Реферат: Збереження національних культур в епоху глобалізації
Глобалізація замість того, щоб бути засобом збагачення кожної культури всіма іншими в процесі їхнього рівноправного діалогу, перетворилася у форму знеособлювання практично всіх культур. Це представлялося б зовсім парадоксальним при розвинених сучасних засобах комунікації, якби не очевидне використання цих засобів у прямо протилежному напрямку - з метою не взаємного збагачення, але знеособлювання й уніфікації. При цьому страждають всі культури, культури економічно розвинених країн не виключення.
Глобалізація не вважається зі специфічним світоглядним змістом національних культур, у контексті якого ці культури тільки й мають свій особливий зміст. Позбав їхньої світоглядної підстави, при збереженні всього предметного багатства, і культури ці втратять свою глибину. Але саме так й є справа в глобальних процесах сучасності. На публіку виставляються зовні помітні феномени тієї або іншої культури - вони зізнаються цікавими, гідними уваги, але, не будучи вкорінені у світогляді, їх що породив, ці феномени сприймаються або як екзотика, або як примха, або як нонсенс, або як забавний фольклор.
Саме небезпечне у всіх цих процесах полягає в побудові культури, до якого ніхто не може сказати: “Це моя культура ”. Тим самим будується нічия культура, у неї немає суб'єкта, за неї ніхто не несе відповідальності. Тому вона може бути який завгодно: бездуховної, низької, злісної, руйнуючої. Якщо ця культура нічия, то ніхто не зобов'язаний опановувати нею, розвивати її, поліпшувати її. Культурні стереотипи фрагментарні, мінливі, умовні. Культура розсипається, перетворюється в набір формалізованих реакцій на проблемні ситуації. Тим самим культура перестає виконувати свою сутнісну функцію: уписування людини в мир, додання сенсу життя й буття людини.
Готовність і згода сучасної людини проблематизувати своє буття ще один раз, у зв'язку з новою культурою, побачити мир очами цієї нової культури - як того вимагає щире освоєння цієї культури, як цього вимагає прийняття або, навпроти, відторгнення нової культури - цієї згоди й готовності немає. Людина сучасного, насамперед західного миру не бажає нових проблем - no problem - його гасло, воно утомився від миру, давно виробив для себе стереотипи поводження й життєвого стилю, він не бажає турбуватися із приводу нового й тому дивиться на кращі зразки національних культур як на артефакт ілюзорного миру. Автор говорить тут про людину західного миру невипадково, тому що сьогодні є очевидним, що “перевірка” на значимість і значущість для миру тих або інших національних культур полягає у відповідності їхнім загальнолюдським цінностям, але на ділі ці загальнолюдські цінності підмінені цінностями західного миру - нормами демократичного суспільства Заходу, і тому саме “західний” людина виступає мірилом цінності національних культур. По-справжньому Захід може прийняти тільки знайоме собі, що не обов'язково збігається, але порівнянне; інше ж собі Захід не сприймає.
Національні культури повинні зважати на вимоги західної культури вже тому, що глобалізація, як всесвітній процес, є глобалізація навколо західних цінностей. Культурний стрижень глобалізації - західна культура.
Широко поширена думка, що глобалізація сприяє поглинанню культурою Заходу всіх інших культур. Дійсно, щоб бути “почутими ”, щоб пробитися й зберегтися, ці культури повинні вподібнюватися культурі Заходу. А уподібнення знижує самобутність національних культур, і сприйнятими стають культури в максимальному ступені відповідні здатності Заходу до сприйняття. У підсумку від самобутності національних культур нічого не залишається. Таке поширена думка, але воно лише лестить самолюбству суб'єктів національних культур, тому що ніяких подібних вимог до національних культур Захід не висуває. Він домагається всього перерахованого однією неуважністю й навіть байдужністю до національних культур. Всі ці кульбіти національні культури проробляють самі в бажанні бути сприйнятими. У результаті, від національних культур практично нічого не залишається.
Але, з іншого боку, якщо наполягати на своїй самобутності й не піклуватися про те, щоб бути “почутими ”, щоб стати цікавими світовому співтовариству, виникає небезпека залишитися цікавими тільки самим собі, значимими тільки в обрії своїх національних цінностей, тобто виявитися в стані культурної ізоляції. І коли в такий “заповідник ” національної культури уривається активна західна маскультура, останньої не треба багато часу на встановлення свого панування.
Інтеграція й фрагментація, глобалізація й регіоналізація сучасного миру доповнюють і взаємно підтримують один одного, а, виражаючись точніше, є двома сторонами того самого процесу. Із цієї причини для позначення нинішніх загально планетарних тенденцій іноді прибігають до терміна “локалізація ”, щоб підкреслити ті обставини, що співіснування синтезу й розкладання, інтеграції й роздробленості не є справою случаючи і його неможливо уникнути й скасувати.
Стійкість дихотомного мислення з його опозиціями (інтеграція -дезінтеграція, гомогенність- гетерогенність, глобалізація - локалізація) зберігається й при аналізі культури, де воно приймає форму діалектики місцевої й глобального, традиційних і ліберально-демократичної цінностей, оскільки, як ми вже відзначали вище, свідомість звичайно порівнює з нормами й цінностями Заходу. Культурному різноманіттю людства кинутий виклик з боку західної масової культури, і відповіддю на нього може бути тільки послідовне й поступове використання національних культурних цінностей, що сприяє позитивному рішенню вартих перед суспільством проблем.
У сучасному світі відбувається перехід від національної культури до глобальної культури, мовою якої служить англійська мова. Американський долар використається в усім світі, західна масова культура стрімко проникає в наше життя, модель ліберально-демократичного суспільства в тім або іншому ступені реалізується в багатьох країнах, створюється світовий інформаційний простір (Інтернет й інші, новітні інформаційні й комунікаційні технології), здійснюється глобалізація західної культури, виникає нова реальність - віртуальний мир і віртуальна людина. Таким чином, простір і час стають всі ближче й ближче, навіть зливаються. Виникли антиглобалісти й антизахідники. У цих умовах стає вкрай актуальним питання про збереження язикової й культурної ідентичності, самобутності й унікальності культури інших народів планети.
Тут, звичайно ж, може виникнути питання: невже в національних культур немає вибору й виходу, і підсумок завжди один - розчинення в пануючим сьогодні формах культури, втрата своєї самобутності й значимості, нівелювання й знеособлення? На думку автора, нітрохи. Гідний не потерпить поразки, треба тільки залишатися гідним. У жодному разі не можна поступатися цінностями національної культури. Їм треба додати загальнолюдську особу, і тоді національна культура буде сприйнята без шкоди.
Для рішення надскладного завдання входження національної культури в простір світової культури визначальної є не бажання сподобатися, а вміння залишатися собою. У жодному разі не можна замикатися в межах своєї культури, треба виходити у світовий культурний простір, але виходити треба з тим, що є, тому що саме цей зміст і має цінність. Тим більше, не можна змушувати національну культуру “торгувати собою ” і бути готовим до того, що її не приймуть, не розглянуть, не зрозуміють, не оцінять. Отже, вона “не до двору” епосі, часу.
Однак дещо в межах дозволеного національна культура може зробити для кращого сприйняття себе. Вона може скористатися тими можливостями, які надає глобалізація. Вона може тиражувати свій образ й “прийти в кожен будинок ”. Не виключено, що, не будучи прийнятої, із захватом на “кращих сценах миру ”, національна культура знайде відгук в інших регіонах, і вже відтіля буде сприйнята більш широко.
Але не буде великого лиха, як відзначає відомий казахстанський філософ А.Г. Косиченко, якщо національна культура не зустріне широкого розуміння. Зрештою, вона, у першу чергу, національна культура, а, отже, культура конкретних націй. Національна культура може й повинна виховувати людини на цінностях, властивій цій культурі. І якщо це дійсна культура, те така людина цікава миру, тому що крізь культурну самобутність людини проступає загальнолюдська культура. Національна культура коштовна саме своїми специфічними цінностями, тому що ці цінності є ні що інше, як ще один спосіб бачити мир і зміст буття в цьому світі. Цього ґрунту, не можна залишати, у противному випадку національна культура зникає.
Глобалізація усереднює, робить безликим цінності національних культур. При цьому неявно, але владно проводиться ідея про виживання культур, про право на існування тільки дієздатних в умовах сучасного миру культур. У такій ідеології немає нічого нового: вона є наслідок поширення ідеалів конкуренції на сферу культури. Нині потужні сили, що лобіюють, визначають результат “боротьби” культур. Затребуваної залишається тільки культура, уніфікована до втрати всякого змісту; у цій уніфікації є домінанта: всі культури уніфікуються до розмитих зразків культури економічно розвинених країн.
Разом з тим глобалізація з її неодмінним “розширенням Заходу”, як “перемігшої” парадигми людського розвитку, більше ефективної, оптимальної й раціональної лінії руху, викликає опір ще збережених анклавів традиційної культури.
Коли ми говоримо про традиційну культуру, те маємо на увазі культуру суспільств, соціальна структура яких заснована на традиційних духовних цінностях, що мають досить тривалу історію цивілізованого розвитку. Це суспільства з більш-менш безперервною й тривалою традицією формування національного менталітету й способу життя. У групу суспільств подібного типу входять і суспільства, що досягли на цій традиційній основі певних успіхів економічної модернізації, це такі країни, як: Японія, Китай, Південна Корея, Саудівська Аравія, Кувейт, Індія, Бразилія й т. д; і суспільства, що тільки коштують на шляху економічної модернізації, такі як пострадянські держави Центральної Азії, Іран, Пакистан, більшість держав африканського континенту: і “держави-ізгої”, такі як Північна Корея, Ірак, Куба.
З тим або іншим ступенем духовної напруженості, наявності економічних і соціальних проблем у даних країнах, сприйняття глобалізації має різні модуси: від крайнього неприйняття до розчинення своєї національної ідентичності в ім'я ефективної модернізації. Але в будь-якому контексті глобалізація - реальність, що вимагає вироблення адекватних цьому “виклику” мір й ідеологічних стратегій.
Якщо ж міркувати на самому загальному рівні, то глобалізація не корисна, але й не шкідлива культурі. Більше того, сама глобалізація є, наслідок компромісу культур, у якому його учасники йдуть настільки далеко, наскільки це собі дозволяють. Таким компромісом задається “поле” нової світової культури, і потім уже всі учасники “грають” за змушеними-погодженими правилами. Переможців при цьому немає.
З погляду автора, негативні впливи глобалізації на культуру миру й національні культури очевидна, і в цьому змісті глобалізація шкідлива культурі. Але глобалізація й “корисна” культурі. Може бути, уперше за весь історичний час свого свідомого культурного розвитку людина має можливість переосмислити значення культури в здійсненні їм змісту свого буття. Культура, за рідкісним винятком, завжди підмінювала собою процес духовного розвитку людини, ставлячи перед ним помилкові цілі й виснажуючи його дух на шляху їхнього досягнення. У глобалізації культура не губить себе - як це представляється, у глобалізації культура “проговорює” свої граничні підстави, розкриває свою сутність. Стає ясно, що сфера духовного розвитку людини зовсім не культура в її мирському виді, і що культура, як оброблення духу, є щось зовсім інше. Зберігається надія, що глобалізація, оголивши цей зміст культури, буде сприяти всупереч своїм ідейним установкам - духовному протверезінню людини, і, пройшовши через граничну кризу культури в глобалізації, людина одержить можливість реального духовного відродження в культурі.
Сам по собі феномен глобалізації часто перебільшується західною інтелектуальною елітою, що не завжди усвідомлює, що глобальні процеси, включаючи й обмін культур, будь те, приміром, спагетті, системи охорони здоров'я, науки, технології, одяг та інше, виникли дуже давно й були істотними елементами світової історії із часів перших цивілізацій Древнього миру. Можна сказати, що явища, з якими ми зіштовхуємося сьогодні, відбувалися незліченна безліч разів у минулому, і їх викликали ті ж процеси. Це інтеграція величезної кількості населення в імперські системи, їхня культурна гегемонія й наступна їхня дезінтеграція з культурною фрагментацією, сприйманої як локальне відродження в імперіях, що гинуть, - все це древні й часто супроводжувані насильством явища.
Значимість же нинішніх дискусій, що розвертають навколо цієї теми, на наш погляд, полягає в тому, що їхні учасники перенесли акцент із дихотомії “єдність - множинність ” миру на проблему усвідомлення цілісності миру в його бутті, його свідомості й науковому пізнанні. Можна сказати, що основна антиномія світоглядних досліджень - “мир й єдиний, і не єдиний ”- і тут одержує нове звучання: мир єдиний в одному відношенні, також як він єдиний в іншому відношенні.
Ще більш значно по своїх наслідках вплив глобалізації на цінності людини. Цінності людини багато ближче його особистісному ядру, чим культура. Культура - зовнішня оболонка цінностей людини, особливо цінностей, зв'язаних зі змістом буття людини, цінностей, що розкривають цей зміст.
Одержав широке поширення теза про те, що в глобальних процесах сучасності зіштовхуються дві системи цінностей: система цінностей, що має джерело в традиційній культурі й система цінностей, побудована навколо ліберальних і демократичних орієнтирів. Буде невірним інтерпретувати зіткнення цих двох систем цінностей як протистояння двох світів: старого, традиційного й сучасного, демократичного. Якби це було так, то протистояння двох ціннісних систем не мало б місця - можна було б говорити лише про історичну наступність цінностей людини, при якій традиційні колишні цінності трансформуються в новим, відповідним новим світовим реаліям, а такими є так називані ліберально-демократичні цінності. Мова ж, іде зовсім не про наступність цінностей у їхньому історичному розвитку, але саме про протистояння, що доходить іноді до політичних, релігійних і військових конфліктів; причому обидві позначені вище системи цінностей є цінностями, актуальними сьогодні, і їх не можна розвести, упорядкувавши за часом.
Досвід сучасного миру переконливо показує, що деякі традиційні структури дуже органічно вплітаються в тканину нинішньої цивілізації. Без досвіду неможливо й новаторство. Саме традиції дозволяють людині не втратитися, а пристосувати свій спосіб життя до стрімких змін сучасного миру.
Теза про це протистояння цінностей відображає тільки верхівку айсберга. Насправді ситуація із ціннісними орієнтирами в сучасному світі багато складніше. Більше глибокий розгляд проблеми показує, що саме поняття “традиційні цінності” є збірним, умовним, абстрактним. Строго говорячи, цінності людини завжди актуальні, вони повинні орієнтувати людину в сучасні йому реаліях. Повинні допомагати йому, жити змістовно, осмислено й відповідально, а зовсім не спричиняти роздвоєння його свідомості й поводження, коли внутрішній мир людини організований на одних цінностях, а його реальне функціонування в сучасному суспільстві - на інших, часто протилежні першим. Таке існування людини трагічно й конфліктогенно. Виникаюча при цьому ціннісна прострація особистості не дозволяє людині бути ні там, ні там, що, звичайно ж, не сприяє активній життєвій позиції, виробляє апатію й соціальну фрустрацію.
4. Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями
Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями поміщено не між ними, воно перебуває в системі саме сучасних цінностей, не дозволяючи їм укоренитися з достатньою підставою ні в особистісної, ні в суспільних сферах. У цьому, автор, бачить одну з основних причин реальної відсутності скільки-небудь цілісної системи цінностей сучасної людини, як на Заході, так і на Сході. Практично це можна бачити всюди: терористи, апелюють до системи релігійних цінностей, що виправдує їхньої дії, свідомо або несвідомо роблять підміну релігійних цінностей актуально-політичними цілями, і діють, уже зі змісту останніх, що обрав їхньої демократичної більшості.
Все це, переконливо демонструє ціннісну анархію в сучасному світі, що для зручності й виправдання йменується плюралізмом, але означає тільки одне: сучасний мир втратив ціннісні підстави своєї життєдіяльності. Звідси фрагментарність і непослідовність; умовність союзів і регіональних об'єднань; волюнтаризм, відсутність стабільності й критеріїв у політику; абсолютна маніпуляція гігантськими масами людей; надзвичайна й не виправдана влада ЗМІ й т.д.
Глобалізація зробила ці процеси повсюдними й загальними. Досвід останніх десятиліть дозволяє зробити дуже важливий і значний висновок: як такі війни в їхньому колишнім розумінні зараз не потрібні, якщо до воєнних дій і прибігають, то зовсім з іншими цілями, чим колись; ті результати, до яких раніше приводили війни, зараз цілком досягаються руйнуванням систем цінностей супротивника, і останній перетворюється при цьому навіть у союзника.