Реферат: Життя та педагогічна діяльність В Сухомлинського

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисе­ртації за сукупністю робі г під назвою "Проблеми виховання всебіч­но розвиненої особистості", де вчений розкриває складники всебі­чного розвитку особистості учня у період його навчання. За тради­ційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з чим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не всту­пала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігла­си небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань; "Уся суть у тому, як відбувається житія знань у складній і багатогранній діяльності людини".

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань, вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання - у взаємовідносинах між ви­хованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань - їх народження, розпиток, зміцнення, вираження у вчинках.

Центральним у розпитку дитячої особистості, на думку вчено­го, є трудове виховання. Особливого значення, у зв'язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку - мораль­ного, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розпитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за не­обхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочина­ється за шкільною партою, оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно роз­виненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну зако­номірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тися­чі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визна­чається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалі­зуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особи­стості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихова­нців. За словами вченого, школа стає "колискою народу", якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

ЕТНІЧНІ ЗАСАДИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ

В.О.Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х ро­ків розпочав організацію педагогічного просвітництва батьків.. На­вчання батьків здійснювалося диференційовано. Як вважав педа­гог, батьки мають вчитися стільки ж років у батьківській школі, скільки й діти. Загалом у педагогічній системі І.Сухомлинського утвердилася псина система родинно-шкільного виховання, за якою батьки повинні були стати активними помічниками вчителів. Цьо­му сприяло не лише навчання батьків, але й спільне проведення свят і традицій, різноманітної суспільно-корисної діяльності.

У "Батьківській педагогіці" вчений кардинально, по-новому осмислює взаємозв'язки родини і інколи. Головним у цьому зв'язку вис-гупає глибоке народне підґрунтя. Спираючись на народні бува­льщини, леї сиди, оповіді, вчений розкриває кращі набутки етніч­них засад виховання. За Сухомлинським, кожен народ продукує свою систему етнічних цінностей, яка найповніше відображає його ментальність, особливості національної свідомості. Ці цінності на­род відтворює і розвиває через мову, літературу, мистецтво, фоль­клор, виробничі відносини, побут, а також через звичаї і традиції.

Отже, у зазначеній вище книзі автор доступно, яскраво й обра­зно показує зразки родинного виховання дітей та молоді з ураху­ванням етнічних засад нашого народу.

У праці "Як виховати справжню людину" він радить майбутнім матерям і батькам вивчати історію свого народу, виробляти шано­бливе ставлення до близьких, оскільки святими, за його переко­нанням, є слова; народ, мати, батько, син.

У "Листах до сина" й "Листах до дочки" вчений підтверджує своє переконання і дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного життя.

ІДЕЇ СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ-ВИХОВАТЕЛЯ

У "Павлиській середній школі" В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних при­кладах показує особливості становлення керованого ним колекти­ву. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за йо­го переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за ви­нятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літера­туру, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поста­вив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів. Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником станов­лення майстерності павлиських вчителів.

На заняттях семінару не просто обговорювалися певні теми, а обов'язково щоразу дискутувалися проблеми невстигаючих дітей, дії окремих учнів. При цьому В.Сухомлинський спонукав вчителів до глибокого аналізу з урахуванням психологічних та індивідуаль­них особливостей кожного учня.

У книзі "Сто порад вчителеві” вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям - початківцям, педа­гогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття "покликання вчителя"( як його 4>ор-мувати, які якості необхідно мати вчителю-вихователю, як навчи­тись виховувати себе, власну самодисципліну та боротись з лінощами).Для того , щоб виявляти власну творчість вчитель ,за Сухомлинським , має глибоко володіти фактичним матеріалом , який він "доносить" до дитячої дуті (він має знати на 2-3 порядки біль­ше , ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наго­лошував Сухомлініський на необхідності знання вчителя психоло­гії дитячої особистості (на "розуміння стану дитячої душі").З цією метою у період його діяльності у Павлинській школі успішно функ­ціонував "Психологічний семінар для вчителів".

У "Розмові з молодим директором школи" він стверджував , що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудованим, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав-всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв'язку е система аналізу уроків молодих вчителів .яку він здійснював.

Крім ерудиції, В.Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирі­знявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю. Також педагог володів кількома іноземними мовами. У багатьох напрямах педагогічної науки він випередив свій час. .