Реферат: Вікові особливості молодших школярів та їх врахування у забезпеченні пізнавальної активності
З віком у молодших школярів підвищується точність впізнавання запам'ятованих об'єктів. Найбільший діапазон відмінностей у впізнаванні спостерігаються у першокласників, а в учнів третіх класів він значно звужується (у 4-5 разів) [11]. Дівчата початкових класів дещо точніше впізнають об'єкти, ніж хлопчики цього віку. Відбуваються й якісні зміни у процесах впізнавання. Першокласники, впізнаючи об'єкти, більше спираються на їх загальні ознаки, а третьокласники детальніше аналізують, виділяють у них більш специфічні видові й індивідуальні ознаки.
Розвиток пам'яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам'ятовування (у бік зростання ролі довільного), образної і словесно-логічної пам'яті. У молодшому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам'ять. Цей розвиток обумовлений мовленням учнів у зв'язку із засвоєнням учнями навчальної програми. Згадані автори підкреслюють, що запам'ятовування першокласників недостатньо цілеспрямоване. Лише у третьокласників зростає цілеспрямованість, а заучування набуває мотивованого характеру [49].
На розвиток пам'яті у молодших школярів впливають не тільки притаманні тенденції у вікових закономірностях пам'яті, а й методи і способи роботи учителя, змістовна і структурна побудова підручників, навчальних посібників. Чітке структурування учбового матеріалу на уроці, системність в організації навчальної діяльності учнів, послідовність інформаційного матеріалу, логіка його викладу на уроці суттєво впливає на розвиток пам'яті у молодших школярів.
Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Розвитку репродуктивної уяви у дітей молодшого шкільного віку важливо надавати особливої уваги. На думку деяких психологів [12], якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то це неминуче призведе до гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.
Засвоєння молодшими школярами змісту прочитаних оповідань, розв'язування ними математичних задач, розуміння природних явищ, історичних подій потребує створення нових образів. Учні справляються з такими завданнями в роботі над текстом (наприклад, складання заголовків до його частини) тільки тоді, коли вони уявляють собі ті події, про які йдеться [46]. Створення таких уявлень допомагає учням зрозуміти зміст тексту, узагальнити в коротких назвах його окремі частини і краще його запам'ятати.
У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних інтелектуальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам'ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності.
У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності [54]. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших — колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів.
В учнів 3-х класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо). Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає майже вдвічі порівняно з першокласниками.
Фонетичний слух у молодших школярів швидко розвивається під впливом систематичної роботи на уроках читання, письма і усного мовлення. Належна увага вчителів до розвитку в учнів слуху сприяє успішному оволодінню ними читанням і письмом, запобіганню помилкам у звуковому аналізі слів та їх писемному відтворенні [40].
У процесі навчання у школярів розвивається сприймання форм предметів. При цьому в сприйманні першокласників часто форма предметів чітко не виділяється. Також розвивається сприймання простору. Так, першокласники правильно визначають місце предметів (праворуч, попереду, позаду тощо), осмислено сприймають предмети, які знаходяться справа-зліва, попереду-позаду від іншої людини, правильно називають праву і ліву руку людини, яка стоїть навпроти нього. Учні 1-2 класів здатні визначити просторові співвідношення різних предметів, якщо поставлене перед ними завдання має конкретний, наочний характер. Якщо ж даються завдання визначити просторові співвідношення поза наочною ситуацією, то чимало учнів 1-2 класів не можуть правильно його виконати.
Основним джерелом емоцій у молодших школярів є учбова та ігрова діяльність [12]. Формуванню почуттів сприяють успіхи і невдачі в учінні, взаємини з ровесниками і батьками, читання художньої літератури, сприймання телепередач, кінофільмів, інтелектуальні ігри. Л.Виготський відмічав, що вже 6—7-літні діти досить добре усвідомлюють свої переживання, зумовлені оцінкою дорослих. До емоційної сфери молодших школярів належать переживання нового, здивування, сумніву, радощів пізнання, які стають основою формування пізнавальних інтересів, допитливості учнів. Групові заняття та ігри сприяють розвитку в учнів моральних почуттів і формуванню рис характеру.
Для молодших школярів загалом характерний життєрадісний, бадьорий настрій. Причиною афективних станів, які іноді бувають у них, є розходження між домаганнями і можливостями задовольнити їх прагнення домогтися високих оцінок своїх якостей і дійсним ставленням ровесників до нього. У такій ситуації він може виявити грубість, запальність, забіякуватість та інші форми емоційної нестійкості. Якщо вчитель і батьки залишають ці випадки без уваги, то вони можуть призвести до ізоляції дитини в колективі, формування в неї негативних рис характеру [18, 19].
У першому класі спілкування з ровесниками та старшими дітьми, роль учителя у вихованні моральних почуттів особливо важлива. Провідна роль його зберігається і на наступних етапах навчання учнів, але поряд з цим зростає й значення як фактора формування в учнів моральних почуттів, зокрема почуття дружби, товариськості, обов'язку, гуманності.
У молодшому шкільному віці розвивається почуття симпатії. Воно відіграє важливу роль в утворенні малих груп та позакласних об'єднань.
На емоційний стан молодших школярів впливають взаємини у сім'ї та жорстоке ставлення батьків до дитини (відмовлення у задоволенні потреб дитини, яке супроводжується сильною неприязню; зайва холодність батьків, нездатність їх відповісти на спроби дитини спілкуватись з батьками; прилюдне приниження дитини; загроза застосовувати фізичне насилля, яка викликає страх у дитини; заборона спілкуватись з ровесниками чи брати участь у родинних заходах тощо) [64].
Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності здійснювати цілеспрямовані дії, долати при цьому зовнішні та внутрішні труднощі. Формуванню їх вольових якостей сприяє передусім шкільне навчання, яке вимагає від учнів усвідомлення й виконання обов'язкових завдань, підпорядкування їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати своєю увагою, слухати, думати, запам'ятовувати, узгоджувати свої потреби з вимогами вчителя.
Виховувати волю дитини означає організовувати її діяльність, навчати розумної поведінки, тренувати в хороших вчинках; формувати здатність до інтенсивної й систематичної роботи, до переборення труднощів у житті і праці; виробляти звичку завжди бути енергійною, рішучою, наполегливою людиною; прищеплювати вміння підпорядковувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборюючи сторонні бажання, страх, лінощі тощо [11].
Підвищена емоційна збудливість негативно впливає на вольові якості. Для деяких молодших школярів характерна нестримність бажань, мінливість настрою, яким вони не можуть керувати. Негативно позначається на формуванні вольових рис характеру молодших школярів прагнення наслідувати інших. Моральні критерії у молодших школярів ще не досить визріли, і тому їм потрібна допомога вчителя та батьків.
Список використаних джерел
1. Активизация познавательной деятельности учащихся общеобразовательных школ / Под ред. Д.Б.Богоявленской. — М.: Просвещение, 1976. — 117 с.
2. Алексюк А.М. Взаємодія форм організації і методів навчання // Рад. школа. – 1983. – № 7. – С. 8-15.
3. Алексюк А.М., Катушонок Т.А. Єдність змісту і методів навчання // Педагогіка. – К., 1986. – Вип. 25. – С. 13-16.
4. Аристова Л.Р. Активность учения школьников. — М.: Просвещение, 1968. - 139 с.
5. Байбара Н.П. Методика викладання природознавства у початкових класах. – К.: Освіта, 2001. – 424 с.
6. Балаєва Н.І. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках у початкових класах // Педагогіка і психологія. – 2004. - №278. – С. 8-10.
7. Богоявленская Д.Б. Метод исследования уровней интеллектуальной активности // Вопросы психологии. — 1971. — №1. — С. 144—146.
8. Борецький А. Активність у пізнанні // Початкова школа. – 2006. - №9. – С. 2-3.
9. Варзацька Л.О. Активізація пізнавальної діяльності учнів // Рідна школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.
10. Вишковський І. Методи активізації пізнавальної діяльності // Психолог. - 2004. - №21-22. – С.100-114.
11. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1976. – 270 с.
12. Волков Б.С. Психология младшего школьника. – М.: Просвещение, 2002. – 125 с.
13. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Вид. центр “Академія”, 2001. – 576 с.
14. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.
15. Галузинський В.М. Педагогічні проблеми пізнавальної активності // Рідна школа. - 2005. – №4. – С. 15-16.
16. Глобчак В. Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів на уроках у початковій ланці // Рідна школа. – 2004. - №4.– С. 19-20.
17. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. – 376 с.
18. Гословська І.Г., Скворцова С.О. Формування інтересу до навчання в молодших школярів // Наука і освіта. - 2006. - №6. – С.18-24.
19. Данилова Л., Розвивати пізнавальну активність учнів // Рідна школа. – 2002. - №6.– С.18-20.
20. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
21. Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. -2001.-№ 1.-С. 28-54.
22. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. - К.: Рад. школа, 1987. - 351 с.
23. Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. – К.: Рад. школа, 1987. – 351 с.
24. Жижко Т. Методи навчання – передумова інтелектуального розвитку особистості // Рідна школа. - 2002.-№6.– С.72-73
25. Жолнович І. Організація пізнавальної діяльності школярів на уроках у 1-4 класах // Студентський науковий вісник ТДПУ. – Тернопіль, 2003. – Вип. 6. – С. 88-91.
26. Занков Л.В. Наглядность и активизация учащихся в обучении. – М.: Педагогика, 1968. – 284 с.
27. Захарова А.М. Розвивальне навчання в початковій школі // Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21-27.
28. Зламанюк Л.М. Методи вдосконалення та активізації навчання як педа-гогічна проблема // Управління школою. – 2004. – №25-26.– С.21-22.
29. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 260 с.
30. Калашникова Л.И. Формирование познавательной активности школьников в процессе их общения во внеурочной деятельности. - Харьков, 1986. - 153 с.
31. Калмыкова З.И. Зависимость уровня усвоения знаний от активности учащихся в обучении // Советская педагогика. — 1969. — №7. — С. 119-125.
32. Канищенко А.П. Развитие познавательной активности младших школьников. — К., 1985. — 120 с.
33. Кобзов М., Горбачев Н. Сократовский метод обучения. – М., 1978.– 196с.
34. Коган В.З. Понятие «активности личности» как категория социальной психологии // Некоторые проблемы личности: Сб. - М., 1971. - С. 131-145.
35. Кодлюк Я.П. Дидактичні аспекти формування допитливості // Початкова школа. – 1996. – №5. – С. 5-8.
36. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. - 2002. - Січень. - №1. - С. 4-7.
37. Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа. – 2000. – № 12. – С. 29-30.
38. Коротяева Е.Б. Уровни познавательной активности // Народное образование. — 1995. — № 10. - С. 156-159.
39. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток осо-бистості / За ред. Л.Н.Проколієнко. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.
40. Кратасюк Л. Інтерактивні методи навчання. Розвиток комунікативних і мовних умінь // Дивослово. – 2003. - №10. – С.2-11.
41. Культчина Л.С. Активизация учения: сущность и содержание // Педагогика. — 1994. — № І. — С. 7—11.
42. Лингарт Й., Перлаки И. Модель активного социального учения // Вопросы психологии. — 1977. — № 6. — С. 30.
43. Лисина М. И. Развитие познавательной активности детей в ходе общения со взрослыми и сверстниками // Вопросы психологии. — 1982. — № 4. – С. 18—35.
44. Лозова В. І. Поняття «активність особи» як категорія педагогіки // Радянська школа. — 1982. — № 2. — С 17—22.
45. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. - Х.: Основа, 1990. - 120с.
46. Мар’яненко Л.В. Особливості структурної організації пізнавальної активності учнів // Педагогіка і психологія. – 1997. – №1. – С. 14-23.
47. Матюшкин А.М. Психологическая структура, динамика и развитие познавательной активности // Вопросы психологии. — 1982. — № 4. - С. 5-17.
48. Мойсеюк М.Є. Педагогіка. – К.: Либідь, 2001. – 446 с.
49. Навчання і виховання учнів 2 класу: Методичний посібник для вчителів / Упор. О. Я. Савченко. - К.: Початкова школа, 2003. - 464 с.
50. Орленко Л.Н. Активизация познавательной деятельности учащихся // Педагогика. – 1990. - №1. – С. 32-33.
51. Паламарчук В.І. Проблема поєднання слова і наочності у сучасній дидактиці // Педагогіка. – К., 1986. – Вип. 25. – С. 20-24.
52. Полтавець Н.І. Структурно-логічні схеми як засіб активізації пізнаваль-ної діяльності учнів // Початкова школа. – 2006. - №6. – С. 4-6.
53. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 432 с.
54. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах.- К.: Магістр, 1997.-256 с.
55. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.
56. Словесные методы обучения // Бабанский Ю. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. – М., 1986.
57. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особи-стості // Вибрані твори: У 5-ти т. - К.: Радянська школа, 1976.-Т. 1. - С. 53-206.
58. Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. -528 с.