Реферат: Запарожские казаки под властью крымского хана /Укр./
Та ще до отримання такого запиту російський резидент Неплюєв послав із Царгорода через Відень до Петербурга велике донесення імператриці про те, як слід чинити з запорізькими козаками з огляду на політичні обставини, що склалися. Він не бачив іншого способу, як прийняти їх у кордони імператорської величності, тому що “за кордоном без розриву ніяк утримати мир неможливо”; до того ж, як чув резидент у столиці султана, “хтозна, чи не проти запорожців” послали Орлика і його сина; на відмовку ж Порті можна сказати, що сама вона прийняла підданого імператорської величності Дондук Омбу з калмиками в протекцію, а тому тим менше є підстав для російської імператриці не приймати назад своїх власних підданих; втім, навряд чи Порта зважиться оголосити війну Росії заради одних запорожців.
На початку квітня граф Вейсбах сповістив російських резидентів у Константинополі Неплюєва й Виіинякова про те, що запорожці відмовилися коритися кримському ханові й перейшли в урочище Базавлук і що для відвернення походу татар до російських кордонів вони розпорядилися зробити напад на бусурманів у тил від лінії.
Російські резиденти, отримавши таке донесення, повідомили про заходи, вжиті проти татар, змовчавши, втім, про перехід з Криму в Росію запорожців, цісарському резидентові й послові англійському, “аби се під рукою вселити, щоб Порта не мала ніякого резону нарікати нам на розрив, коли щось від татар почнеться”. Тверда рішучість запорожців назавжди залишити володіння Криму цілком збігалася з поглядами Неплюєва, і він у новому донесенні імператриці знову висловлювався за прийняття їх під протекцію Росії. “Бо рачте те в дійсності побачити, що Порта буде їх зброєю собі скоряти, коли вони надалі на вічні часи до високої вашої імператорської величності протекції кредиту мати не будуть, та ще й українці те з жалем сприймуть, що так запорожців обнадіють і покинуть, зваживши, що ханська протекція сильніша; а якщо ж у вашої імператорської величності з турками до війни не дійде, а запорожці до негоціації всередину вашої величності кордонів відступлять, то можна їх утримувати, і Порті сенсу нарікати не буде, як у відповіді їй багато законної правди вжити зважимо: а якщо вона нині до нас звернеться, то ми до указу вашої імператорської величності в генеральних термінах незнанням відмовлятися будемо”.
Після таких донесень з Петербурга в Константинополь квітня 26 дня послали з київським рейтаром поручником Наковальниним велику настанову про те, що відповідати Порті на випадок її запиту про перехід запорізьких козаків у російські кордони. Настанова ця була такою.
1. Хоч запорожці, як самій Порті відомо, здавна є підданими російських царів, єдиного з ними християнського закону, народилися всі у Малій Росії, де їхні батьки й родичі і донині живуть, та жили вони в Січі, перебігаючи з Малої Росії в різні часи за своїм давнім звичаєм свавільно, і деякі, пробувши у Січі якийсь час, знову в Малу Росію, себто у свою вітчизну поверталися. Незважаючи на те, коли вони при укладенні останнього вічного миру з Портою самі добровільно на кримському боці залишилися, то російські государі до них ніколи не втручалися, коли Кіш свій вони мали за кордоном російським, де самі мати хотіли, і в ту справу російський уряд втручатися вважав для себе непристойним.
2. Російські государі до себе їх не закликали й не закликають і тепер, хоч запорожці перейшли зі свого Коша на новий Кіш, але російській государині до того справи немає, оскільки новий Кіш не в російських кордонах перебуває і, наскільки государиня обізнана в цьому, запорожці перейшли на те місце, де вони здавна своє житло й перебування мали, а тому чинити їм перепону в тому немає причини жодної.
3. З огляду на те, що кримський хан супроти вільності і звичаю козаків хотів силою переселити їх із Січі до самого Криму з наміром розібрати їх по руках, самого кошового з усіма знатними курінними отаманами силою до себе в аманати взяти й насильно гетьманом над ними відвернутого зрадника Орлика поставити, то запорожці як народ вільний, не допускаючи себе до останньої погибелі, змушені були задля свого порятунку на інше місце перейти. І за те кримський хан гідний докорів, бо такими вчинками своїми він до відчаю запорожців довів, а натурально, що кожен, бачачи перед собою останню погибель свою, намагається від неї себе порятувати.
4. А що запорожці, будучи здавна російськими підданими й маючи в Малій Росії своїх родичів і близьких, відмовили ханові йти війною проти російської государині і проти російських військ, то це так само цілком природно: адже самі запорожці можуть легко зважити, що, виступивши проти росіян війною, вони виступлять проти власних родичів і близьких, котрі живуть у російській державі, а тому якщо запорожці не хочуть іти
війною проти своєї вітчизни, то російській імператриці нарікати на них за те не личить.
5. Якщо кримський хан, котрому “преміцно й непорушне” слід було дотримуватися між обома державами вічного миру, незважаючи на те, “неприятельські й немирні свої наміри в дію приводити хоче”, то й російській імператриці, всупереч ханові, належить вживати відповідних заходів для вчинення відсічі,
6. Втім російська імператриця й до останнього часу до тих запорожців не має ніякого відношення; запорожці самі, тільки задля свого порятунку, перейшли з попереднього свого Коша на новий і оселилися в турецьких таки, а не в російських кордонах, і якщо кримський хан полишить їх “при попередніх звичаях” і не змушуватиме їх до війни проти Росії, то вони знову можуть у кримську протекцію повернутися, і імператриця не присвоюватиме їх собі.
7. Та якщо кримський хан не облишить свого наміру конче занапастити їх і приневолити до війни проти Росії, і ті запорожці до російської імператриці як до природної своєї государині вдаватися будуть, то імператриця, за християнським законом, тих запорожців як християн, єдиновірців вважає відганяти від себе непристойним і натурально не змушуватиме їх до того, щоб вони спільно з кримським ханом виступали ворогами російської держави.
8. Якщо ж хан житиме у спокої і миру не порушить, то все те минеться, а також і всі запорожці надалі залишаться в мирі.
9. Російська імператриця тих запорожців до останнього часу не приймала і прийняти не хотіла, і якби те вчинилося, й імператриця дозволила б їм житло мати в російських межах, то це “ні за яку супротивність сприймати не можна”, бо щодо самої Порти відомо, яким чином російські зрадники Дондук Омбо з товаришами, хоч вони й ідолопоклонники і не єдиновірці туркам, прийняті кримським ханом у протекцію, донині в його краях перебувають і на російські землі без жодної перешкоди
з боку Порти чинили напади й надалі чинять. Тим менше буде рішучості в російської імператриці відганяти від себе таких людей, котрі й за народженням, і за християнським законом можуть називатися своїми.
“А все те можете завершити тим, що належить хана кримського угамувати й до утримання миру змушувати, тоді й усе згідно між обома імперіями відбуватиметься. Можете ще Порті про запорожців і се оголосити, що вони всі до єдиного народжені в нашій імперії і, перебігаючи, живуть там у Січі з давніх літ без жінок неодружені, і так якби повсякчас туди тих втікачів з нашого підданства не додавалося, то вони, запорожці, давно б усі перевелися, оскільки плодитися їм у Січі ні від кого” .
Про перехід запорожців з-під влади Криму під владу Росії турецька Порта довідалася з донесення хана. Доповідаючи про те падишахові, кримський хан повідомляв, що запорожці, хоч і покинули свої попередні займища, але з турецьких кордонів ще не вийшли.
На підставі цього донесення кримськ?