Реферат: Застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації

У світлі цих визначень необхідно розглядати ресоціалізацію засуджених як діяльність, спрямовану на поступове повернення в суспільство духовно і морально відродженої людини, яка не становить загрози для інших; як процес відновлення втрачених, а іноді й зовсім не прищеплених, соціально значущих позитивних зв’язків індивіда (засудженого) із суспільством.

Одним із найдійовіших засобів впливу на засуджених є індивідуальна робота – тобто цілеспрямована діяльність співробітників органів виконання покарань, кримінально-виконавча інспекція та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Саме цим формам профілактично-виховного впливу надають перевагу у європейських виправних закладах, вбачаючи в цьому ефективний і дійовий засіб виправлення і ресоціалізацію засуджених. Ч. 2 ст. 123 КВК України недвозначно зазначає, що участь засуджених у виховних заходах враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення. До речі, новацією Кодексу є саме стимулювання законослухняної поведінки засуджених через диференційований виховний вплив аж до залучення засуджених до самовиховання.

Як бачимо, новий Кримінально-виконавчий кодекс у цілому охопив реально можливі засоби виправлення і ресоціалізації.

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Всі категоріїзасуджених мають право брати участь в культурній і загальноосвітнійдіяльності, яка направлена на усесторонній розвиток людської особиі задоволення її культурних потреб.

В ст. 53 Конституції України гарантуються загальнодоступність і безкоштовністьповної загальної середньої та професійно-технічної освіти, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про освіту» держава гарантує загальнодоступність і безкоштовність освіти в усіх державних навчальних закладах.

Загальноосвітні програми направлені на вирішення завдань формування культури особи в цілому, адаптації особи в суспільстві, направлені на формування цілісності особи, його гармонійного виховання і розвитку. Процес професійної освіти і професійної підготовки засуджених, у тих випадках, коли це витікає із змісту покарання, в більшій мірі підходить для виконання головної мети покарання – виправлення засудженого.

Громадський вплив на засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.Чинне кримінально-виконавче законодавство до числа основнихзасобів виправленні засуджених, разом з іншими, відносить громадський вплив (ст. 6 КВК України).

Громадськість покликана надати істотну допомогу у вирішенні наступних завдань: у формуванні у осіб, засуджених до всіх без виключенняпокарань, поважного відношення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського гуртожитку, в стимулюванні їх правослухняної поведінки [12, с. 159–160].

До громадськості відносятьсянеурядові державніі міжнародні громадські організації.

Як різносторонній і делікатний засіб дії, участь громадськостів процесі виконання покарань схильна до правового регулюванняу меншій мірі, ніж, наприклад, режим і праця. Останнім часом традиційні форми діяльності громадських організацій, які базувалисяна ідеологічній основі, істотно послабшали; ефективність нових ще не проявилася, а їх детально регламентувати – навряд чи це необхідно робити сьогодні. Корисність і актуальність різноманітноїучастігромадськості у виховному впливу на засуджених не викликаєсумнівів.

В реалізації такого основного засобу виправлення як громадська діяльність визначнароль належить вітчизняним і міжнародним правозахисним, а також громадським організаціям.

Література

покарання кримінальний позбавлення ресоціалізація

1. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.

2. Кримінально-виконавче законодавство України. – К.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2005. – №3. – 432 с.

3. Кримінально-виконавче право України: Підруч. для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. А.Х. Степанюка. – Харків: Право, 2005. – 256 с.

4. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийнятий 11 липня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №3–4. – Ст. 21.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – 2-е вид., перероб. та доп. – Київ: Форум, 2004. – Ч. 2. – 426 с.

6. Криміногенна ситуація в Україні у 2005 році. Основні показники оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ // Преступление и наказание. – 2006. – №3 (563). – 10 февр. – С. 3–6.

7. Крутер М.С. Методологические и прикладные проблемы изучения и предупреждения преступности молодежи: Автореф. дис. … доктора юрид. наук: 12.00.08 / Всероссийский НИИ МВД России. – М., 2002. – 54 с.

8. Крюкова Н.И. Преступность несовершеннолетних в России, ее причины и пути преодоления: Автореф. дис.доктора юрид. наук: 12.00.08 / Всероссийский НИИ МВД России. – М., 1997. – 38 с.

9. К ури Х. Имеет ли наказание превентивный эффект? // Правоведение. – 2001. – №3. – С. 143–157.

10. Курс советского уголовного права. Т.3 / Под ред А.А. Пионтков-ского, П.С. Ромашкина, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – 350 с.

11. Курс уголовного права. Общая часть: Учеб. для вузов: В 2 т. / Под ред. док. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И.М. Тяжковой – М.: Зерцало, 1999. – Том 2: Учение о наказании. – 400 с.

12. Лазуткин А.И. Социально-правовая характеристика принципов института назначения наказания и иных мер уголовно-правового характера // Российский следователь. – 2004. – №9. – С. 21–23.