Реферат: Взяття під варту - строки та порядок виконання

б)для пред'явлення обвинувачення необхідно уточнити особу затриманого, хоч сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву;

в)затриманий тимчасово захворів на тяжку хворобу і не може брати участь у слідчих діях.

Відповідно до статті 155 КПК взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосований в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

Але законодавець не передбачив критеріїв визнання випадків винятковими. Це призводить до того, що слідчі органи не завжди належно мотивують відповідні рішення, а суди, в свою чергу, не звертають уваги на такий недолік.

Наприклад, слідчий Полтавського РУ УМВС України вніс до Полтавського районного суду Полтавської області подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо І, який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.263 Кримінального кодексу України. Суд зазначене подання задовольнив. При цьому ні орган досудового слідства, ні суд не звернули уваги на те, що санкція даної норми передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, і не навели у процесуальних документах доводів про наявність виняткових обставин, які б давали підставу обрати щодо І. цей запобіжний захід[17;44].

Винятковими ж є ті випадки, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Це можливо, наприклад, коли особа не має постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень або ж коли особу підозрюваного взагалі не встановлено. Винятковість такого випадку має бути обґрунтована у поданні про обрання запобіжного заходу і в постанові судді [3;п.З].

До осіб обвинувачених у найбільш тяжких злочинів необхідно застосовувати запобіжний захід взяття під варту, причому за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки, крім виняткових випадків (стаття 155 КПК). До неповнолітніх, осіб літнього віку, тяжкохворих, вагітних жінок, матерів, що годують дитину, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило не застосовується.

Важливими елементами взяття під варту є законність та обґрунтованість застосування цього запобіжного заходу.

Під законністю взяття під варту слід розуміти точне дотримання органами дізнання, досудового слідства і прокурором усіх норм кримінально-процесуального законодавства (статті 148-150, 155-162, 165, 165-2, 165-3, 227 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України, тощо), Постанов Пленуму Верховного Суду, якими встановлений відповідний порядок застосування цього заходу.

Під обґрунтованістю обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти наявність достатніх доказів, які містяться у наданих матеріалах, що є підставою для взяття під варту[1;36].

У постанові Пленуму Верховного Суду України відсутнє поняття законності та обґрунтованості взяття під варту підозрюваного та обвинуваченого на стадії досудового слідства[3].

З цього приводу можна приєднатися до обґрунтованої думки І. Кустова про те, що всі принципи кримінального процесу органічно поєднуються однією загальною вимогою забезпеченням законності і обґрунтованості вжитих заходів [4; 36].

До того ж заслуговує на увагу позиція тих фахівців, які вважають, що законність - це точне застосування норм матеріального права з дотриманням при розгляді справ усіх вимог КПК та інших законів.

Трохи забігаючи на перед слід зазначити, що кримінально-процесуальні документи, у тому числі акти прокурорського реагування, повинні суворо відповідати правовим нормам. Вони мають бути складенні законно і обґрунтовано, грамотно, логічно, вмотивовано, точно, стисло, без повторень та слів, що не мають змістовного навантаження, а також відповідним чином оформлені.

Обов'язковою умовою взяття під варту є впевненість прокурора в тому, що більш м'які запобіжні заходи не можуть забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого. Приблизно такий висновок зробив А.Кітура, який далі підкреслив, що ст. 148 КПК чітко визначила підстави застосування запобіжних заходів, у тому числі взяття під варту [6;60],

При обранні цього запобіжного заходу обов'язковим є зазначення мети взяття під варту для можливого оскарження обвинуваченим цього запобіжного заходу.

Особливо це стосується взяття під варту до притягнення особи як обвинуваченої. Навіть при взятті обвинуваченого під варту слідчий, прокурор, суддя повинні припускати можливість спростування всіх або частини обвинувачень, а тим більше у разі арешту, пред'явлення обвинувачення. Обґрунтованість арешту - це достатність доказів, що є у кримінальній справі, які вказують на наявність встановлених законом підстав для застосування цього запобіжного заходу. За загальним правилом обвинувачений може бути взятий під варту лише після пред'явлення обвинувачення та допиту обвинуваченого. Отже, фактичні підстави для арешту, як правило, ширші ніж підстави для притягнення як обвинуваченого, оскільки до них додаються свідчення обвинуваченого. Після одержання і перевірки цих свідчень слідчий може відмовитися від наміру направити до суду подання про взяття обвинуваченого під варту.

Як правило, взяття під варту забезпечує досягнення одночасно всіх чотирьох цілей, зазначених у ч.1 ст.148 КПК, але може застосовуватись і для досягнення деяких з них (наприклад, лише для запобігання переховування обвинуваченого від слідства і суду чи лише для усування перешкод у досягненні істини у кримінальній справі).

Так, слідчий слідчого відділення на станції Київ-Пасажирський УМВСТ України за згодою з транспортним прокурором м. Києва вніс до Залізничного місцевого суду міста Києва подання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо Чахая Г.І., обвинуваченого за ч.2 ст.185 ККУ за викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, мотивуючи його тим, що обвинувачений проживає за кордоном, не працює, може ухилятися від слідства і суду та перешкодити встановленню істини в кримінальній справі.

Вивчивши матеріали кримінальної справи, допитавши обвинуваченого особисто, а також вислухавши пояснення слідчого, думку прокурора, який підтримав подання, суддя виніс постанову про обрання Чахаю Г.І. запобіжного заходу - взяття під варту. Цей захід забезпечив досягнення успіху в указаних чотирьох цілях, оскільки пізніше вироком суду Чахая Г.І. було засуджено за вчинений злочин до позбавлення волі на строк чотири роки[7].

Негативні ж сторони взяття під варту такі: особа відривається від суспільно-корисної праці зі своєї спеціальності, а це, в свою чергу, дезорганізує певним чином роботу установи, підприємства, організації, де вона працює чи служить; особа є відірваною від сім'ї, що може негативно позначитись на вихованні дітей, арешт компрометує людину в очах сусідів, товаришів по службі; тримання під вартою озлоблює людину, налаштовує її проти правоохоронних органів, подавляє її волю, робить схильною до обмови, самообмови, небажаної лінії поведінки, деякі заарештовані підпадають під негативний вплив рецидивістів та інших небезпечних злочинців; знищує моральні ідеали, арешт завдає шкоду здоров'ю людини (особливо психіці), заподіює їй та її сім'ї матеріальні збитки.

Отже, запобіжний захід взяття під варту слід застосовувати лише у разі, якщо інші запобіжні заходи не можуть відвернути небажану поведінку обвинуваченого. В жодному разі не можна обіцяти заарештованому звільнення з-під варти за умови, що він визнає себе винним та видасть співучасників.

Обвинувачений має право знати, на якій підставі його взяли під варту, тому його необхідно ознайомити з постановою про обрання цього запобіжного заходу.

Існує думка, що до неповнолітніх не слід застосовувати взяття під варту за мотивами лише однієї небезпечності злочину. Можливо, така думка є помилковою. Адже у деяких випадках неповнолітні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів: умисне вбивство, бандитизм та інші. Якщо лишити таких неповнолітніх на волі, то є велика ймовірність, що вони будуть переховуватися, перешкодять з'ясуванню об'єктивної істини у справі, або ж взагалі вчинять новий злочин.

Взяття під варту з мотивів небезпечності злочину - право, а не обов'язок слідчого, прокурора, суду, яким вони мають користуватися обережно, враховувати обставини, що характеризують особу обвинуваченого.

Однією з основних небезпек правосуддя України є те, що громадян беруть під варту в багатьох випадках за вчинення злочину, який карається за законом позбавленням волі. Деякі слідчі міркують так: обвинуваченому все одно "сидіти", тож нехай "сяде" раніше, щоб не сховався чи не завадив встановити істини. Шкоди йому не буде, оскільки строк

тримання під вартою враховується при призначенні кримінального покарання. Така практика є помилковою, оскільки слідчий не може знати, яку міру покарання призначить підсудному суд.

У таких міркуваннях відчувається зневага до інтересів людей, намагання посилити кримінальну репресію, вплинути на суд, який при призначенні покарання іноді має рахуватися з тим, що обвинувачений тримається під вартою. З іншого боку, такі слідчі не зважають на те, що суд може призначити позбавлення волі умовно, звільнити від покарання через хворобу та інше.

При застосуванні запобіжного заходу взяття під варту, слідчий іноді намагається налякати як заарештованого, так й інших обвинувачених, які перебувають на волі, для того, щоб примусити їх не відмовлятись від своїх свідчень. Така практика є не лише незаконною, а й антиконституційною, оскільки суперечить ст.29 Основного Закону.