичний погляд на працю, на взаємодію людини з природою. Учні в школі, діти, підлітки, юнаки і дівчата, розвиваються в атмосфері творчого ставлення до праці, бачать практичну потребу в оволодінні знаннями для праці, на практиці переконуються в можливості підкоряти сили природи людському розуму.

Соціальний і моральний прогрес суспільства вирішальною мірою залежить від того, як люди, що складають це суспільство, ставляться до праці, що вони знаходять у ній – лише засіб здобуття матеріальних і духовних благ, чи умову повноцінного, змістовного, цікавого духовного життя. Саме тому В.О. Сухомлинський взяв за основу виховної роботи правило: дитина повинна знаходити радість у праці, в збагаченні своїх знань, у створенні матеріальних і духовних цінностей для людини.

Обстановці безкорисливої радості праці – праці для суспільства – Сухомлинський та його колеги надавали дуже великого значення. Праця сама собою тішить дитину. У самому процесі праці дитина знаходить задоволення. Цілком очевидно, що для створення такої обстановки треба забезпечити інтелектуальну насиченість праці, проникнення науки і техніки в повсякденну трудову діяльність.

Але для цього необхідне однаковою мірою і моральне багатство відносин між членами колективу. В.О.Сухомлинський вважає, що основа праці полягає в кінцевому підсумку не в техніці, а в людині — в її ідеалах і прагненнях, у тих цілях, яких вона досягає своєю безкорисливою добро­вільною працею. Джерело радості праці і повноти духов­ного життя в праці вбачає Вчитель в тому, щоб відносини між юними трудівниками були глибоко людяними, щоб творчою основою праці було створення щастя і радості для людей, для народу. Це і є висока моральність життя.

Важливою умовою здійснення школою своєї ролі в суспільному розвитку є зв'язок школи з життям, а також зв'язок розумового і морального виховання школярів.

Ідеї великих педагогів — Коменського, Песталоцці, Руссо, Ушинського, Дістервега, які спрямували школу, вчителя, учня на вивчення навколишнього світу, вчили досліджувати, пояснювати те, що людина бачить,— від­биваються в роботі вчителя відповідно до його завдань виховання. Важливо, щоб дитина не тільки бачила навко­лишній світ таким, яким він є, а й прагнула робити його кращим. Виховний сенс методу вивчення, що його оби­рає вчитель, набуває в зв'язку з цим особливо великого значення. Дістервег говорив, що поганий учитель лише повідомляє істину, хороший відкриває її. Уміння вести учнів шляхом пізнання так, щоб вони відкривали істи­ну,— це не тільки дидактична майстерність, а й вихо­вання правильних поглядів на природу і суспільство, формування стійких переконань, вироблення необхід­ного для творчої праці дослідницького підходу до явищ природи і суспільного життя.

Ось які слова приводить В.О. Сухомлинський в своїй книзі “Павлиська середня школа”: “Ми вбачаємо свою роль у розвитку учнів не тільки в тому, щоб допомогти їм набути певних знань, а й у тому, щоб виховати в них бажання набувати знання протягом усього життя. І ми праг­немо сформувати в дітей і переконання в тому, що знання, освіченість, інтелектуальна культура — це необхідна умова цікавого, повноцінного, духовно багатого життя, що без знань цікаве життя неможливе, бо неможлива творча праця.”

«Праця додає масла в лампу життя, а думка засвічує її»,— слова англійського економіста Д. Беллерса. Педагогічний колектив на чолі з В.О. Сухомлинським добивався, щоб прагнення кожного вихованця виявити свої сили і здібності, утвердити свою гідність задовольнялося напо­легливою, завзятою працею в оволодінні знаннями.

1.2 . Що таке моральне виховання?

Моральні переконання тісно пов'язані з освітою, але певною мірою вони й незалежні від освіченості, від практичної готовності людини до створення матеріальних цін­ностей. Людина може мати знання, вміти працювати, але в моральному відношенні не бути підготовленою до життя. Моральне виховання — це не тільки формування світогляду й переконань у процесі оволодіння знаннями і діяльності, а й особлива, специфічна виховна робота, яка має свої закономірності, потребує часу і певних форм та методів впливу на свідомість, характер, поведінку людини,

Чим ширше коло теоретичних знань, якими оволоді­ває молоде покоління, чим загальнішого характеру набу­ває високий рівень його освіченості, тим гострішою, оче­виднішою стає необхідність у специфічній виховній роботі. Розкриття виховної суті знань, перетворення знань у пере­конання великою мірою залежать від того, яка в школі ведеться виховна робота, не пов'язана безпосередньо з про­цесом навчання, які ідейні переконання формуються у вихованців в їхній життєвій практиці, який моральний характер має їхня суспільна поведінка, тобто якою мірою підготовлено моральний грунт.

У змісті теоретичних знань, що вивчаються в школі, є великі можливості для формування важ­ливих рис морального обличчя людини: чесності, правдивості, принциповості, духовної мужності, без­страшності й стійкості в боротьбі з труднощами та пере­шкодами. Але тільки засвоєнням знань цих моральних рис не виховаєш, їдеї чесності, правдивості, духов­ної мужності, безстрашності, що проймають теоретичний матеріал, доходять до серця підлітка, юнака, дівчини тільки тоді. кОли й для їхньої життєвої практики харак­терні принциповість, мужність, безстрашність.

Вихованець, наприклад, глибоко схвильований муж­ньою поведінкою Джордано Бруно, стійкістю і непохит­ністю Прометея, хоробрістю Спартака. Його душа прагне спробувати свої сили на високому, благо­родному поприщі. Майстерність і мистецтво виховання полягають у тому, що вчитель допомагає вихованцеві знайти реальні можливості для цього випробування в житті, в нашій дійсності, добивається, щоб іскра, яка зайнялася в юному серці, не згасла. Якщо цих реальних можливостей вихователь не знайшов, то думка, що зародилася в голові вихованця, перетворюється в холостий постріл; чим більше цих пострілів, тим менш чутливим стає вихованець до тих засобів впливу на його свідомість і поведінку, до яких вдається вихователь. В.О. Сухомлинський намагався створити можливості й умови для того, щоб одно­часно з усвідомленням моральних понять здійснювалась моральна поведінка вихованців. Ці можливості є в са­мому укладі життя учнівського колективу, в тому, що і з якою метою роблять діти, в які взаємовідносини всту­пають вони одне з одним і з дорослими. Моральний смисл поведінки залежить також від того, яку участь беруть педагоги в житті вихованців.

Учитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переборювати труднощі, переживати, радіти і засмучуватися. Педагогічний колектив на чолі з В.О. Сухомлинським намагався організувати життя учнівського колективу так, щоб вихо­ванці не розглядали моральну поведінку як своєрідну вправу, як навмисно організовані вчинки, потрібні ви­хователеві для здійснення його задуму.

Молоді серця не терплять штучності. Благородні вчинки повинні бути для вихованця потребою, випливати із самого духу відносин у колективі. Найкращий учитель для дитини той, хто, духовно спілкуючись із нею, забу­ває, що він учитель, і бачить у своєму учневі друга, одно­думця. Такий учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, і слово в його вустах стає могутнім знаряддям впливу на молоду людину, що формується. Від чутливості вчителя до духовного світу вихованців саме і залежить створення умов, що спонукають до мо­ральної поведінки, моральних вчинків. Особливо важ­лива ця якість педагога для виховання підлітків. Найважливішою причиною труднощів у вихованні під­літків є те, що виховна практика постає перед ними в оголеному вигляді, а людина в цьому віці за самою своєю природою не хоче відчувати, що її виховують.

1.3 . Шкільно-сімейне виховання – найбільше повноцінне

суспільне виховання.

Сім'я з її взаємовідносинами між дітьми і батьками — перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся є першими вихователями дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя — най­важливіша умова успішного виховання дитини і в домаш­ніх умовах, і в дитячому садку, і в школі. Дитина йде до І-го класу семи років, але бажано, щоб вона вже з п'яти­річного віку, за два роки до початку шкільного виховання, перебувала у сфері виховного впливу школи. Педагогіч­ний колектив Павлиської школи надавав великого значення моральній, інтелектуальній, естетичній обстановці, в якій перебуває дитина віком від двох до семи років. У перші роки життя в розвитку дитини вирішальну роль віді­грають люди, що оточують її, з усім багатством і багато­гранністю людських відносин. Науці відомі 32 випадки виховання дітей, викрадених у ранньому дитинстві різ­ними звірами. «Диких» дітей, яких повернули в людське суспільство, в жодному випадку не вдалося зробити повноцінними людьми, бо вони провели перші роки свого дитинства не серед людей, не знали людських відносин у найчутливіший до зовнішніх впливів період. Цей єди­ний у своєму роді факт, який дає можливість з'ясувати суть процесу людського виховання, незаперечно свідчить про те, що чим далі від народження, тим людина стає більш консервативною і важковиховуваною. Сама при­рода відвела для виховання дітей тривалий період дитин­ства їх нервової системи; якщо цей період упущено, пізніше нічого не зробиш. Проте і в людському суспіль­стві не всі діти в цей період зазнають впливу всього багатства людських відносин, а тільки воно й може забез­печити повноцінний розвиток психіки дитини, її розуму, мислення, волі, почуттів, характеру. Тому В.О.Сухомлинський та його колеги вважали дуже важливим для виховання, щоб кожна дитина — майбутній школяр — дістала максимум того, що вона може одержати, знайти, побачити, відчути у люд­ських стосунках. І досягали цього педагогічною освітою батьків.

Шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу доб­ре виховати молоде покоління, а й одночасно є дуже важливою умовою вдосковалюванняя морального обличчя сім'ї, батька і матері. Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійнго духов­ного спілкування і вза'’много духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім'я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий моральний про­грес суспільства.

Життя рішуче відкинуло твердження, що майбутнє належить відірваній від сім'ї школі – інтернату. Усе, що послаблює повсякденну участь сім'ї у вихованні дітей, послаблює і школу. Звідси виходить, що одне з найважливіши завдань школи — давати батькам елементарні знання з педагогіки. Школа повинна бути тісно зв'язана з батьківською громадськістю. Представники батьків­ської громадськості повинні брати безпосередню участь у навчально – виховному процесі як члени педагогічної ради, як учасники обговорення питань навчання і виховання.

Досвід переконує, що найбільш сприятливі умови для роботи школи створюються тоді, коли вона розташована на лоні природи, де багато зелені й води, і водночас не­далеко від місця проживання сім’ї, щоб дитина не витра­чала багато часу на дорогу і батьки у вільний від роботи час могли часто бувати в школі. А там, де рослинний світ навколо школи бідний, треба поступово створювати зелений захист хоч би в її найближчому оточенні.

1.4. Всебічний розвиток дитини – основне завдання школи.

Важливе виховне завдання школи — приділяти мак­симум уваги фізичному вихованню дітей ї насамперед зміцненню захисних сил їхньоге організму, які запобігають захворюванню. Турбота школи про те, щоб дитина не хворіла, щоб її організм був несприйнятливий до хвороб, так само важлива, як і турбота про розумовий і моральний розвиток и вихованців.

Сила і можливості виховання невичерпні. Усі без винятку діти, які не мають патологічних відхилень у розу­мовому розвитку, можуть успішно оволодіти середньою овсвітою. Неуспішність, другорічніцтво — не резуль­тати поганої навчально – виховної роботи. Завдання школи не тільки в тому, щоб дати кожному знання, потрібні для трудової і повноцінної громадськоії діяльності, а й у тому, щоб дати кожному щастя особистого духовного життя. Щастя неможливе без повноти внутрішнього духовного світу, без радості праці і творчості, без переживання по­чуття власної гідності, честі, гордості.

Виховний ідеал школи — всебічно і гармонійно розви­нена особистість, активний учасник суспільного прогресу. Гармонійний, всебічний розвиток означає єдність праці, духовного багатства всіх сфер діяльності людини, мо­ральну чистоту її поведінки, взаємовідносин з іншими людьми, фізичну досконалість, багатство естетичних за­питів і смаків, багатогранність суспільних і особистих інтересів. Гармонія здібностей і потреб дав людині ту повноту духовного життя, яка усвідомлюється і пережи­вається нею як щастя. Гармонійний розвиток означає, що людина розкривається, по - перше, як творець у сфері матеріального виробництва і в сфері духовного життя суспільства, по–друге , як споживач матеріальних і духовних благ, по–третє, як моральна і культурна особис­тість, як цінитель і дбайливий охоронець культурних цінностей, створених людством, по – четверте , як активний громадський діяч, громадянин і, нарешті, як творець нової сім'ї, побудованої на високій моральній основі.

У центрі гармонійного всебічного розвитку стоїть висока моральність. Життя, праця, навчання, взаємовід­носини в колективі — усе це В.О.Сухомлинський та його колеги прагнули одухотворити високими моральними ідеалами. Вони прагнули до того, щоб у житті шкільного колективу якнайповніше розкривався принцип: людина людині друг, товариш і брат.

Здійснення всебічного розвитку вимагає глибокого переплетення і взаємного проникнення розумового, фізичного, морального, трудового, естетичного виховання, щоб усі ці сторони виховання являли собою єдиний цілісний процес. Усе, що дається вихованцям і що вони дають суспільству, має єдину кінцеву мету: виховати людину з ясним розумом, благородним серцем, золотими руками, яка з повагою ставиться до інших членів суспіль­ства, здатна цінувати, берегти, поважати працю, моральну гідність, розум, красу інших людей. Так, розу­мове виховання спрямовується не тільки на розвиток і збагачення інтелекту, а й на формування благородних моральних і естетичних якостей — готовності віддавати свої знання людям, працьовнтенсті, почуття краси в при­роді і в суспільному житті. Учні не тільки споживачі й цінителі багатств, створених людством, а й творці нових цінностей, які в тій чи іншій формі віддаються суспільству, приносять користь людям.

Для всебічного розвитку людини особливо важлива єдність праці та інтелектуального життя. Дух творчості, дослідження, дослідництво, перетворення праці на основі досягнень науки і техніки — це дуже важлива риса ду­ховного життя шкільного колективу. Дитина працює, думаючи, і думає, працюючи. Творче міркування в про­цесі праці — одно із джерел працьовитості. Важливе виховне завдання педагогічний колектив В.О.Сухомлинського вбачає в тому, щоб із школи виходили в життя люди високої трудової культури, здатні не тільки створювати матері­альні цінності, а й перетворювати працю.

1.5. Інтелектуальний і трудовий розвиток учнів.

Кожному ступеню інтелектуального розвитку особис­тості відповідає певний рівень трудової майстерності, трудової зрілості. Учень, який на уроці математики роз­в'язує задачі із застосуванням тригонометричних функцій, стоїть високо за рівнем трудового розвитку: володіє по­рівняно складними уміннями і навичками електромонтаж­ної справи і радіотехніки, управляє двигуном внутріш­нього згоряння, налагоджує металообробні верстати, виготовляє інструменти для обробки дерева і металу тощо. В єдності інтелектуального і трудового розвитку ми вбачаємо практичне виконання важливого завдання школи: громадянин, який здобув середню освіту, вже в отроцтві і ранній юності оволодіває якомога ширшим колом порівняно складних умінь і навичок, щоб у зрілому віці йому не довелося оволодівати азами техніки.

Нині школа вносить докорінну зміну в уявлення про сили і можливості людини в роки дитин­ства. Учні початкових класів (7—11 років) оволодівають значно ширшим колом знань і вмінь, ніж вони оволоді­вали раніше; навчання можна починати не з семи, а з шести років; початкову освіту можна дати не за чотири, а за три роки. Корінь цих можливостей — в єдності інтелектуального і трудового розвитку (9—10-річного учня можна навчити працювати на токарному верстаті, а це вміння значно розширює сферу його інтелектуаль­ної праці). Чим складніші вміння і навички, якими оволодіває дитина вже в молодшому віці, тим вищого рівня досягає вона в своєму розумовому розвитку до закінчення середньої школи.

Справжнє виховання неможливо здійснити, якщо вихованці тільки споживають матеріальні й духовні цінності, що їх створює і дає школі суспільство. Вихо­вання — в активній праці, у створенні й зміцненні матеріальної бази педагогічного процесу, у створенні матеріальних цінностей, потрібних для життя, праці, інтелектуального й естетичного розвитку. У цій праці — важлива передумова єдності інтелектуальної і трудової зрілості.

Розвиток науки, техніки, думки — основа технічного прогресу нашої країни. Завдання загальноосвітньої школи — виховувати в своїх вихованців любов до знань, книжки, науки. Це завдання здійснюється завдяки бага­тим науковим, інтелектуально-творчим інтересам учите­лів і учнів.