Реферат: Зміни у морфемній структурі слова
Перерозклад—це історична зміна морфемних меж у складі слова; такий мовний процес, у результаті якого в складі похідного слова змінюються межі між твірною основою і словотворчим афіксом внаслідок переходу звукового елемента однієї морфеми до сусідньої морфеми. Так, наприклад, збільшився звуковий обсяг закінчень у словах рук-ам, вод-ам, земл-ям (порівняйте: давнє рука-мь, вода-мь, земля-мь) за рахунок перерозкладу кінцевих голосних основи -а. Подібне спостерігається і в дієслівних формах на зразок вед-еш, вед-ете, нес-еш, нес-ете, ход-иш, ход-ите, в яких голосні є, и у давній період розвитку української мови були суфіксальними, належали до основи, а не до закінчення (порівняйте: первісне несе-ши, несе-те, веде-ши, веде-те, ходи-ши, ходи-те). Отже, флексія теж розширилася за рахунок основи.
Перерозподіл «звукового матеріалу» відбувся між деякими прийменниками і наступними словами (переважно займенниками). Так, корінь збільшився звуком н, який колись входив до складу давніх прийменників вьн, кьн, сьн у формах на зразок в нього, ньому, неї, з ними, за аналогією до цього і у формах на зразок під ним, за нього та ін. (порівняйте: вьн + ємь, сьн + имь, кьн + ему). Слово зняти утворилося від прийменника сьн і дієслова яти — «брати», приголосний прийменника н внаслідок перерозкладу належить до кореня. Згодом звук н появився за аналогією між коренями та іншими префіксами і став кореневим: підняти.
Явище перерозкладу породило нові суфіксальні морфеми. Так, зокрема, від суфікса -ик шляхом перерозкладу утворилися суфікси -ник, -іль-ник, -льник на означення осіб за діяльністю і предметів їх діяльності. Похідний суфікс -ник утворено шляхом перерозкладу від прикметникового суфікса -н- і суфікса іменника -ик (звичайно, не у всіх випадках):
ват-н-ий —» ват-н-ик,
потай-н-ий —> потай-н-ик,
солом 'я-н-ий —> солом 'я-н-ик,
сприт-н-ий —> сприт-н-ик.
У словах на зразок віс-ник, робіт-ник, захис-ник, фокус-ник, жартів-ник відчувається суфікс -ник, оскільки у мові немає відповідних прикметників З суфіксом -н- (Потіха, 1970: 114). Похідний суфікс -ільник сформувався на основі віддієслівних іменникових назв, утворених за допомогою суфікса -ник від дієслівних, дієприкметникових основ на -ль, -ла, -ло, наприклад: погорільник (порівняйте: погоріль-ник-ь < погорія-ь < погоріти), який згодом шляхом словотвірного перерозкладу набрав поширеного вигляду -ільник і став самостійним (Ковалик, 1958: 46). Порівняйте, наприклад, агентивні назви з суфіксом -ільник: громадільник (громадити), полільник (полоти), кладільник (класти), топільник (топити).
Результатом перерозкладу є суфікс -ність у словах готов-ність (порівняйте: готовн-ість від готовний), жив-ність (порівняйте: живн-ість від живний).
Суфікс -ець на означення особи «розрісся» і дав мові такі суфікси: -енець, -івець, -лець та ін.: біж-енець, ополч-енець, іскр-івець, мартен-івець, жи-лець, скита-лець.
У зв'язку з процесом словотворчого перерозкладу похідної основи слова змінюється її структурна будова: відіменникові словотвірні типи змінюються у віддієслівні, відприкметникові — у відіменникові і т. п. (Ковалик, 1958: 8). Порівняйте, наприклад, пек-арн-я — «місце, де печуть», утворено від дієслова пекти, а не пекар; гуль-бищ-е — «місце, де гуляють», утворено від дієслова гуляти. У першому прикладі маємо новоутворений внаслідок пере розкладу похідний суфікс -арн-, у другому бищ- (хоча можливе і пекар-н-я — «місце, де працює пекар», і гульб-ище — «місце, де відбувається гульба»). Новоутворені суфікси при перерозкладі часто набувають іншого характеру, тобто якщо вони були не іменниковими, то після перерозкладу перетворюються в іменникові. Порівняйте наведені вище приклади.
Отже, явище перерозкладу трансформує морфемну структуру слова, внаслідок чого породжує кількісне збагачення, головним чином, суфіксальних морфем, сприяє живому формуванню і постійному становленню нових, продуктивних словотвірних типів.
3. Ускладнення
Ускладненням називається мовний процес, протилежний процесу спрощення, в результаті якого слово простої, неподільної морфемної структури перетворюється у слово з подільною структурою; тобто одна морфема поділяється на дві.
Явище це спостерігається, як правило, у словах іншомовного походження. В українську мову прийшли «чужі» лексичні одиниці, що не членуються на морфеми незалежно від їхньої морфологічної будови у рідній мові. Так, наприклад, слово трамвай в українській мові одноморфемне і стало базовим для похідних слів трамвайний, трамвайчик. В англійській мові, звідки запозичене, — складне (трем — «вагон», вей — «дорога»).
Разом з тим запозичене слово, адаптуючись на українському мовному грунті, вступає у різні семантико-структурні зв'язки і, таким чином, у подальшому воно може розпадатись на значущі частини відповідно до законів нашої мови (Горбачук, 1982: 35). Порівняйте, наприклад, давньогрецьке космос у зв'язку з появою Дериватів космічний, космодром, космонавт поділяється на дві морфеми космос; грецьке анархія стало теж подільним анарх-у-а, оскільки появилися споріднені слова: анарх-іст, анарх-ізм, анарх-ічн-ий; французьке гравюра в українській мові тепер стало двоморфемним (грав-юр-а) під впливом утворених споріднених слів: грав-ер, грав-ірува-ти; грецьке слово хімія членується на морфеми (хім-у-а) під впливом споріднених слів хім-ік, хім-ізація та ін.
Основною причиною ускладнення основ запозичених слів є наявність у мові разом із запозиченим словом споріднених слів, які і вказують на структурно-словотвірні зв'язки між першими та другими.
Отже, ускладнення — це процес збільшення кількості морфем у відповідному слові.
4. Декореляція
У морфемній будові слова можливі зміни, які не порушують зовнішньої І структури слова, тобто не змінюють їх звукового складу і кількості складу 1 морфем. Таке явище називається декореляцією.
Декореляція — це зміна характеру і значення морфем та їх співвідношень у слові при збереженні ним первісної кількості і порядку морфем.
Процес декореляції пов'язаний, в основному, зі зміною лексико-граматичних властивостей твірних у похідному слові. Так, наприклад, змін зазнало похідне слово війна, яке, по суті, утворене від первісного іменника вог— «воїни», а в сучасній мові сприймається як утворення від дієслова і воювати; слово лікар утворене від давнього іменника л "Ькь, л 'іка — «лікування, лікарство» (порівняйте: сучасне лік у цьому ж значенні), зараз співвідноситься з дієсловом лікувати; рідко вживане слово пастир — від колишнього іменника пасть — «пасовище», зараз співвідноситься з дієсловом пасти та ін. У наведених прикладах внаслідок декореляції відбулося перетворення відіменникових основ і в основи віддієслівного типу.
Подібні зміни відображені і серед інших частин мови. Так, своєрідний процес декореляції маємо у прислівниках долом, слідом, низом, які виникли шляхом адвербіалізації іменників у формі орудного відмінка однини з закінченням -ом. У сучасній українській мові їх прийнято розглядати як суфіксальні похідні.
Декореляції частіше піддаються деривати, утворені за допомогою суфіксів.
Причиною декореляції є втрата мовою твірних слів, зафіксованих у похідних 1 словах лікар, пастир, війна та ін.
5. Морфемний аналіз слова
Морфемний аналіз слова спрямований на встановлення його морфемної структури. Встановити морфемну структуру слова означає:
а) виділити мінімальні у звуковому відношенні носії значення;
б) ідентифікувати їх, тобто визначити, кваліфікувати, встановити їх співвідношення.