Реферат: Волинь у першій Світовій війні

Тарифікація цін торкнулась, насамперед, м'ясних і хлібобулочних виробів, різних круп, овочів;також були встановлені граничні розміри цін на сіль, цукор, сірники, мило, гас, вугілля, зернові та інші товари першої необхідності. Окрім високих цін на продукти, в Луцьку відчувалась гостра їх нестача. В січні 1915 р. для ліквідації дефіциту товарів потрібно було: 10 вагонів солі, 10 – цукру, 40 – пшениці, 20 – жита, 10 – вівса, 10 – гасу, 8 – різних круп, 6 – нафти і вугілля та багато інших товарів.

Крім суб'єктивних факторів, що впливали на зростання цін, були і об'єктивні, пов'язані зі значним зростанням транспортних витрат, продажем оптового товару виключно за готівку. Так, у місті Ковелі з початком війни товарна станція була закрита для прийому приватних вантажів зовсім. Усі товари, що надходили, вивантажувались на сусідній станції, звідти гужовим транспортом доставлялись за 20 верст у Ковель. Це призводило до зростання цін на 50% від їх попередньої вартості.

На початку 1915 р. гостру потребу в товарах першої необхідності відчували всі населені пункти Волинської губернії, а особливо Володимир-Волинський, Дубно, Ковель, Житомир, Крем'янець, Луцьк, Рівне. У найбільш несприятливих умовах знаходились прикордонні з Галичиною міста і повіти. З них вивозилась значна кількість продуктів для військ. Велику кількість припасів видавали для тих, хто прямував на фронт, і поранених солдатів у містах Ковель, Дубно, Володимир-Волинський.

Економічне становище краю ускладнювала наявність великої кількості війська, яке знаходилось у губернії. Так, зокрема, тільки у Луцьку розташовувалися: 43-ій піхотний Охотський полк, 44-ий піхотний Камчатський полк, 11-й гусарський Ізюмський полк, 11-а піхотна дивізія та інші військові частини. Солдати мешкали в низьких і сірих приміщеннях (заввишки від 3 до 4 аршин;аршин – 71,12 см) із земляною долівкою, фактично без будь-яких меблів. Багато солдат розмістили в будинках власників: Шейхета, Баргмана, Гуна на невеликих площах.

Поряд із державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, які ставили собі за мету сприяти забезпеченню військових частин. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних – Київський, Харківський, Катеринославський і Одеський – та декілька місцевих комітетів. Волинська губернія належала до Київського. Вони намагалися розподілити воєнні замовлення серед підприємств, але дуже швидко вступили в. протиріччя з особливими нарадами та їхніми районними відділеннями.

Прифронтові міста і повіти губернії потерпали як від хаосу, так і від існуючого порядку доставки вантажів залізничним транспортом. Це пояснюється тим, що одні міста Волині в питаннях постачання знаходились у віданні Київського обласного комітету, а інші – Варшавського, який погоджував поставки товарів ще й з Московським комітетом. У результаті, окремі міста тривалий час залишалися без товарів першої необхідності.

Мобілізація до армії, реквізиції худоби (насамперед коней) і хліба, залучення населення до окопних робіт важким тягарем лягло на волинян. Уже на початку 1915 р. в діючу армію було призвано з міст Володимира-Волинського – 231 чол., Дубна – 130, Ізяслава – 55, Ковеля – 350, Крем'янця – близько 600. Луцька – 316, Новограда-Волинська – 430, Овруча – 118, Острога – 115, Рівного – близько 600, Старокостянтинова – 106 чол. По Волинській губернії число мобілізованих в армію із сільської місцевості станом на 1 вересня 1917 р. – 267,3 тис. чол., або 49,9% працездатного населення чоловічої статі. Місцеві власті давали допомогу сім'ям воїнів – 60 коп. на місяць на кожного члена сім'ї. При тогочасних цінах це було суто символічне піклування. Наприклад, фунт хліба коштував 50 коп., фунт м'яса – 1 крб. 50 коп.,

Населення краю намагалось уникнути мобілізації, а то й дезертирувало з військових частин. У Ковельському повіті станом на 1 лютого 1915 р. нараховувався 641 чол. у запасі. На збірні пункти не з'явилось 294 чол. (майже половина запасників). Причина: емігрували до Америки. Навіть із числа тих, хто вже був призваний і проходив службу, дезертирували 94 чол. Місцеві власті, поліція в цей час наполегливо розшукували Івана X. із села Чудниця Ковельського повіту, який втік із військової частини. Це свідчило про непопулярність війни серед волинян.

Перша світова війна негативно вплинула і на медичне обслуговування населення. Земства Волинської губернії спочатку зовсім закрили інфекційні відділення при міських і земських лікарнях. Через переповнення цивільних лікарень військовими частинами, доступ туди для цивільного населення був зовсім закритий. Велике пересування військ через Волинь, незадовільний санітарний стан міст, казарм сприяв появі інфекційних захворювань, зокрема холери, тифу, дезинтерії та інших. З початком бойових дій у Луцьку відкрилась повітова земська лікарня на 60 ліжок (40 місць дляпоранених і 20 – для інфекційних хворих). Медичний персонал – 1 лікар і 4 фельдшери. Така кількість медперсоналу, звичайно, не могла здійснювати належне обслуговування як поранених, так і хворих на інфекційні недуги. Вже у квітні-травні 1915 р. сюди стали прибувати хворі на тиф.

У роки війни волинське село особливо страждало через відсутність коней. Це позначилось на недосівах землі зерновими. Витоптані поля (десятки тисяч десятин), зрита окопами земля, як стверджували спеціалісти, втрачала половину своєї родючості. Ці явища спостерігались у всіх повітах губернії, за винятком Заславського і Старокостянтинівського. Площі "незябленої" оранки сягали значних розмірів. Бракувало робочих рук і худоби. Так, у 1915 р. 31,5% селянських господарств не мали робочої худоби, а в окремих повітах цей процент був ще вищим, сягаючи 41,3% (Житомирський), 46,3% (Старокостянтинівський). Тільки у Старокостянтинівському повіті земською управою в 1915 р. було взято у селян понад 3 тисяч коней. У решті повітів запас коней теж було вичерпано. Весь тягар польових робіт лягав на плечі жінок, старих і підлітків.

Економічне становище малоземельних селян у роки війни значно ускладнилось. Земля не могла прогодувати селян, орендувати ж її у поміщика вони не могли через високі ціни. З початком війни на Волині зросли натуральні повинності селян (гужова, роботи по будівництву доріг, окопна). Тільки у 1914 р. для перевезення військ влада використала 1529 підвід селян Пульменської волості Володимир-Волинського повіту. У дрібних господарів майже ніколи в роки війни не вистачало хліба до нового врожаю. Так. волосний старшина в березні 1915 р. доповідав, що для більшості селян потрібна позика для прохарчування і посіву ярових.

Висновок

Отже, Перша світова війна була важким випробуванням для волинян. Протягом кількох років населення губернії жило в екстремальних умовах. Великої шкоди зазнали невеликі промислові підприємства, кустарні майстерні. Значна частина населення губернії вимушена була напризволяще лишати свої оселі і вирушати в колонах біженців на Схід. Господарство Волині було доведене до крайньої межі. Відбувався спад сільськогосподарського виробництва. Істотно позначились на виробництві відсутність кваліфікованої робочої сили, мобілізованої до армії. Внаслідок скорочення виробництва предметів першої необхідності зросли ціни, розпочались інфляційні процеси в економіці. Таким чином, війна віддалила Волинь від індустріальних центрів країни, загострила продовольчу кризу в краї. Сільське господарство губернії зазнало втрат, які визначили розвиток цієї галузі на десятиріччя.

Використана література

1. Історія Волині. – Львів, 1988; Щербина Й.Т. Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 рр. – К., 1963.

2. Історія міст і сіл України. Волинська область. – К., 1970.

3. Киричук М. Волинь – земля українська. – Луцьк, 1995.

4. Михайлюк О.Г., Кічий І.В. Історія Луцька. – Львів, 1991.

5. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства. – К., 1994.

6. Роде наш красний: Волинь у долях краян і людських документах. – Луцьк, 1996.

7. Оксенюк Р.Н. Нариси історії Волині. 1861-1939. – Львів, 1970.