Реферат: Вплив фінансової глобалізації на економіку України

Отже, в структурі глобальних ринків завданням міжнародних фінансових відносин є, по суті, забезпечення міжнародної фінансової стабільності, яка має два фундаментальних аспекти - запобігання кризі (уникнення так званої “системної” кризи, коли банкрутства мають місце на певній території, секторі і розповсюджуються на міжнародні фінансові ринки, наражаючи їх небезпеку, як процес інфікування (зараження) /чи ефект “доміно”) і вихід з кризи (як фінансові і юридичні аспекти).

Фінансові нововведення - до чого це може призвести

Швидкий розвиток технологій збору, обробки і розповсюдження інформації поряд із відкриттям внутрішніх фінансових ринків, лібералізацією операцій по рахунках руху капіталу і зростанням приватних пенсійних заощаджень стимулювали фінансові нововведення і привели до появи трильйонів і трильйонів доларів міжнародного мобільного капіталу. А консолідація глобальної банківської галузі і конкуренція з боку небанківських фінансових установ (включаючи хеджингові і взаємні фонди) залучають нових гравців на міжнародну фінансову арену. Ці тенденції посилились у 1990-ті роки і спричинили розширення можливостей для інвестування заощаджень і зближення діапазону джерел позичкового капіталу. Ймовірно, що такі самі тенденції збережуться і у ХХІ столітті. Як би далеко не просунулась інтеграція ринків капіталів, однак вона все ще не охоплює всіх ринків. Все більший вплив на міграцію капіталу в світі спричиняють злиття і поглинання корпорацій, мінливий інвестиційний клімат у країнах, лібералізація нормативних актів на користь залучення іноземного капіталу. У сфері міжнародних фінансових відносин зросла хаотичність, непередбачуваність міжнародних потоків капіталів, вкрай загострилися відносини боржників і кредиторів, значно посилилась нестійкість основних ринків капіталу. Про небезпеку глобальної фінансової нестабільності зазначалося ще на початку 1990-х у доповіді про розвиток людини де зазначалося: “Глобалізація стала однією із найдраматичніших подій останніх років. Більше трильйона доларів бродить по світу цілодобово у невтомних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не лише відкриває безпрецедентні можливості для отримання прибутку (чи втрат). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає лише обмежену автономію навіть наймогутнішим країнам у відношенні відсоткових ставок, обмінних валютних курсів чи іншої фінансової політики”. Тому для країн актуальною на сьогодні є економічна політика чіткого і послідовного проведення фінансових реформ, яка одночасно забезпечувала б стабільність у країнах, що розвиваються і вигоди від інтеграції у світові ринки капіталу. Існує чотири ключових компоненти такого підходу для отримання вигод від внутрішньої фінансової лібералізації країни, що розвиваються повинні зміцнити банківське регулювання і, по можливості, створити взаємодоповнюючі і чітко регульовані ринки цінних паперів.

Ринки східноєвропейських країн, колишнього Радянського Союзу, інших країн з централізовано-плановою економікою, країн, що розвиваються (Less developed countries - LDC) все ще в значній мірі розділені, однак можна сподіватися, що незадовго становище покращиться. За останні десять років кількість країн, що змінили своє законодавства в напрямку лібералізації, суттєво зросла. Окрім того кількість положень, які пом’якшують регламентацію ввозу капіталу, значно переважає кількість положень, які стримують приплив іноземного капіталу.

Одночасно зі зміцненням банківського регулювання повинні бути вжиті заходи політики щодо скорочення попиту на короткострокові іноземні запозичення і коливання їх обсягів; − слід розглянути можливості посилення міжнародного співробітництва у розробці і проведенні податково-бюджетної, грошово-кредитної і валютної політики; довгострокові іноземні інвестиції повинні стимулюватися політикою забезпечення здорового економічного середовища - включаючи інвестиції в людський капітал, створення умов для роботи внутрішніх ринків без непотрібних диспропорцій, прихильність до сильного режиму дотримання прав і виконання зобов’язань інвесторів - а не пропозиціями субсидій чи інших стимулів. Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а навпаки посилюють її диспропорції. Збільшується контраст між високорозвинутим центром, в якому проживає менше 1/6 населення і периферією, у якій концентрується основна маса населення всієї планети. При скороченні відносних розривів у рівнях розвитку світового економічного авангарду і ар’єргарду абсолютний розрив в обсягах їх виробництва на душу населення відчутно зріс. Так, перевага розвинених країн над країнами, що розвиваються з ВВП на душу населення більше 10 тис. дол. збільшилось з 4,4 тис. дол. у 1951 р. до 6,5 тис. дол. у 1980 р. і досягло 9,3 тис. дол. у 2000 р., а до 2015 р. такий розрив прогнозно складе - 30,1 тис. дол. (в цінах і за паритетом купівельної спроможності 1995 р). Над наступною (за часткою виробництва, що припадає на душу населення) групою країн (5001 - 10000 тис. дол.) вона збільшилась з 3,8 до 10,5 і 17,9 тис. дол., відповідно. Отже, чим нижче місце країни у світовому економічному рейтингу (табелі про ранги), тим більше збільшилось їх відставання від індустріально розвинених країн за абсолютними розмірами ВВП на душу населення На відміну від індустріально розвинених держав, які представляють Центр - системотворне ядро світової економіки, де створюються передові технічні, технологічні, організаційно-управлінські, економічні та соціальні стандарти, на основі котрих формуються правила гри і загальний світогосподарський порядок, країни, що розвиваються, залишились на Периферії і перебувають на траєкторії “доганяючого” розвитку.

Виходячи з аналізу тенденцій економічного розвитку високорозвинених країн та країн, що розвиваються випливає, що у найближчій перспективі, як і в останнє десятиліття, між цими категоріями країн поступово скорочуватиметься відносний розрив у ВВП на душу населення. В абсолютному ж виразі цей розрив ще більше зросте. Винятком можуть бути хіба, що країни найбільш розвиненої групи, які в більшості уже сьогодні за багатьма параметрами впритул наблизились до розвинених (мова йде здебільшого про так звані порогові країни). Ще, що найменше 10 - 15 з них опустяться нижче сьогоднішнього рівня. Така тенденція може бути змінена у більш тривалій перспективі лише у випадку суттєвого збільшення уваги до потреб бідних країн з боку світової громадськості, що є одним із основних питань у глобалізованому світі.

Така ситуація в черговий раз підкреслює суперечливість та недосконалість розвитку сучасного міжнародного фінансового середовища.

Серед них можна визначити таке явище, як економічний тероризм. Економічний тероризм - це суспільно небезпечні в національному або міжнародному масштабі дії, що призводять до порушень в нормальному функціонуванні міжнародної або національної економічної системи, економічній діяльності окремих суб’єктів економічної діяльності та економічного життя громадян.

До економічного тероризму також відносяться насильницькі дії, що спрямовані проти окремих громадян, установ і організацій, країн або груп країн. На відміну від тероризму звичайного, економічний тероризм здійснюється, як правило, без здійснення акцій, що призводять до вибухів, руйнувань, людських жертв тощо. Прояви економічного тероризму можна розглядати на кількох рівнях - міжнародному, національному, рівні громадян. На міжнародному рівні метою економічного тероризму є зміни в існуючій розстановці економічних і політичних сил. Економічний тероризм може мати на меті зниження показників регіональних фондових індексів, зниження курсу акцій тих чи інших компаній, зниження курсу колективної валюти (наприклад євро) тощо. В такому випадку дії економічного тероризму прямо пов’язані з процесами фінансової глобалізації, причому саме в плані посилення негативних її проявів. В якості однієї з цілей економічного тероризму на міжнародному рівні виступає зміна впливу традиційних центрів економічної могутності (США, Західної Європи, Японії). Одним із можливих проявів економічного тероризму на міжнародному рівні є штучні стрибки цін на золото, нафту, окремі метали тощо. На досягнення цілей економічного тероризму в міжнародному масштабі впливає розв’язання військових конфліктів, політичні потрясіння, дії тероризму звичайного. На національному рівні економічний тероризм має на меті підрив економічної системи конкретної країни та зміни її місця в світі за економічними показниками. Такий різновид економічного тероризму часто знаходиться у взаємозв’язку з цілями та завданнями, що ставить перед собою міжнародний рівень економічного тероризму. Найчастіше, дії національного рівня економічного тероризму відбуваються паралельно з проявами звичайного тероризму, а також політичних чинників внутрішнього та зовнішнього змісту. Прояви економічного тероризму на національному рівні можуть відбуватися шляхом підриву економічної безпеки країни, створення умов для зовнішньої економічної залежності, розвалу фінансово-кредитної системи країни, виснаження природних запасів та руйнування національного економічного потенціалу. Загальні схеми міжнародного рівня економічного тероризму також придатні для використання на національному рівні.

На рівні окремих громадян економічний тероризм призваний створити умови для повної економічної залежності громадян від інших суб’єктів (інших громадян, установ і організацій, держави тощо). В цьому напрямку економічний тероризм створює умови для відсутності будь-якої економічної самостійності громадян, що, в свою чергу призводить до втрати самостійності політичної. До економічного тероризму на рівні громадян відноситься позбавлення громадян майна, грошових заощаджень, внесків в установах банку, грошей, що знаходяться в цінних паперах тощо. Економічний тероризм проти громадян призводить до стану зневіри в можливості держави, повного економічного занепаду та має політичні наслідки. Як правило, наведений рівень економічного тероризму використовується поруч з національним та міжнародним рівнями. З точки зору фінансової глобалізації, одним із специфічних проявів економічного тероризму є події 11 вересня 2001 року в США. Саме тоді масштабні прояви тероризму звичайного (руйнація Всесвітнього торговельного центру в Нью-Йорку та частково будівлі Пентагону в Вашингтоні з використанням літаків цивільної авіації) призвели до досягнення цілей економічного тероризму. Внаслідок терористичних дій з використанням цивільної авіації та руйнування символів могутності США, виникла ситуація, яка вплинула на фондовий ринок, а також зачепила сфери страхування, авіаперевезення, літакобудування тощо. На початку листопада 2001 року індекс Dow Jones Industrial Average упав на 14,2%, досягши оцінки в 8235,81 пункту - мінімального рівня з часів фінансової кризи в серпні 1997 року індекс Standard & Poor’s 500 уперше з 13 жовтня 1998 року закрився нижче оцінки в 1000 пунктів - на рівні 965,8 пункту. Індекс компаній високотехнологічного сектора NASDAQ Composite досяг мінімального рівня з 8 жовтня 1998 року - 1423,18 пункту. Один за одним з’являлися повідомлення компаній про зниження прогнозних показників прибутку і масових звільнень співробітників, загальне число яких на наприкінці жовтня 2001 року досягло 60 тис. Ринкова капіталізація компаній у США знизилася більше ніж на 1,2 трлн. дол. Значно впали в ціні акції авіа - і технологічних компаній. За авіакомпаніями подешевіли цінні папери туристичних фірм. Нова оцінка сумарних страхових виплат у 73 млрд. дол. викликала падіння цін на акції страхових компаній. Продовжували падати котирування акцій виробника літаків Boeing Co., що заявив про намір звільнити 30 тис. чоловік і скоротити постачання авіаційної техніки. Знизилася вартість таких великих технологічних фірм, як Microsoft Corp., Cisco Systems Inc. і Intel Corp. Лише золотодобувні компанії і компанії медичного сектора продемонстрували значний ріст.

На початку листопада 2001 року продовжилося падіння котирувань акцій і європейських компаній. Фондові індекси Великобританії, Німеччини, Італії, Швейцарії й Іспанії вже досягли 4-літнього мінімуму. Сумарна капіталізація компаній індексу Dow Jones Stoxx 50, у розрахунок якого входять найбільші компанії зони євро, знизилася на 470 млрд. євро. За рахунок загальноглобалізаційних важелів, а також важелів фінансової глобалізації, були охоплені негативним впливом не лише безпосередньо США, а й інші регіони світу, в першу чергу країни, які відкриті для міжнародного руху товарів та капіталу.

Тобто, в кінці ХХ на початку ХХІ ст. значно зросла мобільність капіталу та регіональна диференціація його потоків, які пов’язані з проблемою лібералізації у фінансовому регулюванні; чітко окреслився його спекулятивний характер; активізувалися реверсні тенденції та волатильність світових фінансових ринків, що зумовлюють (провокують) глобальну фінансову нестабільність.

Фінансова глобалізація - перспективи української економіки

Узагальнюючи вплив фінансової глобалізації на світовий економічний розвиток, доцільно виділити і перспективи української економіки у зв’язку з фінансовою глобалізацією. Що стосується впливу цивілізаційних аспектів фінансової глобалізації на розвиток економічної ситуації в Україні, то в силу специфіки економічного розвитку з часів набуття незалежності, державі дуже далеко до лідерства навіть серед країн Центральної та Східної Європи. На сьогодні можна говорити про слабкий рівень інтегрованості України до міжнародних економічних відносин. Прикладом ролі і місця України в міжнародних економічних відносинах можуть служити рейтинги провідних корпорацій світу, що будуються за ознаками ринкової капіталізації. Традиційний рейтинг 500 наймогутніших корпорацій світу (за показником ринкової капіталізації) газети Financial Times ніколи не включав українських підприємств, причому українські підприємства навіть не потрапляли до 100 провідних компаній Східної Європи. Нерозвиненість показника ринкової капіталізації в Україні не дозволяє створити загальнонаціональний індекс фондового ринку та використовувати такий індекс для порівняння з іншими країнами. Низькі показники розвитку фінансового ринку в Україні підтверджуються порівнянням з іншими країнами Центральної та Східної Європи. В наявності також традиційні труднощі з залученням в Україну іноземних інвестицій. Навіть не зважаючи на наслідок наведених подій, сфера залучення іноземних інвестицій є вкрай вразливою сферою в Україні. Існуючий стан процесу залучення іноземного капіталу в економіку України не дозволяє стверджувати про ефективність його надходження. Оцінюючи ситуацію в сфері залучення іноземного капіталу, слід зазначити, що загальна маса іноземних інвестицій в Україні, що була нагромаджена протягом років незалежності, є мізерною.

З урахуванням зазначених та інших факторів, які підтверджують неучасть України у світових фінансових процесах, одним із задекларованих напрямів стратегії економічного розвитку України є інтеграція у світовий фінансовий простір, який включає такі основні групи потоків капіталів: грошові та фінансові потоки, які пов’язані з рухом товарів та послуг (імпортно-експортні угоди), а також витрати, що пов’язані з туризмом; - прямі іноземні інвестиції, які передбачають не тільки трансферти фінансового капіталу, але й трансферт фізичного, людського та технологічного капіталу; - портфельні інвестиції та різні типи угод на ринках цінних паперів (включаючи спекулятивні операції). Взаємодія нашої країни з іншими країнами світу має відбуватися у всіх сегментах міжнародних фінансових відносин. Для цього доцільно здійснити ряд заходів, зокрема такі: - вступ до міжнародних організацій (зокрема, вступ до Світової організації торгівлі - СОТ), - позиціонування України на світових фінансових ринках і взаємодія з зарубіжними фінансовими інститутами для залучення інвестиційних і кредитних ресурсів. При цьому в якості позичальника виступає держава та інші суб’єкти економіки: корпорації, комерційні банки, фінансові інститути, органи місцевої влади; - запровадження нової стратегії відносин з МФО та ін. Слід наголосити на тих реаліях сучасного світового розвитку, з урахуванням яких має відбуватися практична реалізація зазначених завдань.

На сьогодні, курс, спрямований на форсований вступ у СОТ не має альтернатив. Але, крім позитивних вигод від членства у цій організації, необхідно врахувати і певні проблеми, з якими стикаються нерозвинені країни при цьому. Зокрема, вченими і практиками економістами доведено, що дотримання правил вільної торгівлі благотворно діє лише на економіки країн, що мають приблизно однаковий рівень розвитку. Участь у СОТ має різні наслідки для розвинутих і країн, що розвиваються. Експорт країн, що розвиваються, має переважно сировинну спрямованість, у той час як імпортують вони в основному високотехнологічні товари з більш розвинутих країн. Зняття митних бар'єрів стимулює розвиток товарообігу, однак збільшення товарообігу лише збільшує розрив в розвитку економік, що розвиваються, і промислово розвинутих країн. Отже, вступ України до СОТ має здійснюватися для вирішення наступних завдань: по-перше - вступати у СОТ, щоб колективно лобіювати поступки з боку багатих країн; по-друге - інтегруватися в ту регіональну зону вільної торгівлі, що найбільшою мірою відповідає задачам розвитку внутрішнього ринку.

Інтеграція України у світовий фінансовий простір можлива і за рахунок розвитку міжнародних кредитних відносин. Мова зокрема йде про активізацію запозичень суб’єктів вітчизняної економіки на зовнішніх ринках. При цьому корпорації, комерційні банки та органи місцевої влади зможуть позиціонувати себе в якості позичальників. А для комерційних банків розшириться спектр діяльності і послуг, що надаються, оскільки вони зможуть виступати не тільки як емітенти кредитних інструментів, а й як їх андеррайтери у випадку співпраці банків з органами місцевої влади і виконанні банками ролі лід-менеджерів муніципальних облігаційних позик. Але перспективи успішного розвитку цього напрямку інтеграції, в свою чергу потребує вирішення для України ряду питань, і в тому числі питання отримання рейтингів інвестиційного класу. Відомо, що чим вищий рейтинг має країна та її суб’єкти, тим нижча вартість отримання для них позичкових ресурсів на зовнішніх ринках. По-перше, це є актуальними для України в умовах високих процентних ставок на внутрішньому ринку країни. По-друге, в умовах реальної конкуренції вітчизняних фінансових інститутів із зарубіжними можна буде сподіватися і на зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку. Тобто мова йде про інвестиційний рейтинг, як засіб стимулювання руху капіталу.

Історія глобалізаційних процесів свідчить про те, що піонерами при ос?