Реферат: Значення Острозького культурного осередку в історії України
Однак виявлення своєї доброчесності можливе не лише на шляху здобуття військової слави. Набагато вищою метою, на досягнення якої повинна спрямовуватися енергія державного мужа такого рівня, як князь Острозький, є, на думку Герасима Смотрицького, просвітницька діяльність, піклування про збереження вітчизняних духовних традицій, обстоювання релігійних і національних прав свого народу. У вірші «До читателя» Г. Смотрицький порівнює князя з такими видатними діячами давньоукраїнської історії, як Володимир Святославич, Ярослав Мудрий, Володимир Великий.
Свідченням наявності елементів ренесансного гуманізму у світогляді острозьких книжників були їх уявлення про ролі письменника в суспільстві, висока оцінка його праці, яка також вважалася одним із засобів виявлення доброчесності. Адже лише завдяки їй нащадки зможуть познайомитися зі своєю історією, своїми предками, саме завдяки праці поета або письменника для майбутніх поколінь уможливлюється розуміння тієї або іншої історичної епохи, створення образів її видатних представників. Тому невідомий автор «Ляменту», поеми, написаної після острозької трагедії 1636 р., що поклала край існуванню Острозького осередку, прославляючи працю письменника, порівнює її з подвигом воїна.
Своєю поетичною творчістю острозькі книжники зробили важливий внесок у розробку нової метричної системи. Він полягав у поступовій заміні силабічного віршування вільним нерівноскладовим розміром, що виник під впливом рухомого наголосу, властивого українській народній мові. Цей синтез елементів старої і нової культур, старої і народної метричної систем був основою, на якій виникла оригінальна форма українських народних дум. Поетична творчість острозьких книжників свідчить про їх глибоку закоріненість у стару традицію. Але, використовуючи давньоукраїнську духовну спадщину як знаряддя для пізнання своєї епохи, вони вже відчували віддаль між своїм і давно минулим часом, творили новий культурний ідеал.
Дуже цікавою, бо дає змогу простежити розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Острозі, є творчість придворного поета князя Острозького Снмона Пекаліда – типового представника західного Ренесансу. У своїй поемі «DebelloOstrogiano», присвяченій темі конфлікту (1593) князя та його сина Януша з селянсько-козацьким військом Криштофа Косинського, Пекалід розвиває ідеї гуманістичного антропоцентризму з характерним для нього уявленням про величезну творчу силу індивідуальності, стверджує гармонію земного і небесного світів, тілесного і духовного начал, виходячи з переконання про сутнісну причетність земного до божественного, зображає природу джерелом краси й естетичної насолоди. Йому чужий погляд на історію як на результат Божого провидіння. В дусі ренесансного гуманізму він розуміє історію як наслідок діянь видатних особистостей і вивчає минуле (зокрема Русі), щоб знайти матеріал для обґрунтування своєї соціально-політичної позиції. Так, як прихильник зміцнення шляхетської республіки Речі Посполитої, він посилається на стародавні свідчення об'єднання Литви з Руссю, прикликання до влади у Литві руських князів, він акцентує увагу на мирі, згоді і взаєморозумінні між народами, закликає до релігійної толерантності в добу конфесійних конфліктів. Характерною ознакою творчості Пекаліда було визнання парадигматичної цінності античної спадщини.
Пекаліду властива більш раціоналістична і натуралістична концепція людини, як порівняти, скажімо, з уявленнями Г. Смотрицького та його однодумців. Де в чому можна спостерігати точки зіткнення у їх концепціях, хоча в цілому їх погляди на цю проблему розходяться. Як для Пекаліда, так і для Смотрицького призначенням людини, кінцевою метою її життя є здобуття потойбічного спасіння. Спасіння, на їх думку, досягається через доброчесність, а вона набувається шляхом активного земного самоствердження в різних сферах людської діяльності. Але якщо в Пекаліда це самоствердження передбачає всебічний гармонійний розвиток людини, її духу і тіла, націлює її на досягнення повноти життя і самовияву, то в Смотрицького метою земного самоствердження є духовне оновлення людини через пізнання своєї внутрішньої божественної сутності, настанова на приборкування почуттів і земних пристрастей, переважна увага до вдосконалення інтуїтивного, духовного, розуму й обмеження розвитку «тілесного», дискурсивного, розуму, націленість на захист віри предків.
Виходячи з ренесансно-гуманістичної концепції держави, Пекалід, як видно з контексту його поеми, розглядає державу як очолювану королем природну організацію людей, що складається з різних станів, кожний з яких посідає відповідне йому місце у соціально-політичній ієрархії. Король уявлявся символом державної єдності, запорукою її внутрішнього спокою і зовнішної безпеки, тобто королівську владу гуманісти визнавали за найвищу політичну цінність, позаяк вона була втіленням національної і державної єдності. Питання єдності було особливо актуальним для Речі Посполитої кінця XVI– початку XVIIст., коли в умовах поширення республіканських традицій і свобод, здобутих собі шляхтою, виникла реальна загроза ослаблення держави.
З огляду на це будь-які соціальні потрясіння або національні чи конфесійні конфлікти були гідні суворого осуду та придушення, адже вони, на думку діячів Відродження, зазіхали на природний порядок, порушували мир і спокій. Разом з тим розкриття своєї істинної суті людина досягає через здійснення земного призначення, шляхом реалізації своїх творчих можливостей, тобто через служіння самій собі, а відтак і державі або загальному суспільному добру. З цієї причини князя Острозького, а також інших, виведених у творі Пекаліда магнатів, зокрема сина князя, Януша, прославляє поет за воєнні подвиги, державну мудрість, яка виявлялася, за переконанням автора поеми, як в керуванні своїми численними володіннями, ліквідації соціальних конфліктів, так і у вірній службі монархові й пошані до нього. Що ж до гетьмана реєстрового козацтва Криштофа Косинського, козаків і селян, то Пекалід, виходячи зі своєї концепції держави, засуджує їх як винуватців соціальних потрясінь і порушників порядку в державі, хоча й віддає належне їх мужності, сміливості, вмінню здобувати перемогу. Історико-культурний ідеал Пекаліда – антична вченість – спричинився до його переконаності в необхідності засвоєння класичних мов, античної духовної спадщини, вивчення вільних наук.
Висновок
Протягом 60-річного існування Острозької академії (1576–1636 рр.), по найскромнішим підрахункам, її закінчило близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками. Національно-визвольний рух на Україні та в Білорусії отримав значний загін культурно-пропагандистських діячів.
Школи, які засновували або реорганізовували вихованці академії, мали велике значення у поширенні освіти серед народу, у підготовці наступного покоління просвітителів.
Навіть на основі тих нечисленних даних, що збереглися до сьогодення, можна стверджувати, то більшість відомих українських та білоруських діячів кінця XVI– першої третини XVII ст. були безпосередньо пов'язані з Острогом (походженням, навчанням, тісною співпрацею).
Від самого початку академії призначалась відповідальна політична роль: протидіяти полонізаторському впливові на українську та білоруську молодь католицько-єзуїтських учбових закладів. Тому в навчальному процесі багато уваги приділялося вихованню в учнів почуття патріотизму, любові до культури, мови, традицій свого народу.
Одночасно з академією виникли в Острозі літературно-перекладацький гурток і видавництво. Поряд із загальнокультурними функціями великим було їх значення у формуванні національної самосвідомості. Саме в Острозі вийшли друком та розповсюджувалися в рукописах найбільш відомі українські полемічні твори, які стали дійовим засобом політичної боротьби. Непересічний внесок тутешніх діячів у розвиток вітчизняного мовознавства, зокрема грецистики. Значною була роль острозької книжності як посередниці культурних контактів України з Росією, Білорусією, півде?