Реферат: Взаємини людини і природи в предметі екології

Отже, для з"ясування природи і сутності людини кожна з двох концепцій має вийти за свої межі, аналогічно тому, як в дійсній історії людини біологічне перейшло в соціальне.

Ми з"ясували, що людина є людиною завдяки її соціальності. Подальший розвиток людини - і історичний, і індивідуальний - це розвиток соціальний. Виникає питання: а як же пласт біологічного в людині? Тобто, чи еволюціонує людина як біологічний вид, біологічна система? Ця проблема є цікавою, а її розв"язання - принципово важливим і для природничих наук, і для філософії, бо суттєвим чином впливає на світогляд.

Втім, ми маємо дуже різні, навіть протилежні відповіді на поставлені питання. Серед принципових варіацій зазначимо такі.

- людський розвиток є суто культурносоціальним і інтелектуальним. Тому він не потребує біологічної еволюції.

- людина як біологічний вид еволюціонує. Але ця еволюція йде дуже повільно, в той час як соціальна еволюція розгортається дуже швидко.

Крайнім виразом визнання такого росходження біологічної і соціальної еволюції є теорія соціальної дезадаптації. Її відстоюють французькі дослідники Р.Дюбо, В.Гюан, А.Дюссер, П.Делор. У відповідності з цією теорією вважається, що виникає дисгармонія між консервативними біологічними перспективами розвитку особистості і соціальними перспективами. На підставі таких особливостей розвитку людини робиться висновок, що через недосконалість людської природи людству загрожує загибель.

З точки зору цієї теорії оцінюється і сучасна екологічна ситуація. Так, з одного боку, сучасна екологічна ситуація є наслідком соціально-економічної діяльності. З іншого - людина не здатна до неї адаптуватися, оскільки еволюціонує дуже повільно.

- біологічна еволюція людини відбувається. Але відбувається на мікрорівні, тобто - на генетичному рівні, через певні мутації. На цій підставі у людини формуються, так звані, екологічні форми адаптації, завдяки яким людські популяції пристосовуються до життя в різних умовах (клімат, географічні фактори, мінеральний склад води, грунту, рівень радіаційного фону). Одним з суттєвих факторів, що лежать в основі розвитку екологічних форм адаптації, є біологічна мінливість.

Отже, хоча людина досягла висот культури і цивілізації, вона залишається специфічною природнобіологічною системою. Людина саме тому включена в екологічне відношення, що є природною істотою. Втім, вона проявляє себе в екологічному відношенні не лише як біологічна, а і як соціальна істота.

Зважаючи на обидва названі суттєві прояви людини, в сучасній науковій і філософській літературі визнається біосоціальна організація людини . Біосоціальній організації людини притаманна така цілісність, що не можна відокремити свідомість від мозку, а психіку, емоції - від функціонування нервової системи. Інакше цілісність людини втрачається.

Розуміння людини як біосоціальної істоти дозволяє акцентувати на таких важливих в екологічному смислі висновках :

1. Сучасна екологічна ситуація не є результатом протистояння людини, що вийшла з природи, і самої природи.

2. Навпаки, сучасна екологічна ситуація є яскравим свідоцтвом того, що людина не може вийти з природи

3. Соціокультурне середовище - "друга природа" - не має суперечити природі "першій". Тобто, штучне середовище, що є результатом соціокультурного і цивілізаційного розвитку людини, який мав зробити її незалежною від природи, ще більш посилює цю залежність і робить її все більш різноманітною.

2.ЛЮДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ГЕОЛОГІЧНА СИЛА І ЧИННИК ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ.

Отже, як не парадоксально, але саме людська діяльність є причиною збільшення залежності людини від природи. Хоча й вплив людини на природу є таким, що породжує нову якість біосфери.

Як ми вже з"ясували в минулих темах, біосфера - цілісна, самоорганізована система. Але як ціле біосфера входить в ще більш об"ємне утворення - геокосмічне довкілля. В межах геокосмічного довкілля біосфера виконує функцію зниження ентропії, а також - перетворення енергії. В.Вернадський зазначав:"По суті біосфера може розглядатися як частина земної кори, котра зайнята трансформаторами, які переводять космічні випромінювання в дієву земну енергію - електричну, хімічну, механічну, теплову і т. ін." .

Втім, з появою людини біосфера починає ставати чимось іншим. За міркуваннями В.Вернадського, виникнення людини знаменую собою нову геологічну добу в історії Землі. ЇЇ визначають як психозойську еру (Д. Ле Конт), антропогенну еру (О.Павлов). Ці назви фіксують новий стан людства, коли воно стає геологічною силою. Силою, що змінює вигляд нашої планети. За допомогою людської діяльності біосфера, на думку В.Вернадського, геологічно швидко переходить у новий стан - ноосферу. Тобто, в такий стан, в якому "повинні проявлятися розум і спрямовувана ним робота людиним як нова, небувала на планеті геологічна сила" (стаття В.Вернадського "Декілька слів про ноосферу", 1944).

Отже, людська діяльність проявляє себе як найпотужніша геологічна сила, що формує нову якість планети. Яким же чином проявився вплив людини на природу, на біосферу протягом тривалої історії людства?

За поглядами дослідників (наприклад, Г.Бачинського), можна говорити принаймні про 3 стадії історії взаємодії суспільства і природи.

1 -ша стадія. Тривала приблизно 2-3 млн років. Це період від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens (людина розумна) напочатку пізньопалеолетичної доби.

Щодо екологічного смислу людського буття, то в цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. В людині як істоті біосоціальній, ще переважало біологічне. Нечисельні первісні стада людей були озброєні недосконалими кам"яними знаряддями. Первісні люди органічно вписувались у природні екосистеми як складові елементи. Своєю діяльністю люди ще не порушували рівноваги природних екосистем. На цій стадії слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

2-га стадія. Вона тривала близько 40 тис. років. Від початку пізнього палеоліту до другої світової війни (сер. ХХ ст.). На цій стадії людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище. Відповідно до цивілізаційного прогресу, антропогенний тиск на природу неухильно зростав. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин.

Але на цій стадії природний кругообіг речовиш та енергетичних потоків на планеті ще не були порушені внаслідок антропогенного впливу. Втім, на цій стадії негативні дії людини почали викликати зворотню реакцію природи.

В межах цієї стадії виділяють 3 етапи :

1. Примітивний - людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством.

2. Агрокультурний - коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство.

3. Машинно-індустріальний - основним фактором руйнування довкілля стало промислове виробництво.

На 1-му етапі взаємодії людини і природи - примітивному - природа вже зазнала значних втрат. Мисливство було провідною галуззю господарства. Мамонти, волохаті носороги, велетенські олені - основними продуктами харчування. В той час для полювання використовували гонний спосіб. Тобто, стада оточували і загоняли на високі кручі. Тварини падали і масово гинули. Поступово це привело до різкого скорочення чисельності цих унікальних тварин. А згодом - до їх повного вимирання. Знахідки кісток мамонтів засвідчують величезні масштаби винищення цих гигантських тварин.