Реферат: Земельні реформи в зарубіжних країнах

Позитивний бік такої реприватизації земель полягає у тому, що во­на дозволяє визначити розмір виплаченої компенсації на справедливій основі з урахуванням понесених колишнім власником збитків. Крім того, законодавство надає колишньому власнику земельної ділянки право вільно обирати форму одержання компенсації і брати участь в аукціонах з продажу земельних ділянок й іншої сільськогосподарської нерухомості. Негативний бік угорської моделі реприватизації — це те, що вона не дозволяє судам швидко й оперативно задовольняти вимоги колишніх власників про виплату їм компенсації за втрачені земельні ді­лянки. ..

Загальним принципом сучасного земельного законодавства Угор­щини є визнання за членами сільськогосподарських кооперативів ре­альних прав і свобод, включаючи визначення їх конкретної пайової участі в спільних фондах і спільному виробництві, а також забезпечен­ня можливості виходу з кооперативу і ведення індивідуальної госпо­дарської діяльності на наданій земельній ділянці і відповідній частці майна. При цьому на СГВК покладено обов'язок визначити конкрет­ний розмір паю кожного члена кооперативу в спільній вартості майна, а також земельного наділу в залежності від кількості пропрацьованих у кооперативі років, характеру виконуваної діяльності та ін. При цьо­му не менше 40 % усього майна, включаючи землю, розподіляється між членами кооперативу з урахуванням кількості пропрацьованих у кооперативі років і характеру роботи, не менше 20 % — з урахуванням майнового внеску члена кооперативу в спільну сумісну власність членів СГВК.

Законом про кооперативи був установлений термін (до 15 червня 1992 р.), протягом якого всі СГВК повинні були прийняти рішення на загальних зборах членів кооперативу про організаційно-правову форму аграрного підприємництва. Кооперативу було надане право або припи­нити свою діяльність або провести поділ кооперативу на приватні гос­подарства з перетворенням у товариство (господарське товариство) приватних осіб або зберегти організаційно-правову форму кооперати­ву, що функціонує на принципово новій основі. Закон 1991 р. «Про врегулювання відносин земельної власності» підвів під цю організацій­но-правову форму аграрного підприємництва додаткову законодавчу базу, встановив, що СГВК є добровільним об'єднанням земельних власників.

Угорський законодавець розглядає такі форми кооперативів як пе­рехідні форми аграрного підприємництва і передбачає створення на за­вершальній стадії приватизації землі фермерськими господарствами вертикальних форм кооперації із земельними наділами до 50 га. Такі організаційно-правові форми аграрного підприємництва, заснованого на приватному землеволодінні, широко кооперованого переважно в

невиробничих сферах (збут, постачання, кредит і т. д.), можуть стати серйозними конкурентами виробничим кооперативам, які утворюють­ся при розукрупненні колишніх громіздких за розмірами СГВК.

У рамках першої юридичної моделі земельної реформи здійсню­ються організаційно-правові перетворення земельних відносин у Східних землях Німеччини, правову основу яких складає Закон НДР «Про структурне приведення сільського господарства відповідно до соціальної й екологічної ринкової економіки в НДР», що вступив у си­лу 20 липня 1990 р. Цей Закон, прийнятий ще Народною палатою НДР, охоплює багато, але не усі важливі питання, пов'язані з формуванням нових організаційних структур приватного підприємництва в сільсько­му господарстві, тому 6 липня 1991 р. було прийнято новий Закон ФРН «Про зміну Закону «Про адаптацію сільського господарства (колиш­ньої НДР) до ринкових умов»[1] . Юридичне значення названого Закону виходить власне за межі правового регулювання реформування струк­тури сільського господарства і перерозподілу землі в Східних землях Німеччини.

Перетворення земельної власності в нових федеральних землях Ні­меччини здійснюється в правовому полі, що враховує практику прива­тизації відповідно до так званої «Берлінської моделі» або «Моделі піклувального товариства з обмеженою відповідальністю щодо нерухомо­сті (надалі «Моделі ПТОВ щодо нерухомості»). У рамках цієї моделі відповідно до положень Спільної заяви Уряду ФРН і Уряду НДР «Про врегулювання відкритих майнових питань» від 15 червня 1990 р. зе­мельна власність у колишній НДР повинна бути повернута колишнім власникам. Одночасно відповідно до п. 25 Договору про об'єднання від 31 серпня 1990 р., § 11 абзацу 2 закону НДР «Про опіку» від 17 червня 1990 р., Законом НДР «Про структурне приведення сільського госпо­дарства відповідно до соціальної й екологічної ринкової економіки в Німецькій Демократичній Республіці», що вступив в силу 20 липня 1990 р., і Законом ФРН «Про адаптацію сільського господарства (ко­лишньої НДР) до ринкових умов» від 6 липня 1991 р., що вступив в си­лу 7 липня 1991 р., Відомству по опіці було передане майно колишньої народної економіки, включаючи майно сільського і лісового господар­ства. З перетворенням колишніх народних господарських одиниць у товариства, засновані на об'єднанні капіталу, земля, що належала ко­лишнім господарським одиницям, перейшла у власність нових то­вариств, заснованих на об'єднанні капіталу. У період 1991-1995 рр. Відомству по опіці було передано 1,95 млн га сільськогосподарських земель і біля 1,96 млн га лісогосподарських земель.

Це вимагало особливого правового регулювання використання ко­рисних сільськогосподарських земель, що було доручено Товариству по використанню землі і управлінню (ВУУО). Використання земель, не придатних для сільськогосподарської діяльності, було доручено То­вариству з обмеженою відповідальністю щодо нерухомості.

Необхідною умовою здійснення приватизації землі, що передбача­ється німецьким законодавством для цілей земельної реформи, висту­пає реституція (повернення землі її колишнім власникам). Одночасно Закон ФРН «Про майно» визначає ряд юридичне обов'язкових умов реституції, що сприяють усуненню загрози тривалого блокування гос­подарського розвитку в нових федеральних землях. Абзац 3 § З зазначе­ного Закону встановлює у зв'язку з цим заборону на використання зе­мельних ділянок, щодо яких була заявлена вимога на повернення ко­лишнім власникам, оскільки на опрацювання і з'ясовування заявлених претензій знадобилися б десятиліття.

Для усунення загрози стагнації ст. 41 Договору про об'єднання бу­ло визнано не здійснювати повернення земельних ділянок або будин­ків, якщо дана земельна ділянка або будинок могли знадобитися для здійснення термінових інвестиційних цілей, зокрема, для створення промислових підприємств, що сприяло створенню робочих місць. Це правило, спочатку втілене в Закон ФРН «Про інвестиції», пізніше було відтворено в Законі ФРН «Про майно» (§ За), а потім підтверджено За­коном ФРН «Про перевагу інвестицій»

Відповідно до норм абзацу 3 § 3 зазначеного Закону продаж земель­ної ділянки колишньому власнику, незважаючи на заявлену вимогу, доз­волявся лише у випадку, коли при наявності певних інвестиційних цілей колишній власник-інвестор приймає зобов'язання вкласти по інвести­ційному договору визначені засоби в освоєння земель, будівництво буді­вель, споруд, складських приміщень, доріг і т. д. відповідно до положень закону ФРН «Про перевагу інвестицій». У період 1991-1996 рр. Відомст­во по опіці одержало інвестиції в розмірі 44,5 млрд німецьких марок. , в результаті реалізації інвестиційних програм було створено і збережено 265 829 робочих місць.

Основним змістом земельної реформи в Східних землях Німеччини є перетворення СГВК у кооперативи нових власників землі і майна або розпуск СГВК при відновленні економічних і правових основ реалі­зації приватної власності. Законодавство вимагає виділення в натурі земельної ділянки, яку раніше селянин-кооператор вніс у кооператив, члену кооперативу, який виходить з СГВК. Крім того, передбачається, що усі права розпорядження земельними ділянками, переданими рані­ше СГВК, повертаються кооперованим селянам. Членам кооперативу, що не бажають брати участь у діяльності нових організаційно-правових форм підприємств, створених на базі реорганізованих СГВК, випла­чується відповідна грошова компенсація.

При неможливості повернути земельну ділянку в натурі члену СГВК, який з нього виходить, надається право вимагати обміну зе­мельних ділянок. Обмін земельних ділянок провадиться з таким розра­хунком, щоб нові сільськогосподарські угіддя, надані замість раніше внесених, були розташовані на прийнятній з економічної точки зору відстані від садиби, недалеко одна від одної і від господарських доріг. При цьому враховується також вид, розмір, бонітет земельної ділянки, внесеної раніше при вступі до СГВК.

За членами СГВК, що бажають створити або вже створили власне сільськогосподарське підприємство в районі діяльності СГВК, закріпля­ється переважне право на оренду або купівлю земельної ділянки, що на­лежить СГВК (§ 48 Закону). Це право обумовлене вимогою продажу або передачі решти в оренду СГВК земельної ділянки, що знаходиться в його власності, для подальшого сільськогосподарського використання.

Значна частина положень законодавства про земельну реформу у Східних землях Німеччини визначає приватноправові аспекти в право­вому режимі земель, повернутих кооперованим селянам. І головні ре­зультати реалізації цього законодавства проявилися в створенні на базі скасованих одержавлених 3200 приватних підприємств у формі юридич­них осіб. У новій структурі, що відрізняється множинністю організацій­но-правових форм підприємництва, переважають кооперативи земель­них власників або правові форми товариств і товариств на основі капі­талу (договірне товариство, повне і змішане, товариство з обмеженою

відповідальністю, командитне товариство, акціонерне товариство). Приватні підприємства-правонаступники реформованих СГВК вико­ристовують 75 % приватизованих перерозподілених сільськогоспо­дарських земель, що є спільною власністю часток учасників (членів) но­вих організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств.

Показово, що хоча середній розмір земельної власності такого підприємства в 1991-1992 рр. і скоротився в 3,5 рази, за даними Інсти­туту аграрних проблем і інформатики Російської академії сільськогос­подарських наук він набагато перевищує середній розмір земельної власності сільськогосподарського підприємства в західних землях Ні­меччини¹ . У ході структурних перетворень у сільському господарстві Східних земель Німеччини було створено також 246 000 селянських господарств і 2300 об'єднань фізичних осіб. У їх власність було переда­но 25 % приватизованих і перерозподілених земель реформованих СГВК. Середній розмір земельної власності фермерського господарст­ва в Східних землях Німеччини майже в п'ять разів перевищує відпо­відний показник земельної власності фермерських господарств у ста­рих землях Німеччини[2]

Важлива особливість приватноправового режиму земель у Східних землях Німеччини полягає також у розширенні сфери дії правового інституту оренди сільськогосподарських земель. Частка переданих в оренду сільськогосподарських земель у Східних землях Німеччини складає більше 95 %. Існування такого правового феномена поясню­ється трьома причинами. По-перше, тривалістю процесу перетворення земельної власності СГВК, що реформуються, і формуванням нової ринкової структури сільського господарства. По-друге, посиленням конкурентної боротьби за земельні ділянки між особами, що вирішили створити одноособові господарства. По-третє, тим, що нові кооперати­ви, правові форми товариств і товариств на основі капіталу не можуть не рахуватися з тим, що власниками сільськогосподарських земель є колишні члени СГВК, що виступають як орендодавці таких земель.

Таким чином, законодавство і практика щодо форм землекористу­вання в Східних землях Німеччини не підтверджують побоювань, які набули широкого поширення в країнах Східної і Центральної Європи про те, що оренда гальмує адаптацію реконструйованого сільського господарства до умов ринку і знижує ефективність використання землі.

Суттєвою частиною польського законодавства про земельну ре­форму, що віддає перевагу економічним інструментам регулювання зе­мельних відносин, є Закон Польщі «Про продаж сільськогосподарсь­ких угідь державного земельного фонду й упорядкування деяких пи­тань щодо проведення сільськогосподарської реформи і сільського поселення» 1998 р. З прийняттям цього Закону були істотно обмежені адміністративно-правові інструменти регулювання земельного ринку в приватному і державному секторах сільського господарства, розшире­на сфера дії цивільного права через різні форми економічної і законо­давчої підтримки громадян, що виявили бажання купувати й орендува­ти землю, стимулювання й інтенсифікації землеобігу.

Центральне місце на державному і приватному земельному ринку займає Агентство сільськогосподарської власності державної скарб­ниці (АСВДС), створене замість існуючого раніше Державного зе­мельного фонду. АСВДС здійснює викуп у селянських господарств землі і нерухомості, продає її перспективним господарствам. З фонду АСВДС здійснюється передача землі сільськогосподарським пере­селенцям: малоземельним селянам; молодим селянам, що бажають створити велике господарство; колишнім працівникам державних господарств.

Передача земель сільськогосподарським поселенцям провадиться або за договором купівлі-продажу або за договором оренди землі. Ціл­ком закономірно, що в результаті розширення ринкових механізмів пе­рерозподілу землі були істотно обмежені адміністративно-правові по­вноваження місцевої державної влади в сфері розпорядження землею, що перейшли до органів селянського самоврядування.

Купівля-продаж земельної ділянки оформляється договором, який може бути укладений також за участю фермера-пенсіонера. Останньо­му за таким договором виплачується пенсійна допомога з Державного холдінгового агентства. Як відчужувателі за таким договором виступа­ють громадяни, які стали непрацездатними за віком або за станом здо­ров'я. Селянин, передаючи Державній холдінговій компанії земельну ділянку, залишає у своїй власності лише жилі будівлі. Сама земельна ділянка є власністю холдінгового агентства, власник житлового будин­ку користується земельною ділянкою на принципах сервітуту.

Для наближення умов землеобігу до умов ринку законодавець від­мовився від принципу пріоритету земель кооперативних організацій, що існував раніше. Це полегшило можливість придбання земель на до­говірних умовах селянськими господарствами, які здатні виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію. При цьому пріоритет при укла­данні договорів віддається тим покупцям, які мають відповідну квалі­фікацію для ведення приватнопідприємницького господарства і спроможні здійснювати товарне сільськогосподарське виробництво.

Закон «Про продаж сільськогосподарських угідь державного фонду землі й упорядкування деяких питань щодо проведення сільськогоспо­дарської реформи і сільського поселення» 1998 р. надає можливість місцевим органам селянського самоврядування проводити торги та за­проваджувати конкурсну систему розподілу земельних ресурсів, що сприяє максимальній приватизації земельної власності і створенню ринку землі.

У нормах ст. 41 глави 11 «Основні права і свободи» частини 11 «Основні права, свободи й обов'язки» Конституції Румунії 1991 р. ос­новний акцент зроблений на закріплення основних економічних прав і свобод громадян, і, насамперед, права приватної власності, що скла­дає основу для свободи приватної ініціативи, здійснюваної в рамках де­мократичної і соціальної економіки.

Прийнята частиною першою ст. 41 Конституції модель юридично­го відношення власності базується на тезі про те, що право власності, а також боргові зобов'язання держави гарантуються. Ця норма містить ряд застережень, які пов'язані з визнанням права власності суб'єктив­ним правом, що безпосередньо випливає із закону. Відповідно до за­значених вихідних начал про суб'єктивне право власності, що є єдиним для усіх власників, тут закріплюється виняткової важливості положен­ня про те, що зміст і межі права власності встановлюються законом.

Конституція проголошує рівність усіх форм власності. Це означає, що не тільки усі форми власності, визначені цивільним і земельним за­конодавством, рівні, але і суб'єкти всіх правовідносин усіх форм влас­ності також рівні. Саме принцип рівності усіх форм власності кладеть­ся румунською конституцією в основу положення про те, що приватна

власність рівною мірою охороняється законом незалежно від її носія (частина друга ст. 41). Водночас у Конституцію включені окремі поло­ження, які обмежують право власності іноземних громадян. Такі поло­ження містяться в частині другій ст. 41, яка встановлює, що іноземні громадяни й апатріди не можуть набувати права власності на земельні ділянки.