Реферат: Європа XIV-XV ст.
Вся історія середньовічної культури — це історія боротьби церкви і держави, їх злиття, уподібнення церкви (папства) державі і реалізації його божественних цілей. Піднесення державності було необхідне не тільки світській владі, але і церкві як доказ реальності сили християнства для будівництва Граду Божого на Землі. Головним знаряддям піднесення церкви стало рицарство, що дозволяє виділити рицарську культуру як окреме явище середньовічного життя. Яскравим проявом цих домагань церкви стали Хрестові походи — спроба мечем об'єднати і розширити християнський світ під владою папства, що грунтувалася на роздробленості феодальної Європи, коли саме церква об'єднала християнський світ, була опорою в боротьбі з мусульманським Сходом.
Із зміцненням національних держав панування релігійного розуміння життя все більше починає змінюватися мирським. На зміну віковим спробам створити релігійну єдність світу в його перетворенні приходять століття пошуків єдності мирського, щоб через нього вже усвідомити перетворювану, втілювану в ньому високу релігійну єдність, і, тим самим, все-таки наблизитися до брам Граду Божого. Трагічна велич середньовічної духовної культури полягає в нездійсненному прагненні до всеосяжного синтезу Бога і людини, що не виходить ні на Землі, ні на Небі. З XIV ст. починається переможний шлях мирського, насамперед — міського життя, в якому зріють торгово-промислові відносини, що розкладають прагнення до релігійно-синтетичного освоєння всього світу, що народжують настрої самостійності, окремості, індивідуалізму, приземленості життя людини.
Становлення буржуазних економічних відносин і зв'язана з цим зростаюча приземленість світоглядних інтересів людини дають імпульс розвиткові наукових знань. Середньовічна наука виступає як осмислення авторитетних даних Біблії. На думку церковних ідеологів, гріховним є всяке знання, якщо воно не має своєю метою пізнання Бога. В схоластичному ідеалі середньовічний розум націлений на розуміння божественного задуму. В так зрозумілій науці відкриття якби і не передбачалися, тому що істина в принципі була дана Богом в Біблії, конкретизована в працях отців церкви. Середньовічна наука поділяється на нижчу, засновану на пізнавальних здібностях людини, і вищу — хранительку Божественного одкровення. Головним методом пізнання в цих умовах є збагнення значення божественних символів. Світ в Середньовіччі розглядався як книга, написана Богом, яку треба сприйняти.
Богословські знання домінували в світській освіті (міські школи), а також в університетах, що з'явилися в XI ст. Однак до XV ст., коли в Європі нараховувалося вже 65 університетів, в них крім богослов'я вивчали право, медицину, мистецтво, а надалі — і природничі науки.
В високій літературі зростаюча увага до людини блискуче виражена Данте. В «Божественній комедії» (поч. ХIV ст.) він показує грішників як людей, що тужать про земне життя, виявляє цікавість до людини, її пристрастей: «Ви створені не для тваринної долі, але до доблесті і знання народжені».
Основу музичної культури складав літургійний спів, що оспівує Бога в наспівах, а потім і гімнах, що з'єднують віршований текст з пісенною мелодією. Канонізована музика — григоріанський хорал — містила в собі також співи, призначені для всіх служб церковного календаря. Інший шар музичної культури зв'язаний з ідеологією рицарства (куртуазна лірика трубадурів), а також творчістю професійних музикантів-менестрелів.
В цілому для середньовічного мистецтва характерне шанування Божественного, типізація, абсолютна протилежність добра і зла, глибокий символізм, підпорядкування мистецтва релігійним ідеалам, втілення ідеї ієрархії. В творах мистецтва, насамперед в зодчестві, а також скульптурі, відбилася зміна основ культури людства. Первісний хаос в матеріальній і духовній культурах змінився стрункістю в думках і уявленнях про навколишній світ, заснованих на селянському способі життя. При цьому ієрархія в суспільному житті стала переноситися на уявлення про світ взагалі, змінилися погляди як на простір, так і на час. Мистецтво Середньовіччя характеризується традиціоналізмом, нерозвиненістю особистого початку, але, разом з тим, воно показує, що середньовічна культура виражає не застиглий назавжди стан людини і її світу, а справжній, живий рух.
Для культури Середніх віків характерний також догматизм, авторитарність системи цінностей, ідейна нетерпимість.
Середньовічна культура глибоко суперечлива, у ній сполучаться роздробленість буття, коли кожен народ має свій уклад життя, — і тяга до Всеєдності (Град Божий на землі), прикріпленість людини до землі, своєї общини, маєтку — і християнська універсальність людини, далека ідеї етнічної і станової обмеженості; страждальницьке зречення від світу — і тяга до насильницького всесвітнього перетворення світу (Хрестові походи). Ця суперечливість виступала рушійною силою розвитку культури, в ході якого людина поступово починає звертатися до самої себе, а не тільки до Бога.
Список використаної літератури
1. Історія світової культури. – К., 1993,
2. Історія світової та української культури. – К., 2000.
3. Хейзинга И. Осень Средневековья. – М., 1988.