Поняття технопарку досить близько поняттю інкубатора в сфері інноваційної діяльності. Обоє ці елемента інноваційної інфраструктури являють собою комплекси, призначені для сприяння розвитку малих інноваційних компаній, створення сприятливого, підтримуючого середовища їхнього функціонування. Розходження між ними полягає в тім, що спектр фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується тільки знову створюваними і тими, що знаходились на самій ранній стадії розвитку інноваційними компаніями. Послугами технопарків користаються малі і середні інноваційні підприємства, які знаходяться на різних стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау і наукомістких технологій. Іншими словами, для технопарків не властива тверда політика постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в області інноваційної діяльності.

Крім того, комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному чи декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, що вони можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими офісів чи інших виробничих приміщень.

Отже, технопарки в порівнянні з інкубаторами мають на увазі створення більш різноманітного інноваційного середовища, що дозволяє надавати більш широкий спектр послуг по підтримці інноваційного підприємництва шляхом розвитку матеріально-технічної, соціально-культурної, інформаційної і фінансової бази становлення і розвитку діяльності малих і середніх інноваційних підприємств.

Основною структурною одиницею технопарку є центр. Звичайно в структурі технопарку представлені:

· інноваційно-технологічний центр,

· навчальний центр,

· консультаційний центр,

· інформаційний центр,

· маркетинговий центр,

· промислова зона.

Кожний з центрів технопарку надає спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги по перепідготовці фахівців, пошуку і наданню інформації з визначеної технології, юридичні консультації і т.п. До складу технопарку в якості його окремого структурного елемента може входити інкубатор.

Необхідно відзначити, що парки як елемент інноваційної інфраструктури в різних країнах одержали різні визначення. Якщо в Україні за ними закріпилася назва "технологічні парки" ("технопарки") чи "науково-технологічні парки", то в США ці структури називаються переважно "дослідницькими парками", у Великобританії - "науковими парками", у КНР - "науково-промисловими парками".

Технополіси. Технополіс, що нерідко називають також науковим містом чи наукоградом, "містом мозків", являє собою великий сучасний науково-промисловий комплекс, який включає університет чи інші вузи, науково-дослідні інститути, а також житлові райони, оснащені культурною і рекреаційною інфраструктурою.

Метою будівництва наукоградів, технополісів є зосередження наукових досліджень у передових і піонерних галузях, створення сприятливого середовища для розвитку нових наукомістких виробництв у цих галузях. Як правило, одним із критеріїв, яким повинний задовольняти технополіс, є його розташування в мальовничих районах, гармонія з природними умовами і місцевими традиціями.

2. Значення виробничо-технологічної структури в економіці України

В умовах трансформації економіки України науково-технічний прогрес, стрижнем якого є інноваційна діяльність та виробничо-технологічна структура, перетворюється на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. Недооцінювання його загрожує швидкою втратою позицій на світовому ринку, спадом виробництва, банкрутством підприємств та переходом виробничих проблем в соціально-економічні й політичні. Проте, незважаючи на загальновизнану думку про соціальну роль інноваційної діяльності та виробничо-технологічної структури в забезпеченні зростання випуску продукції та продуктивності праці, майже в усіх регіонах і галузях нашої країни, як показали результати аналізу, відстежується тенденція її поступового зниження. Найгіршим є те, що негативних змін зазнали і базові підприємства промисловості.

Дослідження інноваційної діяльності промислових підприємств України 1993-2004 р. Свідчать, що темпи росту основних показників підприємств всіх форм власності мають стійку тенденцію до зниження майже за всіма регіонами та галузями промисловості. Про незадовільний стан інноваційної діяльності зокрема таких базових вітчизняних підприємств, як машинобудівні, свідчать такі її критерії:

1) зменшення витрат на науку та науково-технічні вироби, в т.ч. за рахунок держбюджету, що погіршує матеріально-технічне забезпечення науки, призводить до старіння наукового устаткування та обладнання, а також негативно позначається на кількісному та якісному віковому складі фахівців, які виконували науково-технічні розробки. Скорочується їх чисельність через еміграцію в інші країни з більш привабливими й сприятливими умовами праці та перехід талановитої молоді до краще оплачуваних сфер діяльності, результатом чого стає втрата фахівців інноваційно-репродукційного віку;

2) рівень експортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг залишається низьким – тенденцію скорочення має рівень експорту оновленої продукції від 4% в 1998 році до 1,48% в 2004 році, причому незначною є питома вага поставленої на експорт ліцензійної продукції, велика частка якої надходить в країни СНД і не знаходить достатнього попиту в країнах близького та далекого зарубіжжя. Понад 70% підприємств, що освоїли нову техніку, реалізували її на внутрішньому ринку;

3) обсяги оновленої продукції машинобудування характеризуються тенденцією скорочення. Разом з тим частка принципово нової продукції машинобудування має мінливий характер (2004 р. – 3,1%; 2003 р. – 3,3%; 2002 р. – 9,5%; 2001 р. – 1,8%; 2000 р. – 4,9%), що доводить розуміння керівниками підприємств важливості й ролі нововведень в системі господарського механізму, а також намагання застосувати її переваги у виробництві, але неспроможність щодо її ефективного здійснення;

4) система сертифікації в Україні діє як засіб захисту споживача від неякісної продукції, але не забезпечує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, що свідчить про недостатній рівень якості.

Отже, інноваційно-технологічна діяльність підприємств України в період реформування економіки зазнала негативних змін, які обумовлені впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. До числа зовнішніх факторів слід віднести:

· економічні (системна криза в державі, інфляція, великі норми оподаткування, розрив економічних зв’язків, відсутність державного фінансування);

· політичні (нестабільність, несвоєчасність, а інколи і нездатність уряду проводити реформи й приймати відповідні нормативні акти);

· юридичні (недосконалість законодавчої бази, відсутність необхідних й дійових правових і нормативних актів стосовно регулювання інноваційної діяльності);

· науково-технічні (недосконалість науково-технічної політики держави, недостатність досвіду з питання купівлі-продажу ліцензій, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, відсутність ефективної системи заохочення вітчизняного науковця та винахідника);

· соціальні (низький рівень життя, тенденція до зниження чисельності населення, відплив кадрів, старіння нації, зниження рівня кваліфікації через еміграцію фахівців до інших країн та перехід до більш перспективних сфер, що надають можливість вищого заробітку).

До внутрішніх факторів, які вплинули на інноваційно-технологічну діяльність, слід віднести: скорочення показників зняття з виробництва застарілих видів техніки, введення в дію механізованих та автоматизованих ліній, недостатній обсяг проведених маркетингових досліджень, відсутність належного заохочення винахідника і раціоналізатора, низький рівень інноваційної культури тощо. Це – наслідок недосконалості та відсутності ефективної системи стимулювання інноваційної діяльності підприємства взагалі.

3. Інститут монокристалів НАН України як одна із складових виробничо-технологічної структури України

Ефективним прикладом функціонування виробничо-технологічної структури в Україні є технопарк „Інститут монокристалів” – підрозділ НАН України, який на сьогоднішній день є одним з технопарків України, що функціонує найбільш активно й виконує провідну роль у випуску інноваційної продукції. Такий показник, як обсяг інноваційної продукції, у 2004р. становив 202 169 тис. грн.. Для технопарку „ІМК” цей показник збільшився, порівняно з 2003 р. на 628%.

Науково-технологічний комплекс "Інститут монокристалів" НАН України розпочав свою історію у 1955 році як Харківська філія Всесоюзного науково-дослідного інституту хімічних реактивів (ІРЕА, м. Москва).