Реферат: Вплив податкової політики на інвестиційну діяльність
4. Система митно-тарифного регулювання не дозволяє оперативно реагувати на зміни кон’юнктури світових ринків, а також торговельних режимів в інших країнах та структури економіки в Україні.
5. Недосконалою є система формування коштів соціального призначення. Існування чотирьох автономних фондів соціального страхування та диференційованих платежів до кожного з них призводить до значного збільшення витрат на адміністрування внесків, порівняно з консолідованим варіантом їх сплати (єдиний соціальний внесок).
6. Податкова система України є дорогою в адмініструванні. Витрати на адміністрування окремих податків є значними порівняно із доходами бюджету, що забезпечуються за рахунок їх справляння.
7. Діяльність Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України щодо реалізації державної податкової політики, збирання податків і зборів (обов’язкових платежів), їх акумуляції в державному і місцевих бюджетах є недостатньо узгодженою та ефективною внаслідок недосконалого правового регулювання їх взаємовідносин, відсутності цілісного інформаційного простору.
Крім зазначених недоліків існують недоліки системного характеру , породжені чинниками, що знаходяться за межами податкової системи. Серед них:
податкова заборгованість платників перед бюджетами та державними цільовими фондами;
бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ;
значні ухилення від оподаткування: ця проблема є однією з найгостріших в Україні та таких, що вирізняє її з-поміж більшості європейських країн;
нерівномірний розподіл податкового навантаження.
2. Вплив податків на інвестиційну діяльність банків
Банківська система покликана акумулювати істотні фінансові ресурси держави. Водночас інтенсивний розвиток банківської системи та статистична інформація свідчать про високу прибутковість банківського сектору. З точки зору ж оподаткування до банків як платників податків, висувається ціла низка зауважень.
Вклад банківської системи України у підтримання економічного зростання невеликий: частка банківських кредитів в інвестиціях підприємств в основний капітал становить 6-7%. Особливо незначна роль кредиту як джерела інвестицій для малого і середнього бізнесу. Серед причин недостатнього розвитку інвестиційних операцій банків є їх низька дохідність і недоліки оподаткування інвестиційних доходів [1].
В Україні банківський сектор належить до найбільш прозорих секторів нашої економіки. Однак все-таки не всі банки є добросовісними платниками податків. Більшість із них намагається максимально скористатись "лазівками" у законодавстві для мінімізації сплати податків.
До найбільш відомих податкових "лазівок" належать:
штучне завищення витрат і приховування доходів;
маніпуляція валютно-обмінними операціями з метою виведення їх з оподаткування;
купівля цінних паперів нібито в інвестиційних цілях;
відрахування на резерви по кредитних операціях;
виплата страхових премій страховим компаніям, пов'язаним з банками, або акціонерам.
Ці та інші "лазівки" відомі ДПАУ, Мінфіну, КРУ.
У переважній більшості страхування фінансових і кредитних ризиків має схемно-оптимізаційний характер. Нерідко банки, маючи страхування від кредитних втрат, при неповерненні кредиту навіть не звертаються за компенсацією до страхової компанії. Замість цього вони займаються реалізацією застави і власними силами повертають свою заборгованість. Адже страхові внески пішли до страхової компанії, пов'язаної з банком, і тому отримати за рахунок неї страхову компенсацію означало б перекладання грошей з однієї кишені власників банку, куди вони були завчасно сховані від податку на прибуток, у другу. За таких умов доцільним видається рішення про повну ліквідацію податкових пільг на страхові платежі.
За даними ДПАУ і Мінфіну, із бази оподаткування банківською системою виводиться коло 1 млрд. грн. (600 млн. грн. припадає на резерви по проблемних кредитах і коло 400 млн. грн. - на схеми страхування фінансових і кредитних ризиків) і тому втрати бюджету через пільги по оподаткуванню резервних і страхових відрахувань банків становлять 250 млн. грн. в рік. Окрім того, податківці виявили випадки фіктивного страхування на суму 250 млн. грн. [3, c.8].
На цей час з боку податкової служби висувається ціла низка зауважень до банків як платників податків. По-перше, вказується на неякісну фінансову звітність банків: показники прибутку у фінансовій звітності можуть істотно відрізнятись від прибутків у податковій звітності. Відомі випадки, коли в одних документах показано прибутки, а у других - збитки. Справа в тому, що банки у своїх фінансових звітах можуть вказувати результати переоцінки своїх активів. І за рахунок маніпуляцій такою переоцінкою банки "набувають" свій капітал.
По-друге, податківці стверджують, що банки досить широко використовують метод фіктивно-індикативних угод, за якими, наприклад, 1 м² простих підвальних приміщень оцінюється декількома тисячами гривень, а котирування акцій деяких підприємств на фондових ринках часто у кілька разів перевищує їх реальну вартість.
По-третє, податківці не можуть пояснити феномен як у зведеному звіті фінансових показників за 2004 р. прибутки одного із найбільших українських банків до оподаткування виявився меншим, ніж після сплати податків.
По-четверте, податкові органи заявляють, що майже половина найбільших банків України застосовує некорисні для державної скарбниці методи ведення бізнесу. За даними ДПАУ, у 50-ти із 161-го діючого банка податкове навантаження (відношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталі нинішнього року становило менше 1%. [3, c.8]
По-п'яте, податкова адміністрація вимагає зробити більш суворими вимоги до фінансових показників стійкості банків. Вона пропонує включити у список критеріїв оцінки надійності банку відношення сплачених податків до прибутків банку, і відношення сплаченого податку до доходів банку. Якщо банки у податковій звітності показують збитки, то їх доцільно позбавляти ліцензії на право залучати вклади населення. Якщо банк не має прибутків, то він ненадійний і тому не має підстав дозволяти йому розширяти ресурсну базу за рахунок вкладів фізичних і юридичних осіб.
По-шосте, податкові експерти пояснюють, що нинішню практику резервування треба змінювати, оскільки нерідко банківські резервні фонди існують досить умовно. У разі виникнення реальних форс-мажорних обставин вони виявляються безкорисними для підтримки ліквідності банку і здатності вчасно виконувати платіжні зобов'язання. Саме тому банкам потрібно переходити до реальних резервних фондів, на зразок фонду гарантування вкладів. Для цього кошти повинні зберігатися на спеціальних резервних рахунках. Тоді ніхто не буде заперечувати правомірність віднесення цих резервних коштів на витрати.
По-сьоме, банки "оптимізують" свої фінансові потоки шляхом взаємодії або із засновниками, або з дочірніми структурами, або з акціонерами. У результаті, витрати штучно доводяться до бажаного рівня.
По-восьме, нема серйозних підстав, щоб банки не платили податок з прибутку, як будь-який інший бізнес. Нинішня перевага банків над іншими суб'єктами підприємництва видається необґрунтованою.