Реферат: Виконання відкритих електропроводок на ізолюючих опорах

Роботи з розмітки починають із замірювань і прив'язування трас електропроводок до місць розташування електроустаткування. Потім визначають місця пробивання в будівельних конструкціях: отворів, гнізд, ніш, колодязів тощо. Одночасно визначають місця встановлення коробок і кріпильних деталей.

Розмічальні розміри повинні відповідати проекту, а якщо вказівок у проекті немає,— БНіП.

Проходи через будівельні конструкції повинні розташовуватися на одній лінії і в одній площині з кабелями й проводами, що прокладаються. Проводи і трубні прокладки відкритих електропроводок повинні бути найменш помітними і не порушувати архітектурних оформлень приміщень. Траса електропроводки повинна проходити вздовж карнизів і архітектурних ліній, відступаючи від них на віддаль не менш як 25 мм.

Замірювання здійснюють сцеціальні особи (заміряльники), виконуючи ці роботи спільно з електромонтажниками за допомогою інструментів і пристроїв, що застосовуються під час розмічальних робіт.

Під час заімірювань уточнюють траси і координати підходу електричних мереж до встановлюваного електроустаткування та розподільних пристроїв з «прив'язуванням» їх до будівельних контурів, осей будівель, позначок чистої підлоги та інших орієнтирів. Особливу увагу при цьому приділяють правильній розмітці кутів згину, в місцях повороту і переходу трас електричних мереж в інші просторові положення з урахуванням нормалізованих кутів повороту і радіусів згину.

За даними замірювань траси заміряльники складають: на складні ділянки мереж — ескізи заготовок; на заготовки, які не потребують ескізів.

На ескізах, у заготівельних відомостях і супроводжувальній технічній документації зазначають технічні дані, які вичерпно характеризують ці електричні мережі. Для зображення елементів електричної мережі на ескізах застосовують умовні позначення. Ескізи заготовок нескладних трас виконують у площинних зображеннях, а складних трас — у просторовому зображенні. Для зручності складання ескізів монтажними організаціями застосовують спеціальні віддруковані друкарським способом бланки з нанесеною на них площинною або об'ємною масштабною сіткою.

На ескізах замірювань електропроводок освітлювальних електроустановок зазначають:

марку, перерізи і кількість жил проводів і кабелів;

способи виконання з'єднань окремих ділянок заготовок і відгалужень від них (паянням, зварюванням, опресовуванням тощо);

способи окінцювання жил проводів і кабелів для приєднання їх до світильників, приладів та апаратів (товкачиком, кільцем або наконечником із зазначенням його типу);

умовне розпізнавальне забарвлення фаз і маркування кінців жил проводів і кабелів;

загальну довжину і розміри окремих ділянок електропроводок із зазначенням місць їх відгалуження та розташування відгалужувальних коробок;

довжину ділянок відгалужень до світильників і приладів, а також висоту підвішування і тип світильника.

Розмітка електропроводки на ізоляторах

Найбільша відстань, м, між точками кріплення незахищених ізольованих дротів (при прокладці їх на ізоляторах) повинно бути:

по стінах і стелях усередині приміщень при перетині жил до 2,5 мм2 — 1, від 4 до 10 мм2—2, від 16 до 25 мм2 —2,5, від 35 до 70 мм2 —3, при 95 мм2 і більш — 6 по стінах при зовнішній електропроводці при всіх перетинах жил — 2 по фермах, між стінами або опорами при перетині мідних жил до 2,5 мм2 — 6, при 4 мм2— 12, від 6 мм2 і болєє— 16—25, при перетині алюмінієвих жил 2,5 мм2 — 2,5, від 4 до 6 мм2 — 6, при 10 мм2 — 12, від 16 мм2 і більш — 16—25

Найменша відстань, мм, між осями дротів повинно бути при перетині жил до 25 мм 2 — 70, від 35 до 50 мм2 — 100, від 70 мм2 і більш — 150

Відстань від ізолятора до суміжної стіни під час переходу дротів з однієї поверхні на іншу і від кінцевого ізолятора до проходу через стіну має бути рівним 1,5—2-кратній висоті ізолятора

Траси електропроводок незахищеними ізольованими дротами слідує прокладати на висоті не менше 2,5 м від рівня підлоги або майданчика обслуговування. У приміщеннях без підвищеної небезпеки і при напрузі 42 В допускається зниження висоти врокладки до 2 м.

Дроти, що прокладаються у виробничих приміщеннях, повинні захищатися від механічних пошкоджень від підлоги або майданчика обслуговування (у випадках спусків до штепсельних розеток, апаратів та щиткам) до висоти не менше 1,5 м. Розмітка повинна забезпечувати радіус вигину не менш 3-кратного зовнішнього діаметру проводу. Відстань від дроту до поверхні стіни і перекриття має бути не менш як 10 мм.

2.2 Кріплення ізоляторів

Штирьові ізолятори кріпляться на опорах за допомогою крюків або штирів. Якщо потрібна підвищена надійність, то на анкерні опори встановлюють не один, а два і навіть три штирьові ізолятори.

Станційні і апаратні ізолятори , як і лінійні, в більшості випадків виготовляють з фарфору, який якнайповніше відповідає вимогам, що пред'являються. Ряд деталей апаратів, що виконують функції ізоляції, кожухів, що особливо знаходяться усередині, і в деяких випадках залитих ізоляційним маслом, виготовляють з бакеліту, гетинаксу і текстоліту.

Ізолятори кріплять на арматурі кількома способами: намотуванням на зайоржений кінець гака прядива або джута, просочених суриком або білилами; заливанням внутрішнього простору ізолятора розчином цементу, розплавленою сіркою або розігрітим поліетиленом; насаджуванням на кінець гака поліетиленового ковпачка. Для закріплення ізолятора на арматурі прядивом із суриком затискують гак (штир, якір або напів'якір) у лещатах й обгортають його зайоржений кінець шарами прядива (джута), просоченого суриком (білилами), доти, доки діаметр намотки прядива не буде на 8—10 мм більшим за внутрішній діаметр ізолятора, щоб забезпечити міцне його насадження на гак. Потім вкладають грудку прядива або шматок повсті на дно ізолятора для запобігання його руйнуванню торцевою частиною гака при температурному збільшенні довжини. Ізолятор накручують з деяким зусиллям до упору, а потім відкручують на пів-оберта. Недоліком цього способу є можливість послаблення міцності кріплення джута після нетривалого часу експлуатації.